Івано-Франківськ повільно крокує до ухвалення нового генерального плану міста, громадське обговорення якого відбудеться післязавтра, 31 серпня. Чинний генплан датований ще 2001 роком і став практично формальністю, влада міста нахабно порушувала його приписи, змінюючи цільове призначення землі, різними методами узаконюючи незаконні будівлі, нарікаючи на те, що місто змінилося і в принципі головний архітектурний документ себе віджив. Нинішня міська рада на чолі з мером Русланом Марцінківим задекларувала перед громадою, що буде новий генплан. І, як пишуть політики на бордах, "Обіцяємо – робимо!".

 

 

Чого очікувати від ухвалення нового генплану, чи це рішення  зупинить будівельне свавілля, чи дасть зрозуміти, куди ми рухаємося, як буде розвиватися Івано-Франківськ і, головно, чи готова нинішня влада його виконувати?


 

Навпроти моїх вікон стоїть великий багатоповерховий будинок. Хата, в якій я живу, як маленька цятка – халабуда в очах тих мешканців, які навіть не претендують бути моїми сусідами, бо, попри близькість наших будівель, між нами надто велика дистанція. Я п'ю воду з криниці, вони – з крана. Я сушу одяг і постіль на вулиці, вони – на засклених балконах. Я засмагаю на подвір'ї, а вони мусять йти до річки. Я кошу траву, вони перуть килими на дамбі біля річки. В мене пси, коти, а у них зрідка якась тварина, бо ж квартира. Уже скоро осінь, моє подвір'я вкривається листям і горіхами, а їхні двори засипані сміттям.

 


 

До чого я це все пишу? В цьому будинку живуть люди, які свого часу також мали старі приватні хати, і таких в місті дуже багато, які за свій один  будинок (рідну хату) отримали по кілька квартир. І вони продали не просто дім, а певний смак, спосіб життя, визначити вартість якого дуже важко. Коли ми на порозі до прийняття нового генплану міста, значення має не тільки те, що наносять на мапу міста, які земельні ділянки забудують, які незаконні забудови легалізують. Не менш важливо, який спосіб життя буде просочуватися між цими, на перший погляд, сухими кресленнями, з якими стандартами асоціюється Франківськ в усіх тих, які нині масово скуповують житло, які фактично будучи за кордоном визначають розвиток міста, або ж його майбутній занепад.  


 

Так, дві  групи людей творять нині Івано-Франківськ: ті, що тут живуть, і які  там (за кордоном) заробляють. Нас важко назвати громадою, попри те, що ми всі маємо поштову адресу в цьому місті.  Для заробітчан Франківськ – це просто окрема квартира, можливо дві, тут вони проводять свої відпустки, відвідують родичів, ставлять нам всім оцінки:  “А що зроблено за рік?”, “Що змінилося?” – нарізають завдання. З роками, коли помирають їхні рідні, вони перестають сюди приїжджати, квартири здають іноземцям (в основному студентам),  щомісячну плату за оренду отримують їхні діти.

 

 

І є франківці, які живуть у Франківську, часто навіть орендують житло, дбають про місто, стараються зробити його комфортним, реалізують різні проекти, думають про майбутнє і, основне, найважливіше, стоять перед великою проблемою: як зупинити виїзд людей за кордон, що потрібно місту, аби люди тут жили, а не фіксувалися за кількома десятками квадратних метрів нерухомості? Бо є інша складова проблеми: більшість із тих, які скуповують житло, готові дбати про свої квартири, трепетно переживати за все, що в квартирі, інвестувати гроші в дорогі гардини, люстри, елітні меблі, але їм абсолютно не цікаво, що відбувається в їхньому дворі, мікрорайоні, місті.

 

Та жодне місто не може розвиватися окремими квартирами, повноцінність і якість життя – це дуже широкий асортимент потреб і їхнє задоволення, це самоорганізація людей, самореалізація, це відносини, які вибудовуються між людьми, смаки, присмаки, зрештою, містечкові традиції, за якими формуються нові покоління. І тут ми всі опинилися в якійсь прірві, коли будується місто без людей, коли роками пустують квартири, коли важко в новобудові обзавестися сусідами.

 

Чи вирішить новий генеральний план міста ці проблеми? Чи ставить влада перед собою  ціль – будувати місто для людей і з людьми. Звісно, що ні, попри те, що у нас бюджет 3,2 млрд грн, нинішня влада вирішує поточні, буденні проблеми, жодних стратегічних цілей вона не ставить і не береться за їхню реалізацію. В час, коли будівельна галузь на піку розвитку, немає розуміння, яке архітектурне обличчя міста, кого воно має приваблювати. Кожен будує як хоче, де хоче і розраховує винятково на свого клієнта.

 

 


Тому, на жаль, основні акценти і пориви прийняття генерального плануміста аж ніяк не на користь громади, не для тих людей, які тут живуть.

 

По-перше, генплан, який має бути затверджений, – це не для громади міста, це для забудівників і тої групи людей, яка тут не живе (заробітчан). Забудовники вирішили: краще одного разу між собою все поділити, ніж постійно затверджувати десятки ДПТ, змінюючи цільове призначення, легалізовуючи забудови. Роблять вони це ще й за бюджетні кошти (розробка генплану), за наші з вами гроші, тих, які тут живуть.

 

По-друге, як не прикро, та інтерес тих, які тут не живуть, але купують житло, збігається з інтересами забудовників. Одні формують попит, інші пропозицію.

 

По-третє, кілька активістів не можуть нині з'ясувати і промоніторити всі прогріхи цього документа з дуже простої причини: його мають читати всі люди, повинні цікавитися, яке життя їх чекає. На жаль, люди не беруть участі в обговоренні, це майже нікого не хвилює.

 

По-четверте, цей документ, який так багато років виношувався, може народитися “недоношеним”, він має всі шанси взагалі з часом втрати своє повноцінне життя, бо його просто будуть ігнорувати, як це було з попереднім генпланом.

Чи хоча б одна забудова була зупинена, коли забудовник порушував цільове призначення землі? Ні, бо воно змінюється одним рішенням – дозволом на складання ДПТ.

 

Чи зупинилися будівельні компанії, коли почали забудовувати міське озеро, хоч це рекреаційна зона? Ні, вони їх різними методами легалізувати, можливо, дехто витратився на суди і на квартири для прокурорів та суддів, але дотиснули.

 

Коли в державі не працює закон, то будь-які, навіть такі важливі, документи мають всі шанси стати мертвими. Так, можна судитися, але коли місто наповнене незаконними чи напівзаконними забудовами, то це вже велика корупція, яка не долається окремими судами чи ініціативами, а тільки політичним вибором. Франківці самі привели до влади будівельний бізнес, тому тепер мають розуміти, що місто буде розвиватися під їхні інтереси.

 

По-п'яте, генплан – це політичний інструмент нинішньої влади зняти з себе відповідальність за те все, що вже натворили, така своєрідна амністія тому свавіллю, яке відбувається другий рік поспіль. Попри те, що містом керує головний, а то й один із перших борців проти незаконних забудов – Руслан Марцінків, за його мерства приймають нечувану кількість ДПТ, легалізують незаконні забудови навіть в історичній частині міста, він як жоден інший мер дав зелене світло всім забудовникам міста – і тим, які будують якісне житло, і тим, які будують із грубими порушеннями не тільки містобудівних умов, а й самих будівельних норм. Тому, аби перед виборами якось відбілитися, ухвалення генерального плану – це як сповідь перед громадою, але не факт, що буде навернення.

 

Зрештою, аби не було все так сумно, громаду міста післязавтра, 31 серпня, чекають громадські обговорення. Варто йти! Чи буде це зібрання конструктивним – не факт, але варто думати не тільки про окремі об'єкти чи частини міста, все ж таки важливо зазирнути в майбутнє і зрозуміти, яким ми хочемо бачити Франківськ.

 

Чи є порятунок від несмаку, хаосу в час, коли живемо в повному беззаконні? Можливо, це суспільний договір, певні правила, які б могли бути запроваджені між будівельним бізнесом і громадою. Бо якщо всі тут хочуть жити, то важливо не шкодити одне одному, та для цього має бути сформоване сильне і компетентне громадянське суспільство і має бути політична воля влади. Маємо перше, та немає другого, тому можемо вибороти тільки окремі позиції, окремі пункти, але без політичної волі важко говорити про щось більше, важко наносити лінії майбутнього.

 

29.08.2018