Цій добі хронічно бракує постійности, за котрою вона мала би зі всіх сил гнатися, бо гнатися – це її спосіб життя та звичка. Тому й не дивно, що часом вона доганяє, але нерідко просто заганяється.
Динаміка доби змушує все обертатися довкола себе. Тож не дивно, що людність так багато уваги приділяє селфі, адже селфі – се спроба приручити динаміку доби та перетягнути ковдру на себе. Змусити себе та інших повірити, що ви – центр всесвіту, тому хай воно все кружляє довкіл вас, а не навпаки.
Тому й доба сподівається, що постійність та стабільність самі припруться, як їм того буде треба. Тож усіляко намагається всіма своїми діями та виглядом заперечити потребу в цих двох.
Через те возвела собі в культ зміни. А за девіз взяла си «Citius, Altius, Fortius!». Й тепер носиться з ними (змінами та гаслом) повсюди, аби, бува, ніхто не запідозрив в тім, що сачкує й не саморозвивається.
«Citius, Altius, Fortius!» – дуже зручний девіз, бо його можна не тільки помислити, а й висловити в конкретних цифрах. Се дуже важливо в епоху big-data, в цей час неопіфагорейства, коли homo homini numero es. Або інфографіка. Де візію підміняють візуалізацією.
Завдяки цим магічним даним можна тицьнути в носа кожному стрічному й випадковому прохожому, що ти не стоїш на місці. Мій фітнес-браслет же не може брехати. Як і знимки з мого інстаґраму. Ось, 33 тисячі кроків! Неймовірний же поступ!
Чим менше встигаєш, тим більше динаміки мусиш продукувати й імітувати, бо не тільки для себе, а й для інших. Ми ж бо соціальні істоти, точніше – соціальномережні. Та хай навіть соціофоби. Бо чого ж варті будуть соціофоби, коли не стане соціуму? Тому дії такі спрямовані дуже назовні.
Але повернімось до «Citius, Altius, Fortius!». Завдяки цьому гаслові на роль компенсатора за статичність по офісах та життя у смартфонах чудово вписався біг. Біг – це просто. Це стабільно, се можна перетворити на звичку, а отже, начебто поєднати те, чого бракує добі, із тим, чого в ній надмір. Біг – це відчуття постійного розвитку. Це нові виклики та рекорди. Нові відмітки, аби бачити показники поступу. Поступово. Стопа по стопі. Відмічати в календарі чи нотатнику: «біг, дата…». Аби ставити нові цілі. Рухатись вперед. Аби втерти носа всім іншим. Це динаміка в режимі реального часу. Все в твоїх ногах! Тому встань і біжи!
Врешті, се один із нових методів комунікації. Метод знайомства. Спосіб знайти своїх та соціалізуватися. І спосіб забуття, забуття про все на світі. Бо є лиш ти і дорога.
Бо дорога – се і є життя. Тож поспішай мандрувати. Бо тут теж можна собі здобути купу очок. Додати до загального заліку big-data. Приплюсувати кількоро нових спробуваних страв. Кількадесят нових міст. Кілька країн. Гектари знимок, що приходять на зміну гектарам городів. І все це за тиждень. Або менше. Немає часу озиратися й роззиратися. Лише вперед і ні кроку назад. Не можна нікуди повертатися, навіть туди, де було дуже добре, бо є стільки незвіданого! Тим паче, що твій колишній чи твоя колишня (бо ж досі колишуть!) запостили свіжесенькі знимки з нової країни. Треба поспішати, аби втерти їм носа!
Тож не дивно, що все більшої популярности набувають підбірки подорожей, де разом купа країн і міст, мов інгредієнтів в зупі все-що-було-в-холодильнику; де все, як на старих-добрих касетах до приставки із 999 іграми на одній. І байдуже, що більшість тієї подорожі – це час у дорозі, бо гносеологія (мандрів) сучасности зветься динамікою.
Тому поспішай. Ніякого festina lente, бо постійно мусиш наздоганяти, хоча й не зрозуміло кого чи що та для чого. На обмірковування таких речей немає часу, бо можна замешкатися й все пропустити.
Всі бігли, і я біг. Ніби послідовники Форреста Ґампа, котрі супроводжували цього героя, бо чекали од нього відповіді на важливі питання. Матір Форреста казала: «Потрібно залишити минуле позаду, щоби рухатись далі», тому він і біг. Біг, аби втекти од себе минулого. А через кілька літ він врешті спинився й мовив: «Я надто втомився, либонь, піду додому», й пішов, зоставивши послідовників ні з чим. Тепер нерідко доводиться бігти, аби мати час на відпочинок. Відпочивати, аби могти бігти далі. І так по колу. Закільцьовуючи все, мов відео-coub’и.
Біг, подорожі та здорове харчування – це прекрасні зразки того, що людство будь-яку хорошу ідею здатне перетворити на казна-що, коли вона набуває масовости. Бо тоді одразу обростає самозваними пророками, котрі вказують, кому й скільки потрібно чого робити. Обростає ідеями та прихильниками радикальних відгалужень, котрі все мусять перетворювати на змагання та доведення чогось собі та світові. І це зведення (не)особистих (під)рахунків неодмінно хороший задум зводить на пси. Бо загалом людство – така зараза, котра все здорове здатна перевести в нездорову фігню.
Орієнтація на «Citius, Altius, Fortius!» призводить до забуття іншого олімпійського принципу – «Головне не перемога, а участь». Коли вони нарізно, то зникає баланс, через що й виникають сі надлишки та перегини. В гонитві за цифрами люди втрачають із поля зору ідеї та смисли, котрі їх визначають й виводять за межі простої статистики.
Насправді все не так вже у цій добі і критично. Мода на турботу про власне здоров’я – одна з тих ліпших із мод. В багатьох з-поміж тих, хто зараз женеться з усіх сил, ще буде час, аби переосмислити власну поспішність. Звісно, якщо зможуть викраяти на те час поміж сотень мультизавдань, здибанок з гуру та тренінгів з саморозвитку.
Тільки більшости поки що вдалося досягти куди більшого успіху лише в саморозриванні та саморозритку.
Тож в постійній гонитві, без чергування ритму, можна так загнатися, що відпочинок раптово перетвориться на вічний.
