3. серпня 1916 р. о 9. годинї в ранцї на дворі пінтаувільської вязницї повішено одного з найпалкійших ірляндських патріотів та національних дїячів — сер Роджер Кезмента. Оскаржений анґлїйським урядом в державній зрадї, суджений на основі перестарілого анґлїйського закону з перед 565 років, формальна управненість якого в сїй справі була квестіонована навіть визначними анґлїйськими правниками, Кезмент очевидно був засуджений на смерть.
До крівавої мартирольоґії ірляндського народу прибула одна нова жертва, поглиблююча ще більше фатальну безодню поміж ірляндськими національно-самостійницькими прямуваннями та ненаситним молохом анґлїйської державности.
Саме минуло два роки від сього сумного дня, коли так траґічно скінчив життє ірляндський дїяч й патріот, єдиним "злочином" котрого було те, що він бажав свободи й незалежности своєму народови, який він любив більш нїж своє життє. Справа й процес Кезмента не є чимсь виїмковим підчас сеї війни: навпаки, з сумом треба сконстатувати, що сього роду подїї стали ся у звязку з війною дуже типовою появою наших днїв. В них, мовляв, символїчно та вельми плястично уявлюєть ся безкрайна й бездонна глибень між державним автократизмом пануючих й національно-визвольними прямуваннями поневолених народів.
В них найяскравійше проявляють ся все фарисейство й облуда тих гарних кличів й гасел "національної свободи", "визволення поневолених народів", "захисту малих народів", котрими так злочинно й невідвічально манїпулюють політичні верховоди обох воюючих таборів, які страшенно "захоплюють ся" або "співчувають" національній недолї закордонних поневолених народів, а рівночасно цинїчно та безсоромно гноблять або ріжними способами переслїдують національних дїячів та провідників своїх народів-кріпаків.
В крівавій атмосфері всесвітньої війни "державна зрада" стала ся страшенним привидом вампіром, виснажуючи без кріхти чуття — безборонні й опутані кайданами чужої державности поневолені народи.
Чейже нема тепер по обох боках фронту анї одного народу, без своєї національної ірреденти за кордоном та під патронатом ворожого воюючого табору, без власних "державних зрадників".
Польські й українські лєґіони, далї ірляндські й флямандські ірредентисти по боцї центральних держав; Югославяне, Чехословаки, Італїйцї й т. д. на сторонї антанти, се траґічно-сатирична ілюстрація до повного банкротства вмираючої старої державности, яка не потрафила помирити ся з визволюючою ся та прямуючою до нового життя нацією й була здебільшого та переважно її жорстоким катом та гнобителем...
В сїй тяжкій атмосфері нерівної боротьби поневолених народів з пануючими державами — справа й особистість Р. Кезмента набирають чималого симптоматичного та актуального значіння, й тому отже заслугують на загальну увагу. З сього загально-полїтичного, такби сказати, погляду й нас цїкавить вона й тому писатимемо тут про неї.
______
Перед мною лежить часова полїтична публїкація: Sir Roger Сasеment. Ein irischer Märther (ірляндськнй мученик) з передмовою нїмецького вченого Ф. Шімана. На обгортцї портрет сього ірляндського патріота з власним автоґрафом. Гарна людина з мрійним обличчєм, сумними очами, які дивлять ся кудись геть далеко. Се "державний зрадник", злочинець, ребелянт, якого найконституційнїйша держава Европи повісила для власного спокою. Се зробила Анґлїя, яка вступила активно до сеї війни, щоб боронити інтересів малих і поневолених народів. "Зелений острів" та Ірляндцї певно з погляду анґлїйської державної полїтики не належать до сих двох катеґорій й тому ірляндські національно-визвольні прямування трактують ся як злочинний бунт, котрий слїд як найсуворійше карати й переслїдувати.
Така вже чудацька льоґіка держав що до хатнїх національних справ.
Понад 20 лїт був Кезмент визначним урядником анґлїйського мінїстерства закордонних справ. Його заслугою й заходами були здемасковані страшенні жорстокости супроти тубольцїв Конґо та перуанських Індійцїв, працюючих на кавчукових плянтаціях. Він був дуже поважним полїтичним дїячем Анґлії. Анґлїйська преса називала його "найлїпшою появою в історії нашої (себто бритійської Н. В.) імперії." Бувший анґлїйський мінїстер закордонних справ Е. Ґрей з приводу успішної акції Кезмента в справі перуанських Індійцїв зазначив, дякуючи йому, що "се перший раз за 6 лїт його полїтику зрозуміли й єдино в сьому окремому випадку вона з успіхом була переведена." Анґлїйська корона за заслуги Кезмента для бритійської держави дала йому в 1911 р. шляхоцтво.
Така була полїтична карєра державного зрадника й злочинця Р. Кезмента.
В 1913 р. він пішов у відставку, щоб зовсїм та виключно віддати ся національній працї для власного народу та рідного краю. Від сього часу датуєть ся історія його "злочинности", котра привела відтак сього ірляндського патріота на лаву обжалуваних а звідти й на шафот.
Фактичний бік справи Кезмента докладно був зясований в пресї у звязку з його процесом. Тому про се зайво було би тут знову писати. Цїкавій тими є ідеольоґічні та психічні моменти в сїй справі, на що ми саме й хочемо нище звернути увагу.
В цитованій вже тут вище часовій публїкації про Кезмента є під сим оглядом чимало цїкавого матеріялу у видї його листів, коментарів до публїцистичних писань*), відтак промов та заяв на судї.
На дальших сторінках сього нарису ми головно нею будемо користувати ся.
Ще на передоднї війни, Кезмент що до ірляндської справи приходить до виразно протианґлїйської й поруч з сим до нїмецької орієнтації. Під сим оглядом вельми цїкавою є його статя: "Іrland, Germany and thе Next War" (Ірляндія, Нїмеччина та майбутня війна), написана у відповідь на анальоґічну статю відомого анґлїйського письменника Конен Дойля: "Great Britain, Germany and Next War".
В нїй Кезмент таким чином обяснює свою ролю й погляд на ірляндське питаннє:
"Я нїколи не проповідував зради та не нацьковував Ірляндії супроти Анґлїї. Я заховував ся мирно, але всїм та кождому говорив, хто мене запитував про Ірляндію, що я хотїв би бачити свою батьківщину вільною, що не має на се нїякої надїї для неї під анґлїйським пануваннєм або доки істнує між ними полїтична звязь й якщо колись будуть вигляди бороти ся за справу Ірляндії, я нїколи не відвернусь від неї плечима".
Се протианґлїйське становище Кезмента є дуже характеристичне для полїтичної його орієнтації. Він часто підкреслює та мотивує його у свому листуванню й в публїцистичних писаннях.
Напр. в статї: "Чому я прийшов до Нїмеччини" Кезмент зазначує, як систематична протиірляндська полїтика Анґлїї згодом все більше та більше переконувала його в тому, що "анґлїйське правительство однаково лїберальне чи консервативне не зможе нїколи справедливо поводити ся супроти Ірляндії."
Тому Кезмент був очевидно проти угодової полїтики Ірляндії супроти Анґлії, був рішучим ворогом ірляндсько-анґлїйського унїонїзму та прихильником повної ірляндської самостійности. Він закидував нещирість ірляндським угодовцям а lа Редмонд, котрі в анґлїйському парляментї хотять полагодити ірляндську справу. Кезмент був тої думки, що її можна полагодити лише у вільному й самостійному ірляндському соймі.
Анґлїя для сього ірляндського патріота є втїленнєм глитайського імперіялїстичного еґоїзму, прямуючого до загарбання цїлого світу й безогладно руйнуючого та винищуючого все, що стоїть на перешкодї до здїйснення сеї її заповітньої мрії. Ірляндія-ж саме найгірше й найстрашнїйше відчула на собі всю жорстоку безоглядність сього експанзивного імперіялїзму бритійської держави. З сього приводу Кезмент писав свому приятелеви американському журналїстови Байґладови: "Анґлїя дїйсно зруйнувала Ірляндію: морально, фінансово й фізично. Вона весь нарід здеґрадувала й здеморалїзувала; взяла йому його мову, його культуру, його музику — словом все, що є доброго й благородного в душі народа. Протягом столїть й особливо в останньому Анґлїя витиснула з Ірляндії принаймнї 320 мілїонів фунтів (1 фунт штер. має 24 корони. Н. В.), як сказав се лорд Мак Донндь та вигнала Ірляндцїв за море" (себто.до Америки. Н. В.).
Тому Кезмент остерігає перед небезпекою бритійського імперіялїзму Америку й Нїмеччину. Він передбачає, що скорше чи пізнїйше вся сила анґлїйського прямування до світовлади лавиною обрушить ся на сї дві великодержави, котрі стоять на перешкодї до здїйснення сього великобританського ідеалу. В сїй війнї першою на черзї стала Нїмеччина й звідси майже наївно-розчулююче ґерманофільство Кезмента та його очевидна антипатія до всеї антанти загалом.
В першому свому листї до згаданого американського журналїста він писав напр.: "Я днем й нічю молю ся: Боже захисти Нїмеччину!" До Нїмеччини він поїхав, яко до країни, воюючої за загальну свободу. Тут він почав орґанїзувати ірляндську бриґаду серед полонених Ірляндцїв. В його писаннях та листуванню ми скрізь здибуємо ся з проявами щирого й палкого захоплення для Нїмеччини.
Се захопленнє заслїплювало його, як зрештою також здебільшого й всїх тих, хто змушений був орієнтувати ся по осередньо-европейському й хто не завше добачав, що й центральні держави мають свої "Ірляндії".
В сьому саме велика траґіка сеї всесвітньої війни, яка протиприродними спійлами повязала кріпаків з гнобителями, яка справу національної свободи в окремих випадках віддала під захист тих, хто сам поневолює инші народи.
Передчасна смерть Кезмента захистила його перед фатальним пробудженнєм, котре розбило вже чимало ілюзій багатьом народам. Се одностороннє ґерманофільське захопленнє Кезмента спричиняло теж його неменш одностороннє протиантантське становище, яке він так яскраво висловив в одному свому листї до Байґлау, пишучи: "Я повторяю: я молю ся зі всього серця, щоб Нїмеччина могла тріюмфувати над анґлїйською ненаситністю, французьким бажаннєм пімсти, російським насильством, сербськими тайними вбивцями й японською "лицарськістю". Як для країни, котра завжди казала, що свою полїтику кермує по Біблїї, має Анґлїя гарних товаришів"...
Своє становище підчас війни коментує Кезмент в цитованій вже тут статї: "Чому я прийшов до Нїмеччини" таким чином: "Мої заміри були мирного й не воєнного характеру. Не щоб "викликати в Ірляндії повстаннє", як се кажуть деякі непоінформовані мої критики, але щоб Ірляндії як змога мир заховати та Ірляндцїв перед війною захистити, я задумував предложити моїм землякам зясованнє нїмецьких цїлей, що виходять з міродайного місця, щоб таким чином розсїяти неправдиві звістки, котрими анґлїйське правительство стало засипувати Ірляндію. Я думав досягнути се, їдучи до Нїмеччини, щоб сї річи зясувати нїмецькому правительству. Й так прибув я в падолистї 1914 р. до Нїмеччини й осягнув се, що хотїв: нїмецьке правительство прилюдно виявило своє приязне становище щодо Ірляндії".
В ґрунтї річи полїтична орієнтація Кезмента була національно-самостійницька й так сказати суто-ірляндська. Він сам звертає на се увагу з натиском, кажучи, що вся його полїтична дїяльність завжди й скрізь була обусловлена сим його національним становищем до ірляндської справи; навіть тодї, коли він був ще на анґлїйській державній службі, в одному зі своїх листів до Байґлау він писав: "Що я коли-небудь зробив, дїяло ся не для мене й завжди з відкритим обличєм; в моїй службі я завжди старав ся бути безінтересовним та лицарським; я все мав перед очами Ірляндію. Я працював лише для Ірляндії й задля Ірляндії та ідеалів мого народу відкрив я жорстокости в Конґо та Путумайо. Дай Боже, щоб я до смерти ще щось вдїяв для самої Ірляндії!"
Тому й починаючи орґанїзувати в Нїмеччинї ірляндську бриґаду, Кезмент спеціяльно старав ся заґварантувати те, щоб вони бороли ся виключно за ірляндські національні інтереси, а не стали ся воєнним знаряддєм в руках центральних держав. Сей національний момент з натиском підкреслив він в проклямації до ірляндських полонених, виданій на початку 1915 р. В сьому заклику говорить ся між иншим: "Ірляндцї! Нинї маєте нагоду бороти ся за Ірляндію! Ви воювали за Анґлїю, дїдичного ворога вашої країни. Й за Бельґію бороли ся ви в інтересах Анґлїї, хоча Бельґія не обходить вас більше, ніж фіджійські острови. Не хотїли-б ви воювати за вашу рідну країну, щоб здобути національну свободу для Ірляндії?
"З помічю нїмецької влади повстала саме ірляндська бриґада, метою якої є єдино та виключно бороти ся за справу Ірляндії; під жадними умовинами не має вона служити нїмецьким замірам. Ірляндська бриґада має бороти ся лише під ірляндським стягом; матиме окреме своє ірляндське обмундуруваннє та ірляндських офіцерів. Нїмецьке правительство даватиме їй харчі, одежу, збрую та амунїцію. Вона буде стаціонована в Берлїнї й буде гостем нїмецької влади. Наприкінцї війни нїмецьке правительство дасть спомагаючі засоби тим з бриґади, хто хотїв би виїхати до Америки й там осїсти. Американські Ірляндцї збирають гроші для бриґади. Хто не хотїв би належати до бриґади, буде з Лїмбурґа переведений до іншого табору. Хто однак хотїв би до неї вступити, хай звернеть ся до начальника своєї компанїї.
"Вступайте отже до ірляндської бриґади і визволїть Ірляндію!.."
*) Друком вийшли вони в нїмецькому перекладї у збірцї: Gesammelte Schriften (Зібрані твори), Irland, Deutschland und die Freiheit der Meere und andere Aufsätze (Ірляндїя, Нїмеччина та свобода моря й инші нариси). Diccеn, 1916.
(Кінець буде).
[Вістник полїтики, лїтератури й життя, 22.09.1918]
(Кінець).
Підчас процесу виявилась вся величінь і глибина психічна та умова особистости Кезмента. В його заявах і промовах ми пізнаємо сього ірляндського національного мученика яко людину чисту, шляхотну, повну великого захоплення й самопосвяти для справи свого народу й рідної країни.
Національно-полїтична дїяльність Кезмента не була чимсь припадковим, викликаним й обусловленим лише вибухом світової війни, яка відкрила перспективи визволення майже для всїх поневолених народів, а отже й для Ірляндії.
Вона, як ми вже бачили, була орґанїчпим вислїдом всеї його полїтичної ідеольоґії та вдачі. Й він наперед передбачав яка очікує його евентуальна доля та який може бути його кінець.
В свому листї до Байґлау (з 30. вересня 1914 р.) він напр. писав: "Я знаю, що я врештї всеж-таки скінчу у вязницї, в анґлїйській вязницї за ірляндську зраду"... Але він наперед рішив віддати своє життє за рідну справу, коли сього треба буде.
На судї він поводив ся, як переконаний патріот та національний революціонер, певний в слушности й справедливости своєї справи. Не як оскаржений, але обжалувач він виступає у свому процесї.
"Я втїшаю ся — каже він прокуророви — тим, що сиджу на лаві оскаржених замість того, щоб бути там, де сидять мої шановні обжалувачі."
З джентельменським жестом опрокидує він закиди прокурора щодо полїтичної чистоти своєї дїяльности; рішучо заперечує наклеп, немов би він діставав на ірляндську акцію гроші від Нїмеччини, або що Нїмеччина орґанїзувала протианґлїйське повстаннє в Ірляндії. "Я є зобовязаний супроти всїх в Ірляндії, хто зі мною з сеї причини буде запідозріним, розбити сю брехню раз на все. Boнa появила ся в американських часописах і вийшла з Анґлії. Я телєґрафував д. Дойлю — мойому оборонцеви в Америцї — щоб він виступив проти сих часописів за наклеп. Хто мене знає, знає як неймовірно злобний сей винахід, позаяк я в цїлій моїй минувшинї показав, що я нїкому та жадній владї не запродав ся й жадному правительству не дам ся зневажувати. Від першого моменту мого прибуття на континент й аж до часу мого повороту до Ірлянлії я не прохав та не отримав анї одного фенїка чи то для себе, чи то на ірляндську справу або для якої-будь иншої мети. Я мушу сей прилюдний наклеп відкинути, позаяк він дуже часто повторюєть ся. Гроші пропоновано менї в Нїмеччині нераз, — чимало та безобовязково, але я все-таки відклонив й покинув Нїмеччину біднїйшим, нїж як туди прибув"...
Щодо другого вищезгаданого закиду, Кезмент з натиском зазначив, що "ірляндське повстаннє не сфабриковано в Нїмеччинї (not made in Germany), що не з Нїмеччини воно вело ся, що не Нїмеччиною воно було інспіроване та що анї оден фенїк нїмецьких грошей не був на нього виданий."
Не менш рішучо відкинув він і третїй закид в тому, неначе-б закликував своїх земляків до боротьби за Нїмеччину. "Я завжди підчеркував — зазначив він з сього при воду — що Ірляндець не має нїякого права бороти ся за якусь иншу країну, крім Ірляндії..."
Цїкава його критика протиправних неформальностей з боку анґлїйського трибуналу, котрий його судив.
"Проти мене влаштували суд не цивілїзації XX в., але варварства XIV в. — казав він — на основі акту, який навіть не є написаний мовою сеї країни (але по французькому, Н. В.), має бути засудженим Ірляндець, якого єдиним злочином є те, що Ірляндія була для нього понад все... Льояльність не є жадним законом, але почуттєм, котре спочиває на любові, а не на примусї. Пануваннє Анґлії в Ірляндії спочиває однак на примусї, а не на законї; а що воно не жадає нїякої любови, не може воно викликати жадної льояльности."
Він взагалї не признавав правосильности анґлїйського суду над собою. "Сей суд — казав він у своїй останній промові — є для мене, як Ірляндця, чужекраєвим й сї присяжні не є мої. Кожній справедливо думаючій людинї мусїло б бути ясним, що я маю незаперечне право бути поставленим перед ірляндський суд та ірляндських присяжних в Ірляндії, коли взагалї можно б було супроти мене вжити сього старого закону. Сей трибунал, сї присяжні, громадська думка в Анґлії мусять бути більш-чи-менш супроти мене ворожо настроєними, особливо-ж в часї війни. Я прибув не до Анґлії, але в Ірляндію. До Ірляндії відносили ся мої домагання, а Анґлїя була останньою серед країн, які я хотїв побачити..." "...З Анґлїйцями я не мав що робити; я жадав від Ірляндцїв, щоб вони бороли ся за свої права... Те, що мене тут судять є несправедливо..."
Очевидно, що сей правно обґрунтований його протест, як й анальоґічні закиди його правного оборонця, фактично лишили ся безрезультатними. Анґлїйський трибунал не хотїв його судити але засудити. Тому його мало обходили такі правні формальности або зрозуміла елєментарна справедливість супроти оскарженого. Сей a priori був злочинцем, котрий мусїв бути засудженим та покараним. В останній промові Кезмента був ще один цїкавий момент. Маємо на думцї його слушну критику приобіцяного Ірляндії Анґлїєю т. зв. "Home Rule" (себто краєвої самоуправи) після війни й залежно від того, як льояльно поводитиметь ся "зелений острів" підчас війни.
З сього приводу Кезмент казав: "Самоуправа є нашим природним правом й може бути даною иншим народам так само мало, як право на життє загалом. Лише злочинцеви, котрий зробив якийсь злочин, може се взяти ся, — одначе Ірляндія, яка нїкому не зробила кривди, та нї над ким не панує, нараз опинила ся серед народів світа, неначеб вона була явним злочинцем. Де всї права обернепо в купу безправностей, де з придавленим віддихом в рідній країнї треба вимолювати право на істнуваннє й все-таки бачити, як безоглядно забирають ся овочі власної працї, — там завжди є відважнїйшим, правдивійшим й хосеннїйшим словом та чином револьтувати проти такого положення, нїж терпеливо принимати се як чоловічу долю!"
Після середньовічного ритуалу з вигуками сакральної формули "Oyez, Oyez!" — відчитано Кезментови засуд на смерть. Він вислухав його спокійно, навіть з легким усміхом. Се стало ся 29. червня в пів до пятої після полудня. 35 днїв він мусїв чекати на виповненнє сього безапеляційного засуду. Всї протести з Ірляндії, Америки й навіть з Анґлії були марними. Великобританський молох державности вимагав сеї крівавої ірляндської національної жертви. Й він її отримав. 3. серпня в ранцї, коли анґлїйський кат повісив сього ірляндського мученика за те, що він "Ірляндію любив над життє". Так заспокоєно протиірляндське бажаннє мести анґлїйського імперіялїзму. А в ірляндській мартирольоґії національних держав — прибув один новий мученик за рідну справу.
Слушно отже написала з приводу засуду Кезмента одна ірляндська патріотка: "Спомин на долю таких дїячів, як Кезмент, на столїття знївечить прямуваннє анґлїйських полїтиків, котрі захотять угодовими засобами збудувати міст через безодню між Анґлїєю і Ірляндією. Для правительства є вельми легко повісити Кезмента. В Анґлії повішеннє уважаєть ся "обезчещуючою карою". Але в Ірляндії є славною короною бути повішеним анґлїйським правительством й Роджер Кезмент буде жити безсмертно в серцях своїх земляків!"
[Вістник полїтики, лїтератури й життя, 30.09.1918]
30.09.1918