Чого ви кричите? Ми віримо, панове,
Що перлою для вас був до сьогодня Львів.
З часу, як вас сюди ваш Казимір привів,
Було в нім серед нас життє для вас шовкове.
Чого бажалось вам, знайшли ви тут готове.
Що дня тут кождий з вас до сита пив і їв,
Руками нашими собі доми строїв,
Руками нашими на нас кував окови.
І Бог вість, доки ще не браклоби вам паші,
Колиб не наша кров, що на окови ваші
Так довго капала, аж з'їла їх іржа.
Розкована рука відкинула покору.
Де ваш орел пишавсь, наш лев піднявся в гору.
Тепер вас це гризе? — Оправдана грижа!...
[Діло]
25.10.1918