У 1806 році підприємець Фредері Тюдор навантажив корабель льодом із массачусетських річок, який він хотів продати мешканцям тропічного острова Мартініка. Тюдор сподівався добре заробити, продаючи острів’янам лід. Але була одна проблема: ці люди ніколи не бачили такої дивовижі. Вони не їли морозива й навіть не пили прохолоджувальних напоїв. Холодильник у ті часи був не чудовою інновацією, а невідомим концептом. Для жителів Мартініки вантаж Тюдора не мав жодної цінності, тож він (разом із капіталовкладеннями) розтанув під карибським сонцем.
Історія Тюдора, здається, ілюструє дуже важливу рису в людській природі. Часто наше життя залежить не від того, що ми знаємо, а навпаки – від того, чого ми не можемо збагнути. Це гіпокоґніція.
Що таке гіпокоґніція? Якщо ви не знаєте, то, певно, щойно її пережили.
Гіпокоґніція – термін, який у сучасні поведінкові науки запровадив антрополог Роберт Леві, – означає відсутність лінгвістичної чи когнітивної репрезентації для об’єкту, категорії або ідеї. Острів’яни з Мартініки мали гіпокоґніцію, адже у них не було когнітивної репрезентації холодильника. Але і в нас є гіпокоґніція щодо численних об’єктів, які потрапляють у поле нашої свідомості. Блукаємо теренами життя частіше як новачки, ніж як експерти, задоволені тим, що знаємо, і забуваючи, скільки всього не знаємо.
У фінансових справах майже дві третини американців гіпокоґнітивні щодо складних відсотків і не знають, як вони можуть виграти від заощаджень чи розоритись унаслідок боргів. Що стосується медицини, то майже третина людей, які живуть із діабетом ІІ типу, не знають про свій діагноз. Вони не пробують лікуватися, хоча їх і турбує розмитий зір, сухість у роті й часті позиви в туалет. Але у них часто немає базового концепту, який би об’єднав усі ці ознаки в один сигнал тривоги.
Гіпокоґніція стосується відсутності речей. Її важко розпізнати, оскільки вона невидима. Щоби збагнути гіпокоґніцію, потрібно відійти від заспокійливої фамільярності культури і ступити у сферу невідомого. Зрештою, важко збагнути свою культуру, дивлячись на неї лише зсередини.
Візьмемо до уваги такий приклад: скільки відтінків синього може розпізнати англомовна людина? Якщо ви володієте російською, грецькою, турецькою, корейською чи японською, ваші шанси вищі, ніж коли ви знаєте лише свою рідну англійську. Річ у тім, що у всіх цих мовах розрізняються слова “синій” і “блакитний”, тоді як в англійській є лише слово "blue" та його відтінки (dark blue — “синій”; light blue – “блакитний”). Відсутність окремих семантичних концептів зумовлює неабиякі незручності, коли носії різних мов вступають у змагання з розпізнавання кольорів. Дослідження показують, що американці частіше плутають відтінки синього – але не тому, що в них гірший зір, а лише тому, що в мові немає точніших понять.
Гіпокоґніція також зумовлює плутанину у сфері емоційного досвіду, який ми часто переживаємо, але не можемо висловити. Мабуть, кожен бував у ситуації, коли бракує слів, щоб описати свій внутрішній стан. Однак емоційний лексикон можна поповнити, якщо звернутися до інших культур. Ви колись відчували невимовний, але взаємний потяг, коли дивились в очі коханої людини? Мовою індіанців племені Ямана з Чилі це називається mamihlapinatapei. У вас було бажання щипнути малу дитину за щічку? Таґальською це називається gigil.
Жоден емоційний репертуар не в змозі передати всього спектру емоцій, які відомі людству. Ось ще один приклад. Чоловік нав’язливо змушує свою дружину приготувати йому обід, хоча вона заклопотана іншими справами. Зрештою дружина здається і таки накриває йому на стіл. Як він почувається? Японською ця емоція називається amae – і вам, мабуть, складно надати їй значення, якщо ви не виховані в японській культурі. Для японця ж це позитивне переживання. Він почуває, що дружина його любить – не тому, що приготувала йому обід, а тому, що вона зробила це всупереч його невихованій поведінці. В англійській мові ця емоція не має семантичного відповідника, а її трактування може бути суперечливим і навіть негативним. Але японці її чудово розуміють і пов’язують радше з близькістю, почуттями і вразливістю. Це – цемент соціальних відносин.
Мабуть, тут і полягає найбільша небезпека гіпокоґніції. Адже, по суті, це концепт схоплює щось таке, що не можна виміряти чи означити; якусь екзотичну емоцію, якої ми не можемо збагнути; певну ідею, яка викликає порив і ентузіазм, але водночас дивує як щось чуже і дивне.
У гострих політичних дебатах сторони зазвичай помічають лише ті концепти, які підтвержують їхню позицію, але виявляють гіпокоґніцію до суджень своїх опонентів. Ліберали, скажімо, конструюють свої моральні аргументи довкола двох принципів – шкода / турбота та чесність / взаємність, але не розпізнають таких принципів, як лояльність до групи чи повага до влади, які мотивують консервативну позицію.
Те саме стосується і гарячих дебатів щодо сексуальних практик. Як пише англійська журналістка Кейтлін Моран, "Чоловіча ‘табула’ стосовно жінок цілковито ‘раса’. У чоловіка немає зразку, як підійти до жінки у веселій і невимушеній манері, виявити її сексуальні переваги й отримати зворотний зв’язок, не почуваючись при цьому незручно і жахливо вихолощеним". Скільки міжособистісного непорозуміння, скільки соціальних faux pas, фрустрації та пов’язаної з нею агресії виникає внаслідок гіпокоґніції під час спроб зрозуміти протилежну стать і ментальні світи одне одного?
Якщо гіпокоґніція зменшує нашу спроможність пізнати світ, то як нам від неї звільнитися? Потрібно наголосити, що ця спроба повинна бути делікатною, адже ми ризикуємо вдаритись у другу крайність – гіперкоґніцію. Гіперкоґніція – це намагання застосовувати звичні концепти до обставин, у яких вони не застосовуються. Психологічний стрес, скажімо, має цілком реальний, але складний зв’язок із фізичними захворюваннями. Однак дуже часто люди його спрощують або перебільшують. Багато людей вірять, що стрес викликає виразку чи синдром подразненого кишківника, але це не так. Він може загострити екзему, але в жодному випадку не є причиною хвороби.
Хто найбільше вразливий перед гіперкоґніцією? Експерти. Експерти, які часто бувають заручниками свого власного досвіду. Вони стосують вузький набір концептів, які використовуються у їхній власній професії, обходячи увагою ширший клас однаково важливих категорій. Кардіолог швидше діагностує у пацієнта хворобу серця, ніж інфекціоніст, який побачить радше дію вірусу. Упередження до відомого часто призводить до хибних діагнозів, які можуть мати плачевні наслідки для життя та здоров’я людини.
Людський розум – це неймовірний органічний жорсткий диск з інформацією. Переважно людина, яка розмовляє англійською, до 60-річного віку має словниковий запас у 48,000 слів. Проте навіть цього не достатньо, щоб уникнути гіпокоґніції. Адже Оксфордський словник англійської мови містить аж 600 тисяч позицій, а ми ще навіть не перейшли до міріадів понять і концептів, які є в інших мовах.
Протягом минулих десятиліть соціальні науковці уклали каталог основних прогалин у нашому розумі. Можливо, нам вдасться краще проникнути у ці білі плями, якщо додамо слово “гіпокоґніція” до нашого лексикону. Це, звісно, не вилікує нас від здатності помилятись, але, можливо, визнанння свого “не знаю” приведе нас до мудрішого і наповненішого життя.
Kaidi Wu, David Dunning
Unknown Unknowns: The Problem of Hypocognition
Scientific American, 09/08/2018
Зреферував Є. Л.
22.08.2018