Наприкінці листопада 1918 року світ отримав страшні відомості зі Львова: європейські та американські видання писали про жорстоку розправу над тутешніми євреями, яких впродовж двох діб, одразу після відступу з міста українського війська, безжалісно грабували, палили, мордували і вбивали.
Погром у єврейській дільниці Львова почався зранку 22 листопада рівно 100 років тому. Жахіття тривало більш як 48 годин — і польська влада зупинила його аж тоді, коли було знищено десятки приватних будинків та комерційної нерухомості, спалено три синагоги зі священними текстами, а скільки саме людей замордовано на смерть, і досі не може точно сказати ніхто — офіційні (!) дані вагаються з кількістю жертв від 75 до 150 осіб, неофіційні — сягають тисячі.
Цей погром єврейського населення, вчинений з приходом польської влади, є однією з мало досліджених сторінок історії, зрештою, як і попередній, що відбувся у 1914 році, коли Львів зайняли російські війська. Втім, читаючи тогочасну пресу, розуміємо жах, який переживали містяни.
«Після того, як Львів зайняли поляки, в місті почалась анархія, яку можна порівняти хіба що з подіями в большевицькій Росії. Банди озброєних людей у п’ятницю, суботу й неділю вривалися в помешкання й крамниці євреїв, руйнували там все, відбираючи цінні речі та гроші. Опісля грабунку магазини попідпалювали, і вони вигоріли вщент», — повідомила 27 листопада віденська газета Neue freie presse в статті під заголовком «Погром у Львові і хаос у Польщі (від наших кореспондентів)» і навіть навела назви знищених магазинів у львівському середмісті.
28 листопада у виданні „Vossische Zeitnag“ погром описує Макс Райнер, який тільки повернувся зі Львова й був свідком подій:
«Ледві вступили легіонери до міста, як зачалося вже плюдрування жидівських крамниць і грабування на вулиць. Цілком отверто тягли узброєні ломили грабовані речі серед білого дня до своїх помешкань або продавали їх на місці. Кілька годин пізніше зачали вже мордувати. Людей у жидівськім кварталі застрілювали або заколювали. Патрулі з легіонерів вдиралися в помешкання, забивали цілі родини, а потім грабували помешкання. Політичні власти удавали, що нічого не бачуть і не чують, хоч жидівські депутації й зверталися до них по справедливість. Найгірше було 23 листопада. Того дня відбулося формальне масове душогубство. Вже з ранку зачалося правильне полювання в жидівськім кварталі, що має близько 50.000 людности. Поодинокі вулиці були замкнуті кордоном узброєних легіонерів, а будинки запалені бомбами або з поміччю нафта. Коли мешканці домів пробували втікати, аби врятуватися від смерти в огні, то їх або стріляли, або гнали назад у обняті полум'ям будинки» (переклад Дм.Донцова).
Німецькомовне видання Jüdische Rundschau написало про ці події вже 29 листопада в повідомленні "Єврейські погроми в Галичині (Кривава лазня у Львові)" так:
«Надійний свідок, який щойно приїхав зі Львова, повідомляє про неймовірні події, які відбулися після завоювання Львова поляками. Польські легіонери, вибудувані в два ряди, марширували під командуванням офіцерів по вулицях єврейських кварталів і займалися систематичним грабунком, громили єврейські магазини багнетами і ручними гранатами, оточували будинки і спалювали їх. Окремі мешканці вискакували з вікон, рятуючись від вогню. Легіонери стріляли в нещасних. У Львові близько 10 тисяч євреїв залишилися без даху над головою, знищено 80% єврейської комерційної власності, знищено 80 єврейських приватних будинків. В даний час є відомості про 600 вбитих, знайдено 40 обвуглених трупів».
30 листопада про львівські жахіття довідалися і за океаном, коли про погром написали у Тhe New York Times.
Польська ж преса доволі скупо повідомляла про грабунки в місті і трохи більше про пожежі; виняток становили єврейські польськомовні видання:
«Ввечері над пл. Краківською було видно полум’я. Поляки, що мешкають у Краківській дільниці, розповідають про страшні сцени, що там розігрувалися. Свідки розповідають – на пл. Краківській та у єврейських завулках в цілому ряді будинків, де живуть виключно євреї, з палаючих будинків не випускають мешканців, а до тих, що силують врятуватися, стріляють. … в неділю рано нарахували на пл. Голуховських 30 обвуглених тіл, які дістали зі згарищ. В околиці вул. Під Дубом нараховується в ці хвилини 200 трупів…(„Nowy Dziennik”, 27 листопада 1918 р.)
Вже після погрому був створений Комітет для допомоги жертвам, і він констатував таке: відбулось майже три тисячі нападів (зафіксовано 2815), з них 494 – це випадки нападів, які здійснили групи під проводом офіцерів; 391 випадок – пограбування, вчинене змішаними групами, у яких були і військові, і цивільні; 6 випадків – напади груп, що складались лише з офіцерів; 6 випадків ( всього лиш 0,2%!) – нападу виключно цивільних.
Варшавська комісія, що приїхала вияснити причини такого погрому, щоб виправдовуватися перед урядами Антанти, мусіла визнати, що більша частина польських оборонців Львова були «злочинці різних категорій. Такі солдати при кожній можливості грабували, що і де могли». «Зброю давали всім, хто зголошувався. Впродовж кількох днів було роздано вже близько 2500 карабінів. Як стверджує військова влада, більшість тих, хто зголосився по зброю, були кримінальними злочинцями, а у багатьох випадках навіть відомими бандитами. Відмовитися від цієї сили значило просто відмовитися боротьби за Львів. До оборони брали кожного, хто зголосився. Єдиною тоді справою було звільнити Львів за будь-яку ціну».
17 грудня варшавська комісія означила мінімальні цифри жертв:
«1. Вбитих і обвуглених всього щонайменше 150.
2. Спалених 3- і 4-х поверхових будинків понад 50.
3. Повністю пограбованих магазинів в єврейській дільниці понад 500.
4. Бездомних, поміщених на сьогодні в різних приміщеннях єврейським комітетом порятунку 400. Всього бездомних комітет числить як близько 2000.
5. Сиріт, які втратили батька, матір під час погрому, зголосилося донині до комітету близько 70.
6. Випадків зґвалтувань жінок заявлено батьками кільканадцять. Певна ще кількість таких випадків єврейськими сім'ями з сорому затаєна.
Львівська польськомовна єврейська газета Chwila в січні 1919 року подала оцінку матеріальних втрат від погрому: більше 100 млн крон (що в перерахунку на нинішній курс становить $400 млн): 82 млн втрат — це пограбоване, 16 млн — спалене в пожежах, 5 млн — понищено.
Перше видання книги д-ра Абрахама Інслера «Документи фальшу», в якій докладно описується трагедія львівського єврейства у листопаді 1918 року, було заборонене польською владою й вилучене до архівів
Власне порівняно невелику — порівняно з Шоа єврейського народу через чверть століття — кількість людських жертв того, сторічної давності, погрому як одну з причин певної сучасної суспільної неуваги до нього називає дослідник доктор філософії Ярослав Кіт. «Перша причина, чому про це мало говорять, – бо тоді загинула набагато менша кількість євреїв, аніж 1941 року. Друга причина – 1918 рік – це протистояння у Львові поляків та українців, тож єврейська тема відходить дещо на другий план. Третя причина – у 1918 році українці стали на захист євреїв. Окрім цього, у 1918 році євреї в Галичині вже мали легальне невелике формування, яке могло легально використовувати зброю. Вони заявили про себе як націю, і це для багатьох невигідна тема», – пояснює Ярослав Кіт.
Львів 1918 р. Після погрому: жертви на полі і вздовж дороги. Фото з Jewish Life in Poland
Втім, вражаючими дані про кількість людських жертв стають у певному порівнянні. В боях між українцями і поляками, що точилися впродовж 1-21 листопада у Львові, щодня гинули усереднено 21 поляк і 12 українців, а в дні погрому, коли вже бої в місті припинилися, за добу гинуло щонайменше 75 євреїв.
Іншим недоконаним питанням є власне «чия провина?». Частина здебільшого українських дослідників категорична й вважає, що погром був ініційований і організований польською владою, яка вважала юдейське населення Львова таким, що стоїть на боці українців. Переважаюча ж думка серед істориків полягає на тому, що польські військові діяли з мовчазної згоди керівництва, яке, втім, розправи над євреями не організовувало.
Львів 1918 року. Після погрому діти отримали їжу і розкладаються з нею просто на вулиці. Фото з Jewish Life in Poland
«У ніч з 21 на 22 листопада відбулась евакуація уряду ЗУНР та українського війська зі Львова до Тернополя. Українські війська не могли втримати Львів, бо польські отримали дуже велику підтримку залізницею. Коли українських військ уже не було у місті, тут починаються єврейські погроми. Військові вірили, начебто було негласне схвалення з боку влади, адже вважали, що євреї підтримували українців», – пояснює у розмові із Z керівник проектів і програм Центру дослідження українсько-польсько-словацького пограниччя УКУ д-р Юрій Скіра.
«Не думаю, що організаторами погромів була польська влада, але він відбувався за її мовчазної згоди. Але я би не хотів, аби цей факт був вироком полякам. Це не був злочин польського народу, а окремих військових та люмпену», — пояснює керівник Центру досліджень польсько-українських відносин доктор історичних наук, професор Микола Литвин.
«До жидівського населення міста Львова!
Впродовж трьох тижнів боротьби за Львів значна частина жидівського населення не тільки зовсім не зберігала нейтралітет стосовно польських військ, але неодноразово зі зброєю в руках чинила йому опір, а також в зрадницьки старалась затримати переможний похід наших військ. Було зафіксовано випадки, коли стріляли із засідки в наших солдатів, обливали їх киплячим окропом, кидались на патрулі сокирами і т. п. Командування польських військ стримує природній імпульс польського населення і військ. Всі громадяни незалежно від визнання взято під захист закону. Стосовно цього видано було розпорядження про суди і негайні покарання.
Проте на цілому жидівському населенні тяжіє серйозний обов'язок стримувати частину своїх одновірців, яка і далі не перестає діяти так, ніби хотіла накликати нещадну катастрофу на ціле жидівське населення.
Командування польських військ розраховує, що жидівське населення м. Львова насамперед у своїх інтересах стримає своїх одновірців від проявів ненависті до польської влади і що правильною та лояльною поведінкою уможливить Властям і решті населення впровадити і утримання порядок, що заснований на законі.
Львів, 23 листопада 1918.
Командування міста і округи»
Варшавська комісія зазначила, що хоч генерал Болеслав Роя зупинив розповсюдження цієї відозви коменданта міста Чеслава Мончинського (вона була порозклеювана, а знята ще того ж дня), вона була відомою повсюдно. Єврейська міліція, зазначає ця комісія, була створена — і акцептована обома воюючими сторонами — для захисту єврейського населення від бандитів, але зіткнулась з тим, що часто — надто часто — польський солдат і бандит були тою самою особою. І після цього «командування міста і округи» звинувачує колективно всю єврейську спільноту — «ціле жидівське населення» — за те, що вона захищалася від бандитів, погрожуючи нещадною катастрофою всім, хто народився євреєм.
Про каральний характер експедиції польська влада прямо заявляла делегації, складеній з представників і християн, і євреїв, тож значна частина польських солдатів була переконана, що грабувати можна. Офіцери навіть лишали розписки за експропрійоване майно.
«Зранку 22 листопада розпочалася оргії, воістино пекельні, і тривали понад 48 годин».
Подача води в дільницю була перекрита, пожежі гасити не було чим. Зрештою, не було кому: в тих, що через вікна вискакували з палаючих будинків, стріляли.
Ввечері в суботу після відповідного наказу погром припинився.
Грабунки продовжилися, але вже в іншій формі: під виглядом обшуків в пошуках зброї. Жодного випадку знайденої зброї не зафіксовано.
28 листопада на єврейському цвинтарі відбувся похорон жертв погрому, в грудні розпочала роботу слідча комісія міністерства закордонних справ, бо погром дуже шкодив міжнародному визнанню Польщі і її прав на Східну Галичину.
«Ми вважаємо, що в польських інтересах лежить приспішити судове розслідування і, безумовно, покарати винуватих всіх категорій.
Що більш явно і суворіше буде відбуватися правосуддя, тим сильніше в опінії світу буде зазначено відмежування цілого польського суспільства від злочинних елементів, і одночасно тим швидше буде досягнуто пом'якшення жахливих внутрішніх відносин», – йшлося серед висновків звіту Варшавської комісії, датованого 17 грудням 1918 року.
Втім із 1600 заарештованих в підозрі за участь в погромі осіб більшість було виправдано, а звинувачувальні вироки отримало 79 осіб, з них 44 було покарано й засуджено до 10-18 місяців тюремного ув’язнення; трьох учасників погрому було засуджено до смерті.
Львів 1918 року. Ці четверо дітей, які розмістилися у підвалі, залишилися сиротами — батьків вбито під час погрому. Фото з Jewish Life in Poland
22.11.2018