За большевицьким китайським муром не було змоги побачити якихсь праць наших мистців там поза Збручем. До нас доходили лиш випадково деякі репродукції творів тих мистців, з чого, річ ясна, годі було оцінити хоча би їx технічні, чи кольористичні вальори. I щойно тепер маємо змогу не лише ознайомитися з працями тих мистців, але із ними самими. А ця зустріч — незалежно від умовин, в яких відбувається, — дійсно радісна. Вона єднає усіх наших мистців, вона — треба вірити — внесе й багато нового у дальший розвиток нашого мистецтва.
На тому місці не подаватиму докладного звiтy з теперішніх вистав у Львові, він буде помічений окремо на сторінках "Кр. Вістей" — хочу лише в найзагальніших зарисах схарактеризувати всі три виставoвi імпрези, які тепер відбуваються у Львові. Вони викликують дуже велике зацікавлення серед громадянства і то цілком оправдане, коли брати на увагу небуденний рівень, особливо V. мистецької вистави Спілки.
На теперішній виставі Спілки образотворчих мистців подивляємо перш усього розмах наших київських і харківських артистів. Можна було б навіть думати, що наші галицькі мистці свідомо не виставили своїх найкращих картин, щоб уступити перше місце гостям, отже щоб на себе самих кинути неначе тінь, та це не є якийсь акт куртуазії. Треба безсторонньо ствердити, що праці галицьких мистців не відзначаються на теперішній виставі такою свіжістю і оригінальністю, як праці києвлян. Це ще один доказ більше, що ми занадто довго чекали шукаючи розв'язки різних малярських проблем і дивилися на все, що рідне рафінованими очима европейця і відтворювали те, що бачили довкруги себе у власному способі вислову. Саме таку щирість і безпосередність відчуваємо в творах наших мистців ізза Збруча. Другим, дуже корисним явищем на теперішній виставі — це участь жінок з їx небуденними картинами. Жінки виявили себе в мистецтві найкраще у ділянці балету й театру, також у музиці виступали тільки як виконавці, з не як творці. Досі було лише кілька визначних малярок (В. Лєбрен у Франції, Анджеліка Кауфман у Німеччині, чи така виїмкова поява, як Марія Башкірцева). Щоправда в історії українського мистецтва зайняла вже своє окреме й почесне місце Олена Кульчицька, тож з сим більшою радістю вітаємо кожну нову жіночу появу в тій ділянці мистецтва, бо маємо підставу вірити, що як сильно зазначився талант жінок в українській літературі, так само сильно вони вискажуться і в українському образотворчому мистецтві.
Картини Людмили Морозової, чи Надії Компанієць свідчать проречисто, що жінка може сміливо конкурувати в малярстві. Це справді степовий розмах і сміливість технічного вислову. Хоч неменше цінні праці галичанки М. Стефанович-Ольшанської, Я. Музикової, поруч інших. У різьбі позначилась Марія Новицька, що пильно працює над собою і заєдно йде вперед. Її різьби не бояться суперництва навіть таких поважних мистців як М. Мухин чи хочби і А. Павлось.
З малярських праць висуваються далі на передове місце пейзажі проф. Василя Кричевського і І. Гопкала, квіти проф. Михайла Козіка, композиції Бориса Крюкова, Киянченка Юрія, прекрасні ілюстрації Охрима Судомори й портрети Семена Грузбенка. Всі вони із східної України. Можна тільки жалувати, що при розміщуванні картин, члени Спілки замало звергали уваги на дійсні вальори праць мистців і не визначили їм такого місця, на яке вони заслуговували. Особливо пейзажі В. Кричевського тратять багато на тому. Їx розвішено під картинами інших мистців, які ні тематично, ні кольористично не в'яжуться з ними.
Дехто завважив, що на виставі забагато пейзажів, а за мало портретів і зовсім нема експонатів з ділянки декорації. Та це не обнижує рівня вистави. Відрадним явищем є поворот до опрацьовування історичних тем. У нас найбільше відчувалося голод щодо тієї тематики. І цей голод заспокоюють композиції Петра Андрусева, Бориса Крюкова і Леоніда Перфецького. Під оглядом техніки, кольориту, свободи вислову вибивається Крюков, композицією Андрусів.
Про різьбу (у воску) М. Мухина й про прегарні ілюстрації до українських казок О. Судомори скажу коротко: ці твори можуть бути виставлені у кожній столиці Европи й всюди будуть звертати на себе увагу навіть найвибагливішого знавця — це ж бо справжні шедеври і тим дорожчі нам, що такі близькі, свої.
Стільки про вистави Спілки. Та є ще окремий відділ праць львівських мистців, які виїздили літом до таборів робітничих відділів "Служби Батьківщині". Цей вислід відвідин таборів бачимо в низці картин, на чоло яких висуваються студії І. Іванця і В. Манастирського.
Одночасно з виставою на Марійській площі, в;дбувається ще друга — в будинку Інституту Народної Творчости, як показ праць учеників проф. Михайла Єршова, який веде там курс декорації. Такими осягами може похвалитися мало котрий мистець-педагог. М. Єршов провадив свій курс, на який зголосилися 17 учасників і ледве два з-поміж них дещо малювали. Успіх праці М. Єршова був зовсім виїмковий: молоді хлопці, які досі тільки прихапцем рисували, опанували під проводом досвідченого педагога дуже поправно рисунок, навчилися володіти кистю й за три місяці дійшли до небувалих осягів, бо сьогодні малюють вони як справжні малярі. Крім цього компонують театральні декорації і дають запоруку, що в тій ділянці виб'ються на чолові місця. До найспосібнійших учнів проф. Єршова належать: Петро Дорош, Михайло Блаватний, Степан Пилипів і Юрій Ігоріїв. Вже хоч би з уваги на виїмковий рівень того курсу варто оглянути цю небуденну виставу.
Краківські вісті
05.01.1944