Вистава "Гамлета" у Львові

Европейська література не знає другої такої п'єси, щоб так міцно трималась на сцені впродовж 340 років, щоб була постійно така жива й актуальна, та щоб народила таку силу-силенну коментарів як "Гамлет". Коли йде про кількість проблем, які вона розбудила і раз-у-раз розбуджує, то це, можна сказати, найбільше "проблемовий" твір світової літератури. Є багато вчених, які називають "Гамлета" найбільшим твором світової літератури, більшим від "Божественної комедії" Дайте "Фавста" Ґете і "Дон Кіхота" Сервантеса, бо в ні одному з цих творів не з'єднані так живо елементи думки й уяви, як у творі Шекспіра.

Є різні причини, чому "Гамлетові" присвятили безліч студій, які не припинились і до наших днів, так що література про цей твір, для однієї людини просто неосяжна. Перша з цих причин — таємнича постать самого автора, про якого є дуже мало певних даних. Друга — основні видання "Гамлета", з яких два перші (з 1603 і 1604 р.) різняться сильно в тексті (друге видання, крім різних деталів, майже вдвоє більше від першого), а третє збірне з 1623 р. має знову деякі зміни. Третя причина — це сам характер головного героя, що дає привід до різних здогадів, як його автор насправді розумів, або як його слід розуміти, щоб, коли не вповні розвіяти, то хоч погодити всі сумніви. Очевидно — найважніша тут причина остання.

Якщо найвища мета чи насолода мистця в тому, щоб проявити у своїй творчості найбільш індивідуальні риси свого "я", то нема сумніву, що Шекспір виявив себе якнайповніше в Гамлеті. Гамлет, на думку багатьох дослідників Шекспіра та його доби, це просто духовий портрет геніяльного англійського драматурга, що висловлює його устами своє мистецьке "вірую", як розуміти театр, що робить з нього постать найбільш зближену до поета, до людини, в якій уява переважає над практичним поглядом на світ. Взагалі Гамлет дуже складний характер, тим то він такий привабливий: він різногранний, здатний до несподіваних настроїв, багатий на ідеї та переживання.

Шекспірологи різно виясняють постать і характер головного героя п'єси. Для Ґете основні риси Гамлета — це "бентежна меланхолія, ніжний смуток і діяльна нерішучість". Для Ґете ясно, що Шекспір хотів зобразити в цій трагедії велику справу, покладену на душу, для якої вона непосильна. Він уважає, що тут посаджений дуб у дорогоцінну вазу, яка могла прийняти в себе лиш ніжні квіти; коріння розрослось — і ваза розбилась вдрізки. Для нього Гамлет — це "прекрасна, чиста, благородна, високоморальна істота, яка не має життєвої сили, що робить героєм, і гине під тягаром, що його вона ні усунути, ні зносити не може".

Такий більш-менш погляд на Гамлета дуже поширений, але трагедія Шекспірового героя настільки багата змістом, що для всякої іншої, найбільш суперечної його характеристики завжди находяться цитати. Тому геніяльний твір Шекспіра називають деякі трагедією безволля, рефлексії, розладу між внутрішнім світом людини, а його героя людиною пасивною; інші навпаки — людиною сильною, енерґійною. Для одних він — втілення егоїзму, скептицизму, меланхолії і навіть безвір'я; для інших він приймає Бога, але відкидає світ, створений Богом. Для одних він борець мислитель, для інших — слабовільний юнак; для одних добрий християнин, для інших скептик чи майже атеїст і т. д. і т. д. Так суперечно інтерпретують Гамлета безчисленні шекспірознавці, але, не зважаючи на те, він для всіх залишається вічним сопутником людства, так само як Прометей, Дон Кіхот, Фавст, супроводжаючи людей в їх мандруванні через віки. Таким є Гамлет і на сцені. І саме тут можна найти пояснення, чому найвизначніші режисери і виконавці головної ролі трактують цю складну постать так дуже по-різному, і чому мрією кожного режисера є постанова "Гамлета", а актора — саме головна роля в цій трагедії. Інша річ, що один і другий мають у цій виставі величезні можливості для вияву свого таланту, знання та інтеліґенції, своєї творчої інтуїції та свого сценічного хисту: адже відомо, що "Гамлета" ніколи не грають у цілості, бо це вимагало б повних сім годин часу, тому режисер має тут широчезне поле до діяння, щоб відповідно приспособити п'єсу до вистави; а для виконавця головної ролі важна вона тим, що важко знайти другу п'єсу, в якій центральна дійова особа мала б таке превелике значення і так домінувала над усіма іншими.

Є ще одна причина величезного і повсякчасного успіху "Гамлета" на сцені. Це напружений драматичний сюжет та гострі драматичні ситуації в трагедії, що її критика однодушно ставить найвище з усіх п’єс Шекспіра. А сюжетний мотив п'єси зарисований дуже виразно й гостро: це син шукає помсти за вбитого батька, коли його самого в'яжуть зі злочинцями кровні родинні зв'язки (бо ж до того вбивства причасний його дядько і, як він думає, також його мати). Не диво, що глядачі слідкують увесь час за акцією на сцені з напруженням.

В українській мові маємо досі вісім відомих перекладів "Гамлета". Найстарший з них появився ще в 1863 р. у львівській "Меті", пера Павлина Свєнціцького (цей переклад не появився у цілості, бо "Мета" перестала скоро виходити). Чергові два переклади Ю. Федьковича і М. Старицького виконані з думкою про виставу п'єси на українській сцені: перший у театрі "Бесіди" в Галичині, другий у власному театрі Старицького; обидва вони тепер мало придатні до вистави, бо у Федьковича надто багато архаїзмів та чисто гуцульських слів, а переклад Старицького переведений у розмірі сербських дум, отже занадто вільно. Дуже добрий переклад П. Куліша цінний і доволі вірний, та на нинішні часи він уже теж дещо перестарілий. Є ще два переклади, зроблені за останні роки на Радянщині: це переклад С. Гусака (у Львові невідомий) і Віктора Вера — переклад дослівний, незвичайно вірний, тому в багатьох місцях незрозумілий. Ще один переклад "Гамлета", дуже поетичний, пера О. Бургардта, зложений в Українському Видавництві. На львівській сцені (і взагалі вперше в українській мові) побачили ми "Гамлета" в перекладі Михайла Рудницького, що зладив його на замовлення дирекції театру і завдав собі багато труду, щоб, придержуючись по змозі точно оригіналу, дати все ж таки сценічно живий, ясний та прозорий текст твору. Переклад цінний ще й тим, що його автор старався розв'язати численні мовні каламбури твору так, щоб і для актора і для глядача було в тексті по змозі все ясне і зрозуміле.

Наскрізь ненормальні умови, серед яких жив наш нарід, не давали спромоги українським театрам виставити цей твір аж до цього часу*). І хоч, як сказано вище, з думкою про виставу на українській сцені виготовили свої переклади "Гамлета" Ю. Федькович та М. Старицький ще в 70-их роках мин. століття, хоч до вистави "Гамлета" приготовлявся театр "Березіль" у Харкові під режисерією Курбаса в 1932 р., а театр у Дніпропетровську навіть заповідав уже цю виставу на сезон 1936—7, то труднощів було завжди стільки, що глядачі не могли й досі побачити цієї п'єси на українській сцені. Вже більше щастя мали на наших сценах інші п'єси Шекспіра, бо їх виставлено в українських перекладах к. десять: "Отелло", "Макбет", "Король Лір", "Антоній і Клеопатра", "Сон літньої ночі", "Міра за міру", "Багато шуму з нічого", "Приборкання примхливої", "Цокотухи з Віндсору". В постанові Курбаса мала йти ще й трагедія "Ромео і Джулієтта", відбулася вже була навіть генеральна проба цієї п'єси, та до премієри її не допустили денікінці.

Вистава "Гамлета" на львівській сцені проходить з величезним успіхом, доказом чого хоч би те, ще за несповна місяць від премієри відбулося вже 12 спектаклів, усі у випроданій до останнього місця залі. Публіка стежить з найбільшою увагою за ходом акції і дякує гарячими оплесками режисерові та всім виконавцям, найпаче ж виконавцеві головної партії, дир. В. Блавацькому. Справді треба признати, що Львівський Театр, зваживши його мистецькі й технічні можливості, зробив максимум зусилля, щоб дати глядачам таку гарну й цікаву виставу.

Львину заслугу в цій виставі має, очевидно, її режисер. Йосип Гірняк. Мало хто уявляє собі, який велетенський вклад праці, скільки знання і... нервів коштує така вистава саме режисера. А поставив Гірняк "Гамлета" реалістично, хоч деякий серпанок романтизму в ньому помітний. Наш режисер старався підкреслити вольовість і дійовість Гамлета, щоб глядач бачив перед собою сильну, повну задумів і пристрастей індивідуальність, яка вкінці падає тільки тому, що обставини були сильніші за неї. Отже, коли все пішло так успішно, коли львівські автори, не звичні до такого з кожного погляду важкого клясичного твору, впорались якслід зі своїми нелегкими ролями і дали нам такі задовільні, подекуди навіть знамениті типи, що всі приявні покидають театр під враженням п'єси, то за це повне признання належиться передусім талановитому і досвідченому режисерові.

Ролю Гамлета, що вимагає незвичайного акторського (також пам'ятевого) зусилля, креував В. Блавацький. Гамлет, як його змалював Шекспір, складається з двох різних "я"; одне "я" в ньому пасивне, друге активне, а до них можна додати ще й третє, яке маскує два перші акторською грою, на межі свідомого та несвідомого божевілля. З одного боку маємо юнака, що здригається на вид осоружних проявів життя, огидливої дійсности, що готов накласти на себе руку або відійти зі світу без жалю, коли так схоче доля, — з другого маємо перед собою напів мудрця-філософа, вдвоє старшого. Трагедія Гамлета в тому, що його сильна воля та ясний розум розбиті несподіваним ударом, і тим то він зневірюється в людину. Таку трагічну постать, такого розбитого, зневіреного в людей, а проте далеко не слабодуха, і показує нам Блавацький з великим відтворним мистецтвом. Ми подивляємо з його грі всю ту гаму химерних настроїв Гамлета, переданих великим багатством тонів. Усе: і наглі пориви, і меланхолія, і апатія, і самобичування, і глум були такі переконливі, що зі сцени повіяло справжнім хоч і трагічним життям.

Майже кожна інша постать у "Гамлеті" має власне обличчя і своєю дією ніби ще виразніше підкреслює своєрідну появу центрального героя. Всі вони дають на львівській сцені яскраві й індивідуально зарисовані постаті. Найбільшим контрастом і головним противником Гамлета є король Клавдій. Цю відповідальну ролю грає Б. Паздрій, що зробив з короля не тільки падлюку, пияка і низького злочинця, але й людину сильної волі, яка знає, чого хоче і вміє панувати. Та ж сцена, в якій він молиться і щиро кається, може декого навіть зворушити. Коли можна йому зробити яку заввагу, то хіба ту, що в деяких моментах слід би ще сильніше підкреслити королівську велич і маєстат. Ґертруда, королева і мати Гамлета, постать уся пасивна і доволі бліда, в інтерпретації В. Левицької виходить несвідомою великого злочину короля. Вся її постать і гра мимохіть вияснюють, чому задля такої жінки зважився Клавдій на братовбивство. Друга жіноча постать, Офелія, значно складніша: це наївна красуня, вихована в пошані до традиційних форм, дівчина добра, м'яка, несмілива, непорочної природности. Е. Шашаровська як Офелія виявила великий драматичний талант; вона зростає з кожною картиною, а в сцені божевілля витискає просто сльози з очей. Її батько, Полоній, має два обличчя: одно як батько своїх дітей, друге як придворний канцлер-плазун. В інтерпретації Івана Гірняка Полоній-батько є наскрізь природний, добрячий, розумний, з великим життєвим досвідом; у Полонія-дворянина, здається нам, потрібна ще більша доза комізму у його смішних, підлабузницьких позах і поступках. Його син, Лаерт, любить красномовні фрази, як і його батько; він в основі вдача шляхетна, гарячий оборонець чести своєї родини, за яку він гордий і яка для нього дорожча понад усе. Тому, щоб помстити свого батька і сестру, він приймає плян короля і користується в поєдинку з Гамлетом затруєною рапірою, отже робить щось, чого ніяк не можна погодити з кодексом лицаря. Артист С. Дубровський піднявся в цій ролі на висоту і дав нам повний експресії образ саме такого самовпевненого, повного патосу юнака. В ролі Горація, найвірнішого Гамлетового приятеля, виступив І. Лісненко. Ця постать виходить на сцені звичайно блідо, але в інтерпретації Лісненка бачимо ми людину дуже безпосередню, спокійну, природну, людину з ніжним серцем і чистим характером, яка розуміє Гамлета до останньої хвилини його життя. Глядачі, дивлячись на гру Лісненка, добре розуміють, чому Гамлетові після всіх розвіяних ілюзій залишилась тільки дружба з Горацієм.

Навіть невеликі ролі в "Гамлеті" немаловажні, і з них можна зробити живі постаті. Доказав це Я. Геляс (1-ий актор), що в сценці на сцені показав справді високе акторське мистецтво. Доказав це й артист П. Сорока, що в ролі гробокопа-мудрагеля створив дуже цікаву, наскрізь реалістичну креацію. Тип придворного лизуна, людину без власної думки і волі, відтворив добре артист С. Крижанівський (Осрік). Нероздільну пару пересічних, добросердних, обмежених філістрів та карієристів: Розенкранца і Гільденстерна, створили В. Королик та В. Шашаровський. М. Мельникова (2-ий актор) у сценці присяги добре наслідує неприродний патос віроломної жінки. Е. Курило (привид батька Гамлета) і поставою, і глибоким голосом робить справді враження несамовитого привиду.

В цілком дрібних ролях виступають: В. Мельник (Франціско і дворянин), З. Чайківський (Бернардо), О. Гасюк (Марцел), Я. Рудакевич (священик), І. Кудла (2-й гробокоп), С. Залєський (3-ій актор), А. Борисевич і П. Крупник (придворні) та інші в ролях вельмож, дам, офіцерів, моряків, акторів, слуг і т. д.

Щодо оформлення сцени, за яке відповідає, мистець Мирослав Григоріїв, то воно подумаю оригінально, хоч може дещо за скромне. Ця скромність зумовлена, мабуть, відсутністю відповідного матеріялу, що у воєнних часах і зрозуміле. Костюми видержані вповні у стилі епохи. Музика Миколи Лисенка, написана до перекладу М. Старицького (доповнена Л. Туркевичем), добре віддає настрій. Ця музика є безперечно цінним вкладом у львівську постанову.

В цілому вистава "Гамлета" у Львові дуже гарна і за ту мистецьку насолоду, що її тепер переживають глядачі, належиться управі театру, режисерові та всім виконавцям щира подяка. Ця вистава — це без сумніву великий осяг драматичного відділу Львівського Оперного Театру.

*) Відбулася тільки вистава уривків "Гамлета" у виконанні учнів музичної школи Лисенка в Києві.

[Наші дні]