Моральне божевіллє.

Моральне божевіллє (moral insanity) це хвороба новітня, на яку хорують одиниці і цілі народи. Хвороба небезпечна, бо на неї немає ліків, як взагалі немає ліків на хворобу душевну, напр. на переслідовчу манію.

Коли роздивляємо ся поміж народами Eвpoпи, то бачимо, що ніодин з сучасних европейських народів не виказує таких ярких сімптомів цеї хвороби, як польський народ, скажім: польська інтеліґенція і півінтеліґенція.

На свою історію Поляки не дуже то можуть бути гордими. Воєнних подвигів за собою не мають, бо усі їхні побіди, це майже без виїмки побіди українського меча, що все стояв на услуги Польщі. Армії Польща не мала, бо король не міг її мати, а наємні війська панів сповняли службу не державі, а свому панови, як він сього хотів і коли хотів. Народ був зовсім пасивним чинником політичним і державні інтереси були йому незрозумілі і байдужні. Взагалі нема ніде такої аномалії, щоби народ був чинником до того степеня аполітичним, як в колишній Польщі. Сим можна пояснити це, що усі визвольні змагання Поляків відбувались все без участи народу. Так було в історії, так дієть ся і в сучасній боротьбі Поляків в ціли задержання геґемонії над нами в Галичині, а зглядно в ціли заграблення нашої землі. Ми фактично боремо ся не з польським народом, а зі зграєю польських паничиків, ґімназистів, студентів, урядників і писарчуків та з бандами мінського пролєтара, що виховав ся в шовіністичному дусі на нездоровій лєктурі літературних шантажистів в роді Сєнкевича, або крайно нездорової преси. А що в рядах польського "rycerstwa" не бачимо польського хлопа, це поясняєть ся сим, що польський народ не є ще закажений бакцілем хвороби "морального божевілля". Хвороба ся заказила тільки сих, що вийшли з середньої школи, або підлягли впливови літератури. Бо справді нема нездоровшої школи і літератури, як польська. Це не парадокс, ні і це сумна правда.

Візьміть в руки ґімназийні звідомлення і перегляньте спис лєктури, або теми на письменні вправи, а переконаєте ся, що так справді є. Обовязково кожний ученик мусить до іспиту зрілости знати знаменито шляхоцьку епопею Міцкевича. Пан Тадей, Сєнкевичову "Трільоґію" і усю хоробливу літературу месіянізму; зате ніде не зустрінетесь з обовязковою лєктурою Жеромського, Виспянського "Весілля", або Реймонтових "Мужиків".

І тим вам усе розяснить ся. Вам стане ясно, звідки береть ся бута і маняцтво польської інтеліґенції, вам стане зрозумілим, длячого Поляк, ґімназистом, а навіть куховаркою починаючи, виявляє скрізь і все сю імпертиненцьку буту, певність себе, зневажливість до цілого окруження, а вже нечувану погорду до Українця. Бо як ви хоч дрібку обзнайомлені з сього рода літературою, то розумієте, що маєте до діла з хворобою. А не підлягти сій хворобі польське суспільство не може. Історія, подавана учителем у школі, є сфальшована; історія літератури подаєть ся навіть на університеті (маємо на думці гербових професорів в роді Тарновського) односторонно; лєктуру підбираєть ся нездорову — а до того приходить ся горендальна польська (галицька) преса.

І якже тут устерігти ся перед хворобою "морального божевілля"? Як не впасти в маняцтво коли від малої дитини навчають людину, що нема під сонцем нічо вищого, більшого, благороднішого, як Поляк і, що нема кращої мови, як польська, бо навіть (по словам Конопніцької) Мати Божа з Ісусом розмовляла в Вифлеємі по польськи і така є розговірна мова в небі між ангелами? Якже-ж устерігти ся перед хворобою, коли Сєнкевич позволяє одному польському лицареви стяти голову з плечей пересічно сотні козаків і впоює в безкритичні голови маняків якусь історію, перед котрою блідне інвенція автора книги "З тисячі і одної ночі"?

Якже не попасти в манію, коли в шкільному підручникові згаданого історика—ґрафа кождий польський письменник перевисшає усіх письменників Европи? Як не стати хворим, коли скрізь чуєть ся, що усе, що є великою, доброю, гарною — усе те польське? "Polski Bóg", "Królowa Polski", "polski papież" (вислови арцибіскупа Більчевського в Римі), "polskie żaby", що співають найкраще під сонцем (Міцкевич), "polskie bydło", "polski jęczmień", "polskie rzeki", "polskie góry", (а все те лежить у східній Галинині, або в околиці Київа), а навіть Курокі (звісний герой Японії), Ніцше і взагалі кожня европейська, азійська, чи американська великість — все те польське, бо тільки те, що польське, може бути велике, гарне, добре. Треба би бути страшно впертим або ґеніяльним чоловіком, аби устерігти ся перед впливом що мусить привести до хвороби "moral insanity".

А хто раз сьому впливови піддасть ся, цей мусить станути на становиску, на якому стоїть сучасна воююча Польща. А це становиско: Хай цілий світ признає прінціп самоозначення народів — я його не признаю; признаю, що на основі сього прінціпу світ обовязаний створити незалежну Польщу, навіть проти волі польського народу, а рівночасно усім сусідам Польщі наказати бути вазалями Польщі. Бо Польща мусить розперізати ся від моря до моря, хоч би це стало ся коштом і загибілю десятків других народів. А далі: польський паливода, що грабить і палить українське село, це герой, а український жовнір, що свого села боронить і боронить своєї жінки від поругання, а діточок від різання, це бандит і гайдамацька дич. Ось до яких форм зводить ся польська "moral insanity"!

На щастє сучасна війна перевела справжню мандрівку народів, перекинула і перемішала усі народи до цеї степені, що ці народи себе взаїмно пізнали і пізнали свої хиби, а так само й добрі сторони. Добрих сторін і гарних прикмет Поляки не богато могли виказати перед Европою; зате хиб мусіли розкрити перед її очима чимало. І впав німб і ореоль з голов польського "заличеного" народу, а на його місце появив ся польський бутний імперіяліст з канчуком колишнього бутного шляхтича, що не знав ні закону ні правди, а одну буту і дикість середньовікового "Raubritter'a".

І тепер ми можемо іти перед трибунал світа на розправу з повним спокоєм і довірєм. Бо судді вже знають, що нашими противниками є люди хворі на "moral insanity".

Український голос