Після шістьсотлітної неволі утворив Ти на своїй землі свою Державу: Західно-Українську Народну Републику. Вона несе Тобі волю і землю, гаразд і щастє для Тебе і Твоїх грядучих поколінь.
На основі належного всім народам права самоозначеня перебрав Ти з початком сего місяця мирно, без проливу крови власть у своїм краю та установив свою народну владу, яка дасть землю робучому людови та забезпечить кождому житє, майно, господарський добробут і культурний розвиток.
Тa отсе Твоїй Державі загрожує відвічний Твій ворог: Польща. Шістьсот літ володіла Польща нашою землею. Шістьсот літ зливали українські селяни своїм крівавим потом панські лани, шістьсот літ мерли їх діти з голоду і холоду, шісьтсот літ в безпросвітній темноті коротали свій вік цілі українські поколіня. А за тих шістьсот літ на руїнах українського добробуту виростали пишні польські палати, розцвитала польська культура, наживало крівавим трудом українського селянства богате і веселе польське панство і урядництво.
Наша українська Народна Република розбила ті вікові окови, дала волю Тобі Український Народе і дасть Тобі землю. Та відвічний Твій ворог хоче назад повернути Тебе у свого раба. Збирає він всі темні сили на оборону свого панованя. У Львові вже підніс він бунт проти нашої власти і захопив столицю нашої Держави. Львівським бунтівникам прийшла підмога, перед якою мусіли відступити наші війська з міста і стоять нині під Львовом.
Львів мусить бути наш. Український нарід, що володіє цілим краєм, мусить володіти його столицею. Мусить добути Львів, щоб вдержати повну власть у своїй Державі. Инакше ворог зі Львова буде пробувати поширити свій бунт проти нашої Держави в цілім краю. Тому до збруї, Український народе! Все, що живе, до збруї!
Ми знаємо, що Ти ізнеміг ся, страждучий Український Народе, злиднями чотиролітної війни. Та доси клали Твої сини свої голови на далекій чужині за чужу справу. Нині стаєш у своїм краю до боротьби за свою долю. Вибирайте громадо: ясний світ волі, свою землю, рівне право для всіх, світло науки і просвіти для себе і своїх дітий в Українській Народній Републиці — або дальшу вікову польську неволю, невільницьку роботу на панськім лані, безпросвітну темноту, муку, смерть і руїну ваших поколінь, яку несе Польща.
Бийте у дзвони на всенародну трівогу і кличте всіх своїх синів, чоловіків, братів під збрую на оборону свого житя перед убійчою рукою ворога. Чим більше вас стане проти ворога, тим певнійша побіда, тим близший буде мир. Імя кождого, що несе своє житя в жертві Рідному Народови буде переказане від рода в род і стане безсмертним в народі. Українська Народна Република забезпечить родину українського жовніра, що втратить своє здоровлє або житє у сій всенародній війні.
Будьте всі єдні і карні! Слухайте безоглядно своєї української влади: Українського Правительства і установлених ним властий, бо инакше будете мусіли слухати ворога. Зберіть всі свої думки і сили в одно велике всенародне діло: побіду над ворогом.
Ви, українські жовніри, будьте приміром солідарности, послуху і карности. В єдности і карности сила, в силі наша побіда. Українські офіцири будьте добрими товаришами — провідниками своїм жовнірам, які зєднались з вами нерозривно на житє і смерть, та почутєм обовязку і посвятою навчайте свою жовнірську братію, як треба послужити рідному Народови в теперішну велику хвилю.
До збруї, Український Народе! Збирайте ся громадно у своїх повітових містах, голосіть ся в українських війскових командах повітових.
Се важить ся Твоя будучність, український Народе! Або вибореш собі свою волю і землю або закований будеш на довгі віки у кайдани польської неволі, з якої виходу Тобі не буде. У свої мозолисті, тверді непобідимі руки, якими Ти годував Польщу, возьми збрую, покори нею ворога, закріпи силу своєї Держави, щоби вона стала Твоїм щастєм і Твоєю славою. До збруї за волю і землю!
Тернопіль, дня 24. падолиста 1918.
За правительство Західно-Української Народної Републики:
Др. Кость Левицький президент
Дмитро Вітовський
Др. Ізидор Голубович
Др. Василь Панейко
Олександер Пісецький
Льонґін Цегельський.
[Український голос, 27.11.1918]
27.11.1918