Ситуація, витворена в державі, а з окрема в нашім краю цїсарським манїфестом, зближаєть ся до своєї розвязки. Австро-Угорщина, як правно полїтична одиниця формально зістала розвязана, а на її місце творять ся нові держави — нїмецька, чеська, югославянська, польська і українська. Темпо їх реалїзації не у всїх однаковий. Нїмцї і Чехи, як найбільш дозрілі і сконсолїдовані нації, вже переняли власть у свої руки. Найлекше прийшло се Нїмцям, що в цїлій низцї країв мають апарат державний в руках своєї бюрократії. Перехід з під дотеперішної австрійської суверенности в суверенність нової австрійсько-нїмецької держави доконуєть ся легко і автоматично, без нїяких потрясень та з невеличкими персональними змінами. Дещо складнїйше іде історія в чеських краях, де лише чеські повіти признали суверенність чеської держави, а нїмецькі віддїлюють ся, щоби прилучитись до нїмецького державного тїла.
Цїлком иншими шляяхами іде справа в дотеперішнім короннім краю Галичинї. Прилученє західно-галицьких польський повітів до королївства є лише питанєм формальности і може наступити кождої хвилї. Коли Поляки з сим здержують ся, то лише з огляду на східну Галичину, котру вони раді би коли не в цїлости, то бодай по Буг, загарбати в свої руки. На засїданю польської так званої лїквідаційної комісії у Кракові, котра має перевести прилученє західної Галичини до польського королївства, посол Дашинський відчитав депешу від Реґенційної Ради в Варшаві, в котрій остерігаєсь перед "надто поспішними кроками" що до відлученя від Австрії. Доносить ся там, що через австрійсько-угорського посла у Варшаві, Угрона, прийшло від ґр. Голуховського у Відни до Реґенційної Ради письмо, в котрім остерігаєсь, що на випадок проголошеня комісією лїквідаційною прилученя Галичини (цїлої) до Польщі, буде у Львові установлений сейчас Українець намісник і проголошений стан воєнний. Якби навіть в своїх детайлях сей лист гр. Голуховського не був вірний, то всеж таки він вияснює нам, длячого Поляки і досї здержались із державним замахом в Галичинї. Проголосити прилученє всеї Галичини до Польщі вони боять ся, бо знають чим відповіли би на се східно-галицьким Полякам чотири мілїони східно-галицьких селян. А проголосити прилученє лише Мазурщини до Польщі вони не хочуть, бо жаль їм втратити східну Галичину.
Обставина, що Українська Національна Рада не проголосила прилученя до закордонної України, як се нам "дораджувала" по приятельськи польська преса, помішала незвичайно Полякам у їх планах, бо з моментом проголошеня прилученя Галичини до Польщі, польські повіти згідно з цїсарським манїфестом автоматично до Польщі прилучають ся. Зате українська часть краю, від Сяну на схід, остає під кермою власти зі Львова, як теріторій української держави. Гр. Ґолуховський навіть звідкись знає, що вона в тій хвили дістає українського шефа краю. Якби українська Національна Рада була проголосила прилученє до України, так се було би значно облекшило становище Полякам, бо в разї проголошеня ними прилученя Галичини до Польщі, були би вони захопили стільки краю, скільки стало би лиш сили у їх бюрократії, а австрійський уряд як лїквідатор дотеперішних відносин не мав би нїякого спеціяльного інтересу боронити українську землю для української держави перед польською державою.
В ситуації витвореній розумною ухвалою Української Національної Ради, Поляки мусять іти осторожно та поробити цїлий ряд приготовчих кроків. І вони їх роблять. Органїзують ся по містах, готовлять свою боївку, орґанїзуюгь урядництво і хочуть вхопити апровізаційні справи в свої руки.
П. Дашинський, як се він сам говорив на лїквідаційній комісії в Кракові, казав здержати сотки ваґонів збіжа і картофелю, що ішли до Відня, а лїквідаційна комісія ухвалила, що нє сміє бути вивезений 3 Галичини анї один корець і що вона переймає на себе від ц. к. Уряду господарського управу харчевих справ. Цїль сего ясна. За наше збіже і картофлї хочуть Поляки купити від Відня і і армії для себе східну Галичину.
Рішинець зближається. Лїквідаційна комісія, "поки-що“ з осїдком у Кракові, рішила переняти у свої руки всю власть в краю. В найблизших днях треба сподїватись, що підчинять ся їй поодинокі галузи адмінїстрації. Попробують вони зробити се і що до східної Галичини. Знаємо, що польські урядники поодиноких катеґорій мали наради, де рішали в дану хвилю зачати урядувати в імени польської держави. Момент, в котрім се зачало би ся, був би початком державного, замаху. Увесь український нарід, кождий Українець, в якій небудь службі він знаходив би ся, мусить зрозуміти, що в тім моментї мусить поставити все на карту і все жертвувати, щоб замах сей відперти. З моментом, як прим. Поляки судії або старости у нас зачинають урядувати в імени Польщі чи польської лїквідаційної комісії, не є вони більше ц. к. судіями чи ц. к. старостами, а заговорниками проти української держави і як до таких мусить український нарід до них поставити ся.
Рішинець зближасть ся. Кріза наростає і мусить небавом досягти своєї кульмінаційної точки. Найблизші днї можуть принести великі переміни. Український нарід весь від малого до сивого старця, мусять бути на поготові, щоби в разї замаху на нашу землю і волю, відперти його, а здійснити свою державу. Хвилї, що надходять, вимагають великої розваги, безумовної єдности і карности, послуху одній національній власті, видержаня одної спільної полїтичної лїнїї, а при тім рішучости, енерґії, неустрашимости і пожертвованя. Або добути— або дома не бути! Отсе клич, яким повинен жити увесь український загал.
Українська Національна Рада проголосила, що буде переймати адмінїстрацію краю у свої руки. Як перша галузь, має перейти в її руки справі харчові, бо залежить вона від наших селянських мас, які певно підуть за голосом Української Національної Ради. Дальше мусять піти постепенно всї галузи публичного житя. І на се мусить бути звернена вся увага і вся енерґія Української Національної Ради і всеї української суспільности.
[Українське слово, 31 жовтня 1918]
31.10.1918