Виявляється, одна ділянка мозку має ключове значення для нашої здатності формувати і підтримувати свою ідентичність, причому як у теперішній момент, так і під час роздумів про майбутнє.
Ми усі мандруємо в часі. Кожного дня ми отримуємо новий життєвий досвід. Як наслідок, формуються незліченні нові зв’язки між нейронами мозку, які пристосовують цей досвід до нашого «Я». Здається, ніби щодня ми наново збираємо самих себе, а точніше – конструкцію свого «Я» у часі, – тоді як клеєм, який скріплює елементи цієї конструкції, є наша пам’ять.
Але ми мандруємо не лише у фізичному часі. Щодня ми робимо ментальні подорожі в минуле та майбутнє. Під час цих подорожей ми згадуємо, якими були колись, та уявляємо, якими будемо у майбутньому.
У новому дослідженні, опублікованому в журналі Social Cognitive and Affective Neuroscience, науковці з’ясували, як конкретна ділянка мозку допомагає зв’язати воєдино думки про наші теперішнє та майбутнє «Я», а її ушкодження призводить до порушення відчуття ідентичності. Ця ділянка називається вентромедіальною префронтальною корою (vmPFC) і, як виглядає, створює модель нашого «Я» та поміщає її у ментальний (суб’єктивний) час. Згідно із дослідженням, виконуючи цю функцію, саме вона може бути осередком нашої самосвідомості.
Психологи давно помітили, що наш розум обробляє інформацію про нас самих інакше, ніж про будь-що інше. Так званий «ефект самодовідки» (self-reference effect) полягає у тому, що інформація, яка стосується себе, є привілейованою та важливішою у пам’яті, як порівняти з рештою спогадів. Спогади про себе відрізняються від так званої епізодичної пам’яті, тобто категорії спогадів про конкретні події та переживання, та семантичної пам’яті – загальних знань про факти навколишнього світу, такі як колір трави чи характеристики пір року.
«Ефект самодовідки» – виникнення відчуття «Я» у процесі роботи мозку – активно вивчають кілька дослідницьких груп. Наприклад, в одному із попередніх досліджень науковці використали метод фМРТ (функціональної магнітно-резонансної томографії), який вимірює кровообіг у різних ділянках мозку, щоби ідентифікувати ті його області, які активуються, коли ми думаємо про себе. Це дослідження встановило, що так звана медіальна префронтальна кора (mPFC) відіграє у цьому процесі основну роль. Але mPFC окремо ділиться на задню (дорсальну) та передню (вентральну) ділянки, які під час мислення про себе відіграють різну роль. Дорсальна відповідає за розрізнення себе та решти людей і, як виглядає, є фунціональнішою, тоді як вентральна, схоже, більше пов’язана з опрацюванням емоцій.
В новому дослідженні учені використали «ефект самодовідки», щоби проаналізувати, як люди мислять про своє теперішнє та майбутнє «Я». Для дослідження обрали семеро добровольців, які мали ушкодження в ділянці vmPFC, й порівняли їх з контрольною групою з восьми людей, які мали інші травми мозку, а також 23 здоровими людьми. Зіставляючи ці групи, учені змогли встановити, чи травми в ділянці vmPFC впливають на «ефект самодовідки». Усі учасники напередодні експерименту пройшли ретельну нейропсихологічну перевірку, яка підтвердила, що різні когнітивні навички, зокрема мова і короткочасна пам’ять, у всіх них були у межах норми. Далі дослідники попросили їх використати прикметники зі списку, щоб описати себе та одну зі знаменитостей у теперішній момент і через 10 років. Пізніше їх попросили пригадати ці риси.
Виявились, що люди з контрольних груп могли згадати набагато більше прикметників, пов’язаних із собою, аніж зі знаменитістю, причому як теперішніми, так і майбутніми. Отже, «ефект самодовідки» поширюється як на теперішнє, так і на майбутнє «Я». Хоча у цих групах були деякі відмінності – люди з черепно-мозковими травмами, наприклад, були дещо менше здатними пригадувати подробиці про свої майбутнє «Я», як порівняти з цілком здоровими учасниками, – «ефект самодовідки» все-таки застосовувався.
Проте учасники з ушкодженнями vmPFC, незалежно від часового контексту, практично не змогли згадати цієї інформації. Пригадування прикметників, пов'язаних зі знаменитістю, теж у них було значно утруднене, як порівняти з іншими учасниками. Крім того, вони були менше впевнені, що людина взагалі може мати стійкі риси характеру. Усе це вказує на центральну роль vmPFC у формуванні та підтримці ідентичності.
Ці результати цікаві з кількох причин. По-перше, ураження певних ділянок мозку дозволяють ученим зрозуміти їхні нормальні функції. Ураження vmPFC пов’язане зі зміною особистості, притупленням емоцій та конфабуляціями, або хибними спогадами. Хоча хтось може сприймати конфабуляцію як навмисну брехню, люди, які розповідають такі історії, не усвідомлюють, що брешуть. Їхньою причиною радше є збої у роботі механізмів моніторингу та добування спогадів. По-друге, це дослідження дозволяє з’ясувати, як взаємопов’язані спогади, необхідні для підтримання нашого відчуття ідентичності, залежать від функцій vmPFC.
Але як щодо наших минулих «Я»? Цікаво, що у попередніх дослідженнях, в яких людей просили описати себе у минулому, mPFC активувалася не більше, аніж під час розгляду когось іншого. Наші минулі «Я» здаються нам чужими, ніби ми колись були іншими людьми. Одна із інтерпретацій цього полягає у тому, що ми не надто прихильні до себе в минулому й використовуємо минулі спогади насамперед для побудови позитивного образу себе теперішньою. Іншими словами, оскільки ми можемо розпізнавати недоліки у своїй минулій поведінці, ми схильні дистанціюватися від людини, якою колись були.
Отже, увага до сьогодення та майбутнього відіграє центральну роль у розумінні того, як наш мозок формує нашу теперішню ідентичність. Префронтальна кора, яка включає mPFC, утворює нейронну мережу, яка бере участь у плануванні майбутнього. Ця мережа включає гіпокамп – структуру мозку, яка відіграє центральну роль у формуванні епізодичної пам'яті та відслідковує моменти як послідовні події у часі. В одному з попередніх досліджень вчені виявили, що маніпуляція із активністю гіпокампа впливає також на уяву та творчість. Звідси випливає, що структури мозку, які забезпечують пам’ять, також відіграють важливу роль у сприйнятті майбутнього. Хоча ми часто міркуємо про пам’ять як про «архів» минулих подій, вчені характеризують її радше як форму уяви.
Важливість мислення про майбутнє втілилась у міфологічній постаті Прометея, чиє ім’я в перекладі з давньогрецької означає «Провидець». Згідно із міфом, Прометей зліпив людей з глини й дарував їм вогонь та майстерність. У такий спосіб він продемонстрував силу уяви нового майбутнього. Хоча серед науковців ведуться суперечки про те, чи міркування про майбутнє є винятково людською здатністю – наприклад, такі птахи, як західні чагарникові сойки, мабуть, передбачають і планують майбутні потреби в їжі, – ясно, що міркування про майбутнє відіграло значну роль в еволюції людини розумної. Планування майбутнього, ймовірно, стало поштовхом для розвитку мови. Саме мова відіграє ключову роль у людських взаємодіях, а vmPFC критично важлива для оцінювання та використання соціального контексту. Завдяки новому дослідженню ми тепер маємо краще уявлення про те, де в мозку локалізується ця ключова здатність.
Robert Martone
How Our Brain Preserves Our Sense of Self
Scientific American, 21/12/2021
Зреферував Є. Л.
31.12.2021