Юда України.

"Раби, підніжки, грязь Москви,

Варшавське сміттє ваші пани,

Ясновельможнії гетьмани". — Шевченко.

Ясновельможний Павло Скоропада пішов шляхом своїх предків, своїх колишніх товаришів в уряді гетьманів, котрі гуртували ся біля особи клятої памяти Брюховецького. Сьогодня вже нема про це двох думок. Цей недавній друг реакційних кругів юнкерської Німеччини, якого гетьманську мантію вщерть перемочила кров українського люду, — в хвилі, коли рішала ся будучина України, коли ліквідовано в цілім світі війну, зірвав зі свого обличча маску і станув перед скатованим своєю рукою українським народом як Юда і запалив нову пожежу війни. Тепер вже все ясно. Все було упляновано до найменших подробиць. Була змобілізована вся армія російського чорносотенства, був мабуть заключений договір з коаліцією, словом було приготовано усе на похорони самостійности не тільки України, але й українства. І підняла в одній хвилі голову стоголова чорносотенна змиюка і під батуту зрадника України засичала похоронну пісню Україні. Повилазили з нор щурі і жаби, повилітали з піддаш сичі і гайворони і усе кинулось на жир.

"Випущений недавно з тюрми Петлюра — так пише у своїм заклику до народу головнокомандуючий чорносотенною армією вішателів, розбишак і поліцейських, граф Келлєр — підняв повстаннє, привів з Галичини якихось людей, що звуть себе січовиками (нікчемна брехня графа! — Ред.), набірає силою і обманом (!) селян і впевняє їх, що визволює Україну від власти гетьмана і хоче створити під своєю владою свобідну незалежну від Росії Україну... Петлюра бунтує народ не длятого, щоби народови було краще, а на те, щоби самому захопити владу і збогатити ся... Кождий розуміє, що є тільки один народ російський(!), і що, як цей народ і говорить в різних ґуберніях ріжними нарічями, то всеж таки це один і той сам російський народ, котрий створив своєю працию і кровю велику, єдину Росію". (Київські "Послѣднія Новости", 23. XІ.).

Ось якої заспівав уповновласнений "ясновельможним гетьманом всієї України", Юди; що так часто проливав крокодилячі сльози за щастє й долю рідної України!

Іменем Іскаріота видає київська "Добровольческая дружина" відозву, де кажеть ся:

"Відновляйте Росію! бороніть Україну!

Ми грудьми стали на зустріч ворогам, просипляєть ся російськая сила, нас кличе Вітчина, нас взиває Велика Росія і нема сили, котра би нас поконала! Ідіть до нас, ми ваші брати, ждем на вас, ідіть в наші ряди, зіллєм ся в крицеву силу, з нами Бог. До зброї, до зброї!" (Голосъ Кіева, 19. XI.).

А вкінці "Бюро русскаго національнаго центра" в Київі, в склад котрого входять самі найскрайнійші ретроградні російські патріоти, іменем тогож Іскаріота закликають:

"Банди грабіжників і насильників намагають ся захопити і розграбити старий Київ. Російський національний центр взиває усіх російських людей узяти участь в борбі за лад і законну власть. Наші славні союзники на днях будуть в Київі. Мусимо напружити усі сили!" (Голосъ Кіева, 23. XI).

Ось яких оборонців і приятелів найшов собі Скоропада. Не даром же стягав він усе шумовиннє з російського смітника до столиці України і заповняв ними усі міністерства і уряди. Робота йшла пляново, все підготовляло ся від перших днів насильного захоплення влади самодержцем при підмозі німецких юнкрів, московських і польських поміщиків і капіталістів, а підчас того, коли в серці Катіліни дозрівав плян, він виголошував патетичні промови з заявами любови України, а рівночасно сими устами ціловав вішателів України, стискав одною рукою руку щирих прихильників українського народу, а другою будував шибеницю для сього народу. Не даром же його так величала польська шляхоцька зграя, що висмоктує кров українського люду!

Та Юда заасекуровав ся не тільки в польсько-московському асекураційному союзі. Він поза плечі українського народу навязав очивидно зносини і з коаліцією. Що так дійсно є, доказує якась місія представительства держав порозуміння в Ясах, де репрезентують український народ такі приятелі України як: Савич, Кривошейн, Мілюков, бар. Меллєр—Закомельский, Гурко, і др., котрі охрестили повстаннє українського народу большевицькою бандою, яким по донесенню "Голосу Кіева" з 22. XI. змістифіковані союзники заявили, що вони "стоять за збереженнє сучасного курсу на Україні і подадуть всяку підмогу в боротьбі з повставшими Петлюрівцями".

А француський конзуль в Київі, що явив ся тут як "deus ex machina", п. Ено заявляє, що "держави порозуміння наміряють піддержати дійсну власть в Київі, олицетворену паном Гетьманом і його правительством", а далі подає до відома, що "всяке виступленнє проти істнуючої влади, всяке повстаннє, котре спинялоб наміри союзників, буде строго здавлене". (Голосъ Кіева, 23. XI.).

Ба навіть і Німці, яких розгромлено цілковито і які повинніб дрібку присмирніти та думати про направленнє похибок, зроблених всякими Айхгорнами, навіть сі Німці, які свій побут на Україні записали в історії сього краю побіч картин, записаних рукою Катерини II. — мимо проголошення невтралітету — йдуть проти українського народу, розоружують війська, що нищать владу, настановлену російським правительством Скоропади, йдуть на руку вішателеви і Юді України.

Та це не повинно нас лякати. Вже вище наведені поклики чорносотенної зграї, благання помочі, звернені до населення і до держав порозуміння, вказують на безсиллє Юди і чорних духів України. Український народ зрозумів, що одиноким його ратунком цілковите вирваннє рідної країни з рук своїх і чужих ворогів народу, що бажали-б здвигнути єдину Росію коштом мужицького поневолення і закріпленнєм привілеїв шляхотсько-поміщицьких. Вісти, які доходять до нас з України, вказують на це, що народ йде лавою зі своїх сіл проти ворога і готов кровю сього ворога запечатати свою волю і волю України. В наших руках "Протокол", клаптик паперу з урядовою громадською печаткою з підписом сільского старости Басовкуцької громади з д. 20. XІ. 1918 р. в якім читаємо:

"Ми, селяне, усі до одного щиро витаєм тимчасову Українську Раду і даємо обіт усі зі збруєю в руках охороняти завойовану нашу свободу. Слава славному полководцю нашому Петлюрі і його одрядови! Посилаємо одряд таких, яких зараз маємо; більше на днях".

Це тільки зразок. Подібний зрив народу йде по цілій Україні.

А колиб навіть коаліція змістифікована ворогами України, слухаючи підшептів наших Юдів і московсько-польських вішателів нещасного українського народу, не зрозуміла нашого серця й душі України та схотіла насильно накинути Україні ярмо, допчучи свій власний принціп самоозначення народів, — тоді вона зустрінеться з такою відпорністю народу, якої не зломлять цілі літа насильств і терору. Бо сього, що увійшло в душу українського народу за останній рік, не вирвуть народови ніякі укази, ніякі насильні середники.

Український народ не хоче ніякого ярма, не хоче над собою ніякого пана! І з сим мусить числити ся світ, якщо хоче мати всесвітній мир. В противньому випадкови на сході не погасить пожежі ніяка сила і луна цеї пожежі яснітиме довго аж до вулиць Парижа, Льондону й Вашінґтону.

Український голос