8 вересня у Львівській національній науковій бібліотеці України ім. В. Стефаника читатимуть вірші знаменитого львів’янина Збіґнєва Герберта, презентуватимуть нові видання його творів і покажуть фільми Пйотра Залуского на основі творчості Герберта з коментарями режисера. Постать Герберта стала головною темою цьогорічних зустрічей польсько-українських учених, організованих у рамках конференції «Діалог двох культур», адже в липні виповнилось 20 років по його смерті. На пошанування річниці видатного польського поета, драматурга та есеїста Сейм Польщі оголосив 2018-й роком Збіґнєва Герберта.
Творчості Герберта були присвячені також 79-ті Оссолінські зустрічі, які відбулись в червні традиційно у бібліотеці ім. В. Стефаника. Філологиня, редакторка та докторка наук Бріджит Готьє прочитала лекцію про творця Пана Когіто. Збіґнєв Герберт був письменником Європи, акцентує Бріджіт Готьє, наводячи слова англійського літературознавця Аль Альвареса про те, що Герберт був польським поетом, який жив усюди, тільки не в Польщі. Бріджит Готьє є перекладачою повного 3-томного зібрання поезій Герберта та авторкою кількох книг про поета. Ми зібрали докупи найцікавіші моменти виступу.
Вступні тези про Поета та Європу
Я не можу уявити собі кращого місця на вшанування року Збіґнєва Герберта, ніж у Львові, де він народився 29 жовтня 1924-го року. Я глибоко переконана, що його почуття гармонії та естетики постало саме завдяки львівській архітектурі, урбаністиці та музеям. Кордони Європи можна визначити по різному: географічно, за допомогою архітектури чи за допомогою історії мистецтв. І тут я б хотіла згадати думку певного французького історика, який казав, що Європу визначає лінія будови готичних храмів. Крім того, її можна визначити у цивілізаційному сенсі як скупчення спільних цінностей. Щоправда, поняття «європейського письменника» не існує, але можна ризикнути, сказавши, що Герберт таки уособлює цю ідею. Він є європейським письменником з огляду на біографію, адже у Львові він народився та прожив 20 років, решту життя він провів у Європі. Окрім того, натхнення для своєї творчості Герберт брав з європейської культури та традиції. Він – європейський письменник, адже його творчість пропагує значимі для європейської цивілізації цінності.
Аргумент №1 Про місто Л у поезії Герберта
Впродовж усього життя Герберт згадував місто, в якому народився. Зокрема у вірші «Місто» («Miasto») (у ньому поет описує улюблені дитячі міста – ред.). Згодом він пише вірш «Пан Когіто думає про повернення до рідного міста» («Pan Cogito myśli o powrocie do rodzinnego miasta»):
Gdybym tam wrócił
pewnie bym nie zastał
ani jednego cienia z domu mego
ani drzew dzieciństwa
ani krzyża z żelazną tabliczką
ławki na której szeptałem zaklęcia
nie mogę urosnąć
choć mijają lata
a w górze huczą
planety i wojny
У 1971-му році під час виступу по радіо Герберт декламує цей вірш, назвавши його «Пан Когіто думає про повернення до рідного міста Л». До 1990-го року у Польщі існувала цензура, яка, зокрема, забороняла писати про землі Другої Речі Посполитої. Знаючи характер Герберта, мені здається, що він навмисне провокував під час радіовиступу, вимовляючи першу літеру назви свого міста. Ніхто б цього не надрукував, але алюзія до не згаданого родинного міста мала б одразу заставити читачів подумати, де ж це місто розташоване. Крім того, не згадувати означає надати більш універсального рангу і уможливити читачам ідентифікацію з віршем. Є ще один вірш Герберта «Високий замок» («Wysoki zamek»), у якому він пише:
idziemy na skróty
ścieżką bystrą
jak potok
tutaj powieszono
Józefa i Teofila
bowiem zbyt gorąco
ukochali wolność
Йдеться про Юзефа Капусцінського та Теофіла Висьнєвського, які очолили бунт у 1846-му в Галичині, за це австрійська влада їх повісила. «Високий замок» присвячений Лєшеку Електоровичу – другу молодості Збіґнєва Герберта. Згідно з родинною легендою саме на Високому замку під час прогулянки їхніх матерів з дитячими візками вони зустрілись вперше. А ось рядки з вірша «Рапорт з оточеного міста» («Raport z oblężonego miasta»):
i jeśli Miasto padnie a ocaleje jeden
on będzie niósł Miasto w sobie po drogach wygnania
on będzie Miasto
Без сумніву, цей вірш народжується з туги за Львовом, хоча і близький усім вигнанцям.
Аргумент№2 Герберт і європейська культурна спадщина
Збіґнєв Герберт є європейським поетом і через те, що його вірність речам та людям для культурної спадщини є європейською цінністю. Плодом цього є його вірші та есеї, присвячені Європі. Знищена Польща з її сплюндрованими пам’ятками, замками та бібліотеками була не найкращим місцем для того, аби захоплюватись та аналізувати європейську культуру. Тоді як Західна Європа спокушала своєю демократією та свободою. Завдяки короткій відлизі після смерті Йосипа Сталіна у 1958-му році Герберт отримує закордонний паспорт і наступні два роки подорожує Францією, Італією та Великобританією. Захоплений готичними храмами, творчістю П’єро делла Франческа та кількома містами, він пише про це есеї, а в текстах про тамплієрів намагається реабілітувати жертв історії чи королів, які марили владою та грішми. (Ідеться про збірку есеїв «Варвар у саду» – ред.). Подорожі Грецією та Римом лягли в основу збірки «Лабіринт біля моря», а під впливом малярства голландських художників написані есеї «Натюрморт із вудилом» (усі три збірки есе Герберта вийшли українською мовою у 2008-му в перекладі Андрія Павлишина – ред.).
Захоплення європейською культурою і засудження варварів, які намагаються її знищити, лежить в основі писання Збіґнєва Герберта. Найкращі охоронці європейської культури – це люди, які зберігають власну мову, книжки, картини, незважаючи на вир історії. Письменник вкладає це у відповідний контекст, а також відкриває спосіб бачення реальності, зовсім не геройський чи піднесений, це скоріше лекція для майбутнього покоління. Через описи подорожей у своїх віршах та есеях Герберт пропонує читачам синтез європейської культури з особливою думкою про своїх співвітчизників (поляків – ред.), які до 1989-го року не могли вільно подорожувати Західною Європою.
Аргумент№3 Пан Когіто та чуттєвість у пізнанні світу
Більшість естетичних вражень Герберта, пов’язані із закордоном. Пізнання та смакування культурою у нього асоціюється зі здобуванням. Він мусив здобути паспорт і гроші та дуже довго чекати, аби реалізувати власні мрії. Про це йдеться у вірші «Мона Ліза» («Mona Lisa»):
przez siedem gór granicznych
kolczaste druty rzek
i rozstrzelane lasy
i powieszone mosty
szedłem –
….
– do ciebie
Jeruzalem w ramach
Як глядач та читач Герберт здобуває знання про культуру, і як творець він повинен боротись, аби надати сенсу своїй справі. Це бачимо у вірші «Нічого красивого» («Nic ładnego»):
nic ładnego
deski farba
gwoździe klajster
sznurek papier
pan artysta
świat buduje
nie z atomów
lecz z odpadków.
Однак зусилля варті старань, якщо з цього може виникнути витвір мистецтва як джерело зворушення, пізнання, зміни людини. Тоді це стає найкращою відповіддю на незнання та глупоту, але також і на обман, брехню та пропаганду. Тому автор відчуває відразу до всіх, хто малює тюремний мур рожевим і намагається використовувати мистецтво для своїх політичних цілей. У цьому Герберт віднаходить європейську традицію, яка каже творцям іноді повмирати з голоду, а не віддатись тиску чи впливу.
Можна навести багато прикладів європейської філософії, які фігурують у віршах, але обмежуються до одного найвідомішого її репрезентанта – Пана Когіто (один з вигаданих персонажів у віршах Збіґнєва Герберта, якому поет присвятив цілий цикл віршів. Ім’я персонажа походить від знаменитої фрази філософа Рене Декарта «Cogito, ergo sum», тобто «Думаю, отже існую» – ред.). Пан Когіто виникає з процесу заперечення навколишньої реальності, яка може бути дуже оманливою. Цей персонаж виникає зі заперечення поширених суджень, зі спроби досягти правди власними методами. Тоді єдиною певною річчю, яка залишається, є людська думка. Ця певність лежить в основі свободи вибору, яку всі постаті Герберта цінують та за яку борються. Визнання людини у його творчості приходить через боротьбу з тими, хто намагається поневолити суспільство. Часто у таких ситуаціях інстинкт свободи уподібнюється до інстинкту життя. На фоні усього жахливого історичного досвіду включно з тим, який пережив поет, виступає переконання про те, якщо боротьба не приносить результату, то людина чи суспільство повинні боротись афірмацією життя. Ця форма опору належить не героям, а звичайним людям. Через це вона більш поширена, так як у вірші «Субстанція» («Substancja»):
ci którzy toczą wózki po źle brukowanym przedmieściu
i uciekają z pożaru z butlą barszczu
którzy wracają na ruiny nie po to by wołać zmarłych
ale aby odnaleźć rurę żelaznego piecyka
głodzeni – kochający życie
bici w twarz – kochający życie.
Окрім гарантії власного існування, це відчуття життя, пов’язане з чистою приємністю, з чуттєвим пізнанням світу. Зрештою пізнання культури, пов’язане не лише з духовним та інтелектуальним, це задоволення індивідуальних відчуттів кольорами, звуками, дотиком чи навіть запахом паперу. У Герберта ця похвала життя та радість існування можуть перемогти усе. У цьому відношенні Герберт є європейським поетом, адже він розглядає життя та творчість цілісно, а не нівечить людину з огляду на релігію чи ідеологію.
Аргумент останній: про вічність, свіжість та творця як зліпок батьківщин
Наближуючи історію своїм читачам, Герберт вибудовує почуття близькості та зв’язку з нашими предками. Незважаючи на «залізну завісу», яка ділила Європу, його творчість проголошувала те, що мешканці Європи пов’язані спільною традицією, культурою та спадщиною. Творчість Герберта була переконливою, бо говорила про важливі, вічні та приємні речі, а не про тимчасові та опортуністські. Його творчість була переконливою, бо була іншою і залишається іншою. Сьогодні вона досі залишається свіжою, адже може говорити про нас – людей, про нашу ідентичність та самоідентифікацію, як у вірші «Відповідь» («Odpowiedź»):
helleńska rzymska średniowieczna
indyjska elżbietańska włoska
francuska nade wszystko chyba
trochę weimarska i wersalska
tyle dźwigamy naszych ojczyzn
na jednym grzbiecie jednej ziemi
lecz ta jedna której strzeże
liczba najbardziej pojedyncza
jest tutaj gdzie cię wdepczą w grunt
lub szpadlem który bardzo dzwoni
tęsknocie zrobią spory dół.
Навіть, якщо одна з тих Батьківщин може переважити, вони не виключають одна одну, адже людина чи творець є завжди зліпком батьківщин. Тож ми не мусимо від чогось відмовлятись, аби бути собою і могти щось нести. Один з беззаперечних творчих успіхів Герберта полягає у тому, що він зміг універсалізувати долю Польщі так, щоб вона увійшла в істинно епічну течію, і там він став письменником, яким захоплювались у Європі та поза нею.
Підготувала Марта Сомик
05.09.2018