— Кільканадцять важких літ, як каторга! А все те, що я латинничка, що я хрещена не в церкві, a в костелі. Я в їх понятті "полька". І яка ж я "полька"? Мій чоловік українець, і ще й який! Діти мої виховала я на українців, навчила їх української молитви. І яка ж я "полька", — кажіть? І до кого ж я маю, скажіть мені, звернутися? До поляків я не піду, бо я не можу туди піти. Свої ж все мені не довіряють. Чи довго я ще маю ждати? Чи довго я маю ще носити цей біль у своїм серці? Так, я маю родину, і я щаслива із своєю родиною. Але мені замало родини. Мені замало ще родинного тепла. Мені треба ще тепла гуртового. А його нема, бо я чужа птаха, мене не приймають до себе. Як то прикро так жити, як важко! Здається часом, продам маєток, заберу родину, піду в світ за очі, хай принайменше всього того не бачу.
І сльози покрилися по жіночому лиці.
І що ж ви на це скажете, достойні громадяни? Невже ж ви цього не чуєте? А може ви ще не маєте пляну, як в цьому випадку поступати?
Це не відокремлений випадок. Таких iстopий буває більше, багато більше, як би декому здавалося б. І хто цим поцікавився? Хто дав вказівки, як розв'язувати цю справу? Чи вже хтось колись повів у цьому напрямку відповідну пропаганду? Поза "Краківськими Вістями" ніхто більш цією справою не поцікавився, і ми хочемо мати приятелів серед народів, коли ми не вміємо пригорнути до себе одного люблячого серця?
У цілому світі цінять симпатію та любов, яку хтось другому виявляє. У цілому світі цінять приятелів, дорожать ними, обдаровують їх своїм довір'ям. А У нас? А може ми маємо так багато приятелів, що ми не потребуємо їх більше?
О, ні! Приятелів нам ніколи не забагато. Кожна одиниця, яка приязно до нас ставиться, повинна йти в нас на вагу золота. Всіх наших симпатиків мусимо пригорнути до себе. Всіх, хто хоче жити з нами і працювати чесно разом з вами, мусимо прийняти до себе. Не замикаймось у вузьких стінах своїх щоденних потреб! Бути народом — значить плекати у себе велику любов гуртового життя. Не дозволити нікому від цього гурта відпасти. Слід виплекати у собі вдоволення з праці та приєднувати інші одиниці до нашого великого гурта. Нехай це стане для вас другою привичкою, другою натурою. Знаходім у тому свою радість, що він приєднали народові ще одне любяче сepце! Світ не може існувати без любови. Світ не признає китайських мурів. Муром відмежовується лише той, який хоче спокійно yмepти. Живий народ не знає мурів! Він мусить співжити з іншими. Він мусить впливати на когось, або давати на себе впливати. Не забуваймо, що житєву стопу наука економії означує не доходами, але видатками. Це окреслення спеціяльно тут підходить. Чим більше любови ми видаткуємо, тим більше ми її здобуваємо!
Краківські вісті
12.01.1944