Як відомо, людина – істота соціальна. Відносини між людьми в різних соціальних групах у великій мірі залежать від довіри. Що ширше поле довіри, то міцніші і надійніші відносини. Довіра є суб’єктивним переконанням у правдивості. Поняття довіри розглядають із різних аспектів: психологічного, соціального, культурного, економічного, політичного. Цікаво б поглянути на історичну еволюцію цього поняття, на понятійні зв’язки з такими словами, як вірність, віра, вірогідність, надія та на тлумачення цього поняття різними мовами.
Переважає думка, що довіряти чи не довіряти можна комусь. Кому ж можна довіряти? Демокріт казав, що тільки надійним. А як розпізнати надійних у наш швидкоплинний і непевний час?
Недовіра пов’язана з внутрішнім почуттям страху, невпевненості. Довіра до інших мусить мати внутрішній стержень. І таким стержнем, на мою думку, є довіра до себе. Над довірою до себе, своїм внутрішнім станом, своєю внутрішньою силою, здатною подолати страх, непевність, задумуватися не дуже зручно, але дуже важливо. Про це говорив американський філософ Ральф Волдо Емерсон, якого називали духовним батьком нації. Тут мої короткі рефлексії на його погляди.
Довіра до себе – це довіра до своїх почуттів, до своїх думок, до своїх переконань. Тільки тоді будуть довіряти тобі і коло довіри буде розширюватись щораз далі. Довіра до себе передбачає пізнавати себе і виправляти свої недоліки, зміцнювати свою духовну цілісність. Така цілісна і впевнена у своїй внутрішній силі людина знає, що повинна робити і може зробити, а не те, чого очікують від неї інші, не те, ким хотів би себе показати в очах інших. Так хочеться бути кращим, ніж насправді, так спокусливо бути таким, як хтось. А реклама і засоби масової інформації так заохочують бути подібним до когось, одягатись, купувати, поводитись як хтось, стати зіркою, мільйонером тощо. Та щоби бути собою, треба позбутись ілюзій і бажань бути таким, як хтось. Копіюючи когось, можна щонайбільше повторити його лише наближено, а найчастіше створити привабливі маски, щоби щось приховати. Такі маски віддаляють від природної унікальної сутності. Але коли зайнятися тим, що відповідає внутрішній сутності, з’являться сили розвивати і вдосконалювати себе, розвивати свій дар. Довіра до себе – це віра у свою самобутність, у силу, дану Творцем.
Довіритися самому собі заважає боязнь не перечити вже сформованій думці про себе, про свої колишні вчинки. Людина завжди заглиблена у спогади, завжди щось відкладає. Вона не живе тут і тепер, а тужить за минулим або намагається розгледіти майбутнє. Різні вчинки можна узгодити, якщо вони чесні і виходять із внутрішньої природної сутності.
Чи довіра до влади, до власності, до сили і до сильних не є виявом браку довіри до себе? Той, хто шукає сили і підтримки поза собою, не вірить у власні сили, шукає вигідного місця. Довіра до себе споріднює людей, допомагає кожному знайти відповідне своєму дару місце, єднає їх у міцні спільноти, громади і дає сили перетворювати дійсність та уникати загроз.
Шукаючи шляхів удосконалення суспільства, люди забувають про удосконалення себе, про ту важливу силу змін на краще.
16.10.2018