Бредбері для live-електроніки

Щорічний грант Президента України у галузі мистецтва є надзвичайно важливим для молодих діячів, адже він допомагає їм втілювати найрізноманітніші проекти. Цьогоріч одним із переможців став молодий львівський композитор Назар Скрипник.

 

Під час закриття міжнародного фестивалю «Контрасти» відбулась прем’єра композиції «451» Назара Скрипника для симфонічного оркестру, live-електроніки та перформансу.

 

Після виконання митець розповів про виникнення задуму твору, процес написання, його концепцію, а також про те, що є найважливішим у роботі композитора.

 

 

– Які Ваші враження після виконання твору на закритті фестивалю «Контрасти», адже Ви безпосередньо брали в ньому участь як і виконавець?

– Чесно кажучи, мало що пам’ятаю. Оскільки велика частина успіху твору залежала від електроніки і зображення, а це лежало на моїх плечах. Тому «відчути» результат роботи, сидячи в залі не зміг, довелось бути на сцені. Це як Новий рік зустріти на роботі. Зі сцени важко судити про звучання/виконання твору концерту. Можу сказати, що це була гримуча суміш творчої розваги зі стресом.

 

– Як відбувалася робота із оркестром та диригентом, адже твір «451» містить чимало складних моментів, які потребували від музикантів неабиякої уважності, а також у деяких місцях – і креативності в інтерпретації? Тож як реагували оркестранти на такі моменти?

– Ви ж напевне бачили (сміється – ред.) вираз облич музикантів, коли вони розривали на сцені ноти, із яких щойно грали (все по-чесному, тепер для архіву напевне доведеться додрукувати частину). А взагалі, твір жодного разу не прозвучав на репетиціях у завершеному вигляді (з електронікою, відео, перформансом і т.д.). Щоб оптимізувати репетиційний процес, доводилось поступово включати окремі елементи для того, щоб встигнути попрацювати з оркестром, а вже вдома тренуватись з електронікою і зображенням, наносити максимальну кількість потрібної інформації на партитуру для оптимізації. А загалом хочу подякувати оркестру Львівської філармонії і диригенту Сергієві Хоровцю за продуктивну роботу і вкрай потрібний для молодого композитора досвід. І взагалі, мати прем’єру твору для такого складу на «Контрастах» – в той час, коли вирішив бути композитором, і мріяти про це не міг. Тому хочеться також подякувати Львівській філармонії і виконавчому директорові фестивалю Богдану Сегіну за співпрацю і надану можливість реалізувати цей проект.

 

  

 

– Як Ви вже зазначали, задум твору пов’язаний із однойменним науково-фантастичним романом Рея Бредбері. Чи можете детальніше розповісти про концепцію композиції?

– Тут все насправді дуже просто. Задум почався із близької мені теми – робота з папером та електронікою. Одразу згадався роман-антиутопія Рея Бредбері, і я подав це як проект на грант взимку 2018 року. Коли дізнався, що отримав його, тоді вже й почав працювати над твором.

 

На початковому етапі композиції завжди звик робити експерименти, і тоді вже на їх основі писати новий твір. У цьому випадку все почалось із твору «The tree» для електроніки та перформансу, прем’єра якого відбулась на фестивалі «Vox Electronica» у квітні цього року. У центрі подій було дерево («The Tree of Life» – «Дерево життя»), сконструйоване із офісних стікерів, мікрофонної стійки і «оживлене» декількома контактними мікрофонами та невеличкими пропелерами, які дозволяли «листкам» коливатись. Звуки коливання паперу під цим імпровізованим «вітром» в чистому і опрацьованому варіантах складали музичний матеріал твору.

 

Відтак, коли я почав вже працювати над композицією «451», записував багато звуків паперу: звук писання по папері різними інструментами (ручкою, олівцем, фломастером), розривання паперу, тощо. Здійснив ще одну мрію — написати твір з допомогою програми Orchids[1], якою користувався, щоб «оркеструвати» підготовлені семпли. Так і почав працювати над створенням партитури «451».

 

 

–«451» під час виконання супроводжував відеоряд, який ілюстрував моменти знищення та створення рукопису, а також Ви здійснювали live-трансляцію виконання із різних ракурсів. Чи цей задум виник одразу із початком написання самого твору, чи можливо дещо пізніше? Та яке смислове навантаження мала live-трансляція?

– Твір, який бачили у філармонії 21 жовтня дещо відрізнявся від початкового задуму (як це і зазвичай буває в мистецтві). Початкова ідея – змалювати процес від створення партитури до її знищення здалась мені занадто романтичною чи навіть експресіоністською, а цього зараз намагаюсь уникати у творчості. Тому я вирішив показати процес від написання до знищення у зворотному порядку. І раптом виявилось, що в цьому «сюрі», де партитура спочатку горить, потім її розривають, потім виконують і створюють водночас, головною є не послідовність сюжету, а окремі його елементи-символи (вогонь, папір, власне виконавці, композитор). А щодо реалізації... Спочатку не передбачав відео у творі – лише перформанс. Але, якщо на досить невеликій сцені сидять кілька десятків оркестрових музикантів, зробити перформанс на тій же сцені буде невдячною справою. Тому й вирішив перенести його на екран. Ще один важливий момент — процес знищення стосувався старої партитури.

 

Твір складається із п’яти частин. Перша має назву «Intro» (Вступ), де на відео горить партитура. Друга – Chapter І: Fire (Розділ 1: Вогонь), де вогонь є окремим елементом-символом: на відео глядачі могли бачити руку із сірником, що наближалась до партитурного аркуша, щодо партитури — це спроба розтягнути в часі семпл (зі звуком вогню) тривалістю півсекунди на декілька хвилин з допомогою гармонії, оркестровки та електроніки. У цій частині готове відео довелось використовувати для того, щоб виконання твору було безпечним. Думаю, що ніхто сильно не зрадів би пожежі в філармонії (сміється – ред.).

 

 Розділ ІІ має назву «Destruction», тобто «Знищення». Він теж супроводжувався відео. Для знищення я використав свій інший симфонічний твір – «Квазар», партитура якого й горіла в «Intro». Та частина електроніки, де звучали музичні уривки – це все були частинки запису «Квазара».

 

 

Назва Розділу ІІІ, «The End?» («Невже кінець?»), є дещо іронічною, оскільки те, чого зазвичай чекають від молодих митців – це повного знищення всього, щоб принести «нове». Це єдина частина, де перформанс не перенесений на відео: дириґент і оркестранти знищують партитуру і партії. Але цього разу не «Квазару», а тієї частини «451», яку щойно зіграли.

 

Частина із трансляцією називалась «Artist». У ній хотілось показати якраз появу нового твору, його написання, виконання і т.д. Тобто вийшла гра з часом: майбутнє (знищення партитури) виявилось минулим, оскільки знищена партитура насправді є старим твором, минуле (початок роботи над твором) показане в самому кінці; лише теперішнє є тим, що ми бачимо тверезо і по-справжньому. Звідси й ідея просто транслювати виконання твору, замість того, щоб знімати ще одне відео.

 

– Якою є на Вашу думку роль композитора у сучасному суспільстві? Чи є в нашу епоху місце для духовності в мистецтві? Чи, можливо, все ж таки повна комерціалізація є неминучою?

– Схиляюсь до думки, що економічний фактор має такий же значний вплив на суспільство, як і культурні чи політичні чинники. Тому не бачу сенсу розмірковувати на тему, що комерціалізація є чимось неприродним. Тут можна апелювати, на жаль, лише до статистики, а вона не на користь розуму і освіченості, тому що це завжди в меншості.

 

 

– Чи є у Вас взірець музиканта (композитора), який для Вас був (є) певний час прикладом або ж натхненником? Або ж, можливо, це якісь окремі практичні поради, методи, якими можна скористатися у процесі самостановлення та саморозвитку?

– Щодо взірця говорити складно, тому що для мене важливим є не сама постать композитора, а твір (чи твори). І взагалі, для мене композитор — це в першу його музика. А бачення його, як постаті, ймовірно є результатом книжного мислення. Ну або я якось неправильно все це бачу, що цілком можливо. До речі, саме тому символ композитора у творі «451» був знайдений найпізніше і, що головне, цілком випадково, під час уроку з Максимом Коломійцем на майстер-класах COURSE, за п’ять днів до прем’єри. Ви ж пам’ятаєте чистий аркуш нотного паперу, який був і на відео, і в живому перформансі? Що найдивніше, на іншому відео чернетка того ж формату була присутня, але я сприймав її більше як фон. На відео з рукою і сірником — саме та, після якої я почав писати партитуру.

 

Аркуш паперу якраз і символізував композитора. Окрім того, у творі можна було побачити руки. Для мене вони символізували роботу над твором. Тобто образ композитора – це не образ певної людини, а ніби образ інструмента, завдяки якому й народжується музична композиція.

 

Розмовляла Наталя Мендюк

 

Фото: кадри із відео Світлани Ухової

 

[1] Orchids – програма, створена у 2014 році французькою дослідницькою студією IRCAM. Становить собою систему абстрактної та тимчасової комп’ютерної оркестровки, а також слугує для оптимізації тембрових поєднань. З її допомогою можна отримати набір алгоритмів та функцій для реконструкції будь-якого звучання із різними комбінаціями акустичних інструментів та урахуванням їх психоакустичних особливостей.

 

 

13.11.2018