Нейронауковці проти одиночного ув’язнення

Роберт Кінґ провів в одиночній камері 1,8 на 2,7 м 29 років. Він був членом “ангольської трійки” — тріо чоловіків, яких десятиліттями тривали в одиночних камерах в’язниць Луїзіани. Його звільнили лише 2001, коли суддя скасував йому вирок 1973 року за вбивство співкамерника. Після звільнення Кінґ присвятив життя привертанню уваги громадської до тяжких наслідків тривалої соціальної ізоляції.


“Люди хочуть знати, чи є у мене психологічні проблеми, чи я часом не збожеволів, на що я відповідаю, що не можу сказати, що не збожеволів. — сказав Кінґ учасникам багатолюдної конференції, присвяченій цьому питанню, яку організувало Американське нейронаукове товариство. — Я не маю на увазі, що у мене були психози або щось схоже на те, але якщо вас роками тримають на 23 години на день в маленькій кімнаті, ви не нормальний, незалежно від того, яким здаєтесь оточенню”.

 

В американських тюрмах в одиночних камерах тримають приблизно 80,000 людей, переважно чоловіків. В середньому розмір камери не перевищує розмір великого ліжка. По 23 години на день в’язні позбавлені будь-яких соціальних контактів, хіба лиш коротко перетинаються з охоронцями. Науковці, які виступили на конференції, були майже одностайні в тому, що соціальна ізоляція та сенсорна депривація травматично впливає на мозок, часто незворотньо. Вчені та активісти, зокрема Кінґ, одностайно виступили за заборону одиночного ув’язнення як жорстокого і незвичного покарання.

 

Більшість в’язнів, засуджених до одичної камери, утримують в ній від одного до трьох місяців, хоча чверть залишається там до півроку. Мінімальний термін — 15 днів. Як правило, в одиночну камеру поміщають з превентивною метою, яка може бути будь-якою, рідше — як самостійний вид покарання. Декілька штатів прийняли закони, які забороняють поміщати в одиночну камеру, наприклад, психічно хворих або неповнолітніх злочинців, а також регламентують, скільки може тривати таке ув’язнення. ООН ж взагалі рекомендує заборонити ізоляцію протягом більше як 15 днів, стверджуючи, називаючи більший термін тортурами.

Навіть в менш екстремальних випадках, ніж “ангольська трійка”, тривала соціальна ізоляція — коли ви почуваєтесь самотньо, а не просто перебуваєте на самоті, — може викликати важкі фізичні, емоційні та когнітивні наслідки. Її пов’язують зі збільшенням ризику передчасної смерті на 26%, адже постійний стрес зумовлює збільшення рівня кортизолу в крові, який веде до підвищеного артеріального тиску і запалень. Відчуття самотності також збільшує ризик самогубства. “Ми розглядаємо одичне ув’язнення як смертну кару через соціальну депривацію”, — стверджує Стефані Качоппо, асистент кафедри психіатрії та біхевіоральної нейронауки Чиказького університету, яка взяла участь в панельній дискусії разом з Кінґом.

 

Добре це чи ні, але на наш мозок впливає наше оточення, тож тривала ізоляція та сенсорна депривація, яку пережив Кінґ, скоріше за все, глибоко його змінила. Хронічний стрес пошкоджує гіпокамп — ділянку мозку, яка відповідає за пам’ять, просторову орієнтацію та регулювання емоцій. Як наслідок, в умовах соціальної ізоляції люди страждають на зниження пам’яті та когнітивних здібностей, а також депресію. Дослідження показують, що депресія призводить до смерті додаткових клітин в гіпокампі, а також втрати факторів росту, які мають властивість антидепресанта, утворюючи замкнуте коло. Якщо соціальна ізоляція поєднується з сенсорною депривацією, то за відсутності природного світла настають збої в генах, які регулюють циркадні ритми організму. “Усе з цього набору погане для роботи мозку — соціальна ізоляція, сенсорна депривація та порушення циркадних ритмів. — резюмує Худа Акіл, нейронауковець з Мічиганського університету, яка також взяла участь в панелі. — Самотність сама собою дуже шкідлива”.

Кінг відчуває довготривалі когнітивні зміни з часу свого одиночного ув’язнення. Його пам’ять знижена і він втратив здатність нормально орієнтуватися в просторі. Обидві ознаки свідчать про пошкодження гіпокампа. В певний момент він не міг розпізнавати обличчя, але згодом ця проблема пройшла. Качоппо вважає, що ділянки його мозку, які відповідають за соціальну взаємодію і не використовувалися протягом тривалого часу, як, наприклад, ділянка, що бере участь в розпізнавані облич, поступово атрофувалися. Цю думку підтверджують недавні дослідження, які провів на мишах нейронауковець Річард Смейн з Університету Томаса Джефферсона у Філадельфії: після місяця ізоляції нейрони в моторних та сенсорних ділянках тварин зменшилися на 20%. Питання, однак, полягає в тому, чи ці зміни є постійними чи, може, зворотними. Акіл сумнувається, що “ви можете пройти через це і повернутись з таким самим мозком”.

 

Кінґ сказав, що пережив випробування тільки тому, що вважав, що його справа політизована й більша за нього самого. Багато хто думає, що “ангольську трійку” засудили несправедливо, адже усі троє були членами “Чорних пантер”. Їх випадки згодом розглядалися в ООН як приклади негуманності одиночного ув’язнення. На думку Качоппо, зв’язок Кінґа з ширшою групою і колективною метою, скоріше за все, додавав йому витривалості пережити ув’язнення. “Колективна ідентичність охороняє від самотності”, — резюмує Качоппо.

 

Порівнюючи свої дослідження з досвідом Кінґа, нейронауковці сподіваються привернути більшу увагу громадськості до цього питання. Жулес Лобель, професор права з Піттсбурзького університету і єдиний юрист, який взяв участь в панельній дискусії, сказав, що дані нейронауки зіграли важливу роль у справі проти одиночного ув’язнення в Каліфорнії, яку він виграв. “Нейронаука є не лише потужним засобом розуміння людської природи, але й дозволяє змінити умови, в яких перебувають люди”, — каже він.

 


Neuroscientists Make a Case against Solitary Confinement
Scientific American, 9.11.2018
Зреферував Є. Л.

 

17.11.2018