Краківські вісті, 11.01.1944
допис
Критицизм, один з кращих проявів самозбережного інстинкту, затрачує сенс у хвилині, коли торкається того, що лежить поза обсягом нашого впливу, коли стає самоціллю, "мистецтвом для мистецтва''.
Розглядаємо критично конструкцію і ділання машини, щоб, помітивши у ній хиби, усунути їх та впровадити уліпшення. Піддаємо критиці устрій та працю громадянських організацій, щоб, вишукуючи й усуваючи їхні недомагання, піднести наше громадянське життя на вищий рівень. Але не критикуємо руху комет, дарма, що той химерний рух загрожує нашій землі катастрофою, бо не маємо впливу на рухи небесних тіл. Не критикуємо нашого підсоння, бо не можемо його змінити.
Аналогічно розминається з ціллю критика труднощів, зв'язаних з війною. Війна — катаклізм, що, головно в дальших своїх фазах, практично виривається з-під людської контролі. Підчас війни населення мусить до деякої мipи відчувати недостачу одягу, палива чи харчів, бо всі матеріяльні добра та засоби транспорту мусять у першу чергу заспокоювати потреби фронту; мусить відчуватися недостача людей, що стояли б на висоті свого завдання, бо найкращі йдуть на фронт; мусить обов'язувaти суворе право війни, яке не рахується з людськими почуваннями, бо гекатомби людських жертв, що їх пожирає день-у-день фронт, притуплюють вразливість людської душі.
Все те тяжить над населенням більш-менш прикрими наслідками, але проте не надається на предмет критичних міркувань, бо все це недомагання, незалежні від людини, яких вона не може поправити, які необхідно терпеливо перетривати, так, як людство перетривало сотки ранішних воєн, що їх записала історія.
Без сумніву: у воєнному лихолітті є поодинокі труднощі, які можна усунути при добрій волі. Їх доцільно критикувати, але лише перед людиною, чи чинниками, які мають змогу поправити їх. Коли напр. в якійсь установі трапляються зловживання, коли на примір не розділюється якслід контингентів, то доцільно з'ясувати це порадникові, чи волосному старшині, — але лиш йому, відповідальному зверхникові, який єдиний може усунути лихо. Навпаки: критика перед приватними людьми розминається з ціллю. Вона непотрібно розжалює їх, малюючи їх життя ще сумнішим та важчим, і... не приносить ніяких наслідків.
Ніяких наслідків? На жаль ні, — така критика приносить наслідки, але шкідливі. Критика, кружляючи з уст до уст, виходить поза межі українського громадянства та настроює неприхильно до нього. Поставімо себе в положення людини, яка втратила сина на фронті, або родину під румовищами збомбардованого дому. Коли така людина розжалена, роздразнена, зустрічається з жалем людей, які нарікають, дарма, що потерпіли від війни куди менше, то нічого дивного, що це викликує огірчення, а навіть настроює неприхильно, зокрема, коли критика ще виступає разом з ширенням панікарських вісток. На таких критиків глядять як на неприхильний елемент — і відповідно поводяться з ними.
Тому війна вимагає і від цивільного населення великого гарту духа, стоїцизму, опанування нервів. Ті прикмети мусить собі засвоїти кожний, хто хоче пережити воєнне лихоліття.
Краківські вісті
11.01.1944