Всї знаки на землі й на небі показують, що полїтичні круги австро-угорської держави почали знову танець довкола розвязки польського питання... Частину реальної розвязки бачимо в прилученню адмінїстрованих досї військом округів Холмщини до австрійського назверх, одначе польського по полїтичним тенденціям і їх змістови люблинського ґенерал-ґубернаторства. З другого боку заговорила про нього широко нїмецька преса. Чи сей галас інспірований зза якихсь вищих цїлей і надїй, звязаних з Польщею, чи його викликує непомітно польська рука — годї напевно сказати.. Мабуть маємо в сїм випадку, міркуючи по найновійшім полїтичнім курсї австрійської заграничної полїтики, і одно і друге; найочевиднїйшим доказом сього факту зміна орієнтації у впливовім, звязками своїми високосягаючім віденськім дневнику "Reichspost".
В державно-нїмецькій пресї замічаєть ся здержливість і можна занотувати тільки два противні по тенденціям голоси. Так у "Vossischе Zeitung" появився ориґінальний голос проф. Еренберґа, який з "велико-нїмецького" становища заступаєть ся за австро-польською розвязкою і пише: "Теперішня вїйна — се один з етапів боротьби за "нїмецьку справу" в Европі. Мусимо собі здати справу з сього, що війна 1870 р. не порішила нїмецької справи. Бісмарк перевів тодї малонїмецьку розвязку, закидуючи старий, так популярний в 1843 р. великонїмецький плян. Нинї, наслїдком воєнних подїй сей плян віджив і почав навіть реалїзувати ся наслїдком союза з Австрію. Проти велико-нїмецького пляну виступає Прусія, яка відограє тепер ролю хребта Нїмеччини; сю ролю вона б утратила на випадок повстання "Великої Нїмеччини". Дальше вона боїться необхідної в такім випадку австро-польської розвязки. Що таке велико-нїмецький плян під сю хвилю? Давнїйше сей термін значив влученнє-нїмецьких частин Австрії до Нїмеччини, тепер ходить о тїсну сполуку цїлої монархії з Нїмеччиною і розвязку східних справ. Тому нїмецька полїтика мусить узгляднити всї народи монархії й пособляти федералїстичні змагання в Австро-Угорщинї. "Велико-Нїмеччина", одержавши таким робом рішаючий вплив на будучність західних Славян, повинна змагати до згоди й мира з Росією".
Самий др. Еренберґ притакнув би, як що сказав би йому хто, що лекше проєктувати, хочби навіть дуже ориґінальні пляни, нїж їх виконати. Як саме в межах велико-нїмецької полїтики помістив би він польські змагання до Познанщини, Прусії, Шлезка, що він зробив би з чесько-нїмецьким, українсько-польським і иншими австрійськими спорами, яка саме федерація Австрії на руку Велико-Нїмеччинї, а яка австрійським народам — се тема до дисертації, в якій мабуть і сам др. Еренберґ забув би язика в ротї. Справдї цїкаве доставленнє справи: Велико-Нїмеччина і австро-польська розвязка...
Не позбавлене інтересу, що найшов ся один мадярський маґнат, який в берлїнськім "Börsen-Courier-i" виступив проти австро-польської розвязки. Сей білий крук зпоміж Мадярів барон Мадараші Бек відкрито заявляє, що прилученнє Польщі до Австрії становить для обох центральних держав поважну небезпеку, бо Поляки русофіли й використають свою силу в монархії на скріпленнє славянства.
Під наголовком "Національно-психольоґічні уваги в справі австро-польської розвязки" оголосила "Reichspost" статю, в якій автор намагаєть ся доказати, що така розвязка польської справи лежить передусїм в інтересї Австрії. Між иншим наводить автор такі арґументи: "Якщо Австрія, мимо численних заяв за австро-польською розвязкою, покинула-б тепер сей плян, то серед Поляків в Австрії запанувало-б велике невдоволеннє. Сей стан душі Поляків міг би викликати іреденту багато небезпечнїйшу нїж іредента в Познанщинї. Хочаб польська іредента в Познанщинї злучила ся у альзацько-льотаринською й данською іредентою, все-таки не потрапила-б потрясти основами могучої нїмецької держави. Одначе в Австрії відограють Поляки зовсїм иншу ролю. Польські іредентисти звязали ся-б з иншими невдоволеними Славянами, повстав би сильний славянський бльок і безсумнївно державна машина мусїла-б станути. Рівнож годї потїшати Поляків, що також Нїмцїв в Австрії вяжуть з державними Нїмцями тільки культурні звязки, а не державні, бо могучої нїмецької держави не можна порівнювати з малим Королївством Польським, здавленим трьома могучими державами — Нїмеччиною, Австрією і Росією (!), яке не могло-б нїколи дістати фактичної незалежности. Така Польща становила б для Австрії й Нїмеччини новий Шлєзвик-Гольштин. Сотвореннє самостійної польської держави тільки з Конґресової Польщі закріпило-б на віки три подїли Польщі з їх теперішними наслїдками. Панславізм ішов би без перерви з Москви через Варшаву і Краків до Праги, Загребу, Білгороду і Софії. Легко зрозуміти, що такий стан мав би вплив на союз монархії з Нїмеччиною. На випадок зєдинення Поляків в Австрії з Поляками в Конґресівцї 12 мілїонів Поляків одержало-б вистарчаючі основи культурного й економічного розвитку. Тодї помірковані польські державники могли-б з успіхом промовляти до земляків, щоб вони погодили ся з фактом приналежности частини Поляків до Пpyciї".
В другій статї той самий речник "Rеichspost-y" договорив ся під наголовком "Полїтична конструкція австро-польської розвязки" до ще більшого реверансу в бік Поляків. Він сказав, що Поляки тільки в такім випадку можуть рахувати на симпатії й поміч Австрії, коли льояльно згодять ся на прилученнє до двоєдиної монархії. Для автора ясна річ, "що персональна унїя з Польщею не вистарчає'', рівно-ж для нього ясно, "що на випадок прилучення Конґресівки персональною унїєю з Австрією не могла-б бути прилучена до Польщі Галичина. Радше треба-б поширити прагматичну санкцію на Польщу через спільне представництво на внї, військову і торговельно-полїтичну одноцїльність".
Таке гаряче бажаннє за всяку цїну позискати Поляків для Австрії на сторінках "Reichspost-y" річ під сю хвилю знаменна. Одначе більше нїж певне, що "праґматична санкція" Поляків не вдоволить і що такими арґументами вони не дадуть ся переконати.
Про сю саму справу заговорив також другий впливовий віденський дневник — півофіціяльний орґан мінїстерства заграничних справ — "Neues Wiener Tagblatt", в дописи "з поважного боку з Берлїна". На його думку "є три можливости розвязки польської проблєми: опертє Конґресової Польщі о Нїмеччину, сотвореннє суверенної польської держави з Польського Королївства і вкінцї так звана австро-польська розвязка. Опертє о Нїмеччину можна собі представити в сїй формі, в якій полагоджено балтійську, або литовську справу. Нїмецько-польська розвязка не становить предмету дискусії. Щодо другої розвязки, то сотвореннє польської держави з Польського Королївства не відповідало-б бажанням польського народа, бо треба сумнївати ся, чи такій державі додано-б дещо з Холмщини (!) або Литви. Одначе самостійна польська держава не могла-б такою бути, як всї инші, бо одержала-б внутрішню автономію, за те означеннє границь і инших функцій навнї мусїло-б наступити на основі порозуміння між Австро-Угорщиною й Нїмеччиною. Центральні держави мусїли б мати належну забезпеку під військовим, полїтичним і економічним оглядом. Третьою розвязкою є так звана австро-польська розвязка. Треба запримітити всї й справі, що гр. Буріян годить ся вже на таку розвязку, покинувши свої сумнїви щодо тріялїзму. Мадяри також годять ся на сю розвязку, бо надїють ся компензат на Балканї. Одначе Берлїн після основної застанови противить cя австро-польській розвязцї, бо бачить всїм небезпеку для своїх інтересів. Берлїн боїть ся передусїм скріплення славянського живла в сусїднїй монархії, боїть ся впливу Славян. монархії на заграничну полїтику сеї держави. Нa всякий випадок польська проблєма буде розвязана, в звязї з справою вибудови й поглиблення союза між Нїмеччиною й Австро-Угорщиною і не може бути нїяким чином трактована як самостійна справа. Таким способом усунено що правда деякі (?!) труднощі в полагодї сеї справи, проте австро-польська проблєма все ще становитиме найтруднїйшу проблєму управильнення відносин між Нїмеччиною й Австрією".
Подібне донесеннє помістила "Deutsche Tageszeitung", пишучи: "Видаєть ся, що рішаючі круги в Нїмеччинї прийшли до переконання, що нїяким чином не можна згодити ся на австро-польську розвязку; довідав ся про се гр. Буріян під час своїх берлїнських відвідин".
Та проте гр. Буріян не втратив мабуть надїї на відбудову Польщі по австро-польській рецептї, коли найблизші до мінїстерства заграничних справ орґани "N. Wr. Tagblatt" і "Reichspost" саме тепер розпинають ся за її переведеннє в життє.
Висловом незалежної нїмецької опїнїї в Австрії являють ся майже однакові статї про австро-польське питаннє соціял-демократичного посла Карла Ляйтнера, які він помістив в "Soc. Monatshefte" і в тижневнику "Der Friede". Між иншим він пише: "Одна з польських копцепцій пропаґує сполуку Польщі з Австрією. Се має бути — заявляє Ляйтнер — переходовим станом, який веде до пізнїйшого нападу на Нїмеччину і відібрання їй Познанщини, Шлезка й Прусії. Австрія, скріплена 12 мілїонами польської людности Конґресового Королївства, мусїла-б вести виключно славянську, протинїмецьку полїтику. На випадок триялїстичного устрою польська частина монархії ввійшла-б у тїсний контакт з мадярською частиною, на що вже нинї рахують найвизначнїйші представники угорської полїтики. Ляйтнер закидає австрійським Нїмцям недостачу зрозуміння консеквенції, які вийшли-б з австро-польської розвязки. Австрійські Нїмцї занадто піддають ся гіпнозу двору, який знову мріє про польську корону. Вони забувають, що віденський монарх, який мав би в своїй державі 38 мілїонів Славян, перестав би бути нїмецьким князем, а точка тяжкости перенесеть ся з Відня до Варшави. Австро-Угорщина розтопить ся в новім державнім творі, а керму заграничної полїтики обійме Польща. Се мусїло-б довести до збройного конфлїкту з Нїмеччиною. В інтересї Нїмеччини й Австрії найкраще було-б сотворити окреме королївство в конґресових границях, бо тодї польська іредента буде заслаба, щоб її мусїв бояти ся Відень і Берлїн".
У "Der "Friede" підкреслює Лятнер ярко мадярську ролю у польській справі. "Що Мадяре притакують австро-польській розвязцї — се самозрозуміле. Не зза переказаної історією польсько-мадярської приязни гр. Андраші, тільки тому, що сотвореннє габсбурсько-польського королївства зменшило-б вагу Австрії о 8 мілїонів мешканцїв Галичини, наслїдком чого Австрія впалаб у плянованім тріялїзмі на найнизшу степень, а Угорщина зайняла-б домінуюче становище, що австрійська цїсарська корона втратила-б багато з свого блеску в користь корони польського короля, бо новий володарь мусїв би передусім старати ся о симпатію польського народа. Поляки схотять власної армії, повної самостийности під економічним оглядом, годячи ся тільки на персональну унїю. За такий дарунок для Австрії Мадяри домагають ся розвязки хорватської і боснїйської справи в угорськім дусї, а австрійські віденські патріоти готові додати і їм ще Дальматію, щоб позбути ся південних Славян. Вони-ж віддали вже південний схід в руки Мадярів, тому легко будуть зносити польську перевагу на півночі".
У иншім місцї зауважає К. Ляйтнер справедливо, що мадярсько-польські пляни зміряють також до здавлення галицьких Українцїв.
Мадярську ролю в австро-угорській заграничній полїтицї обговорює рівнож львівський "Wiek Nowy", який пише: "Гр. Тиса був з початку ворогом всякого зближення до Нїмеччини й з сеї причини не хотїв прийняти умовин, яких вона домагала ся відносно Польського Королївства. Він був за австро-польською розвязкою, одначе бажав оминути тріялїзм, відпускаючи Австрії цїлковито Польське Королївство, а за се домагав ся Дальматії й Боснїі. А що тріялїзм тепер не актуальний, гр. Тиса згодив ся на персональну унїю, бо вона не преюдикує відносин Угорщини до Австрії. Австро-польська розвязка становила-б для гр. Тиси основу до домагання за окремою угорською армією".
Дуже люто нападає на державних Нїмцїв за їх неґативне становище до австро-польської розвязки людовий "Рiast". Він таким способом висловлює свій гнїв: "В розвитку польських відносин до осереднїх держав можна підкреслити значне зближеннє Угорщини до Поляків. Очевидно, що се викликує гострий протест берлїнських Нїмцїв. Нїмецька преса пише про Поляків так, начеб Нїмцї були-б богами на землї, а Поляки їx власністю. Нїмецька преса забуває що Польща не є нїмецькою власностю, що вона належить до Поляків і що польського питання годї розвязувати без Поляків, все одно чи Берлїнови подобаєть ся, чи нї".
В такім самім дусї розписав ся у відповідь Ляйтнерови у віденськім "Der Friede" польський професор львівського унїверситету і посол др. Гальбан, який каже, що австро-польська розвязка не звязана майже з нїякими труднощами.
Очевидно панове Поляки й їх преса в межах австрійської монархії все-таки мусять рахуватися з обставинами й словами, не договорюючи їх до кінця.
Зате зовсїм ясно, відслонюють вони свої пляни у заграничній пресї, де нема нї австрійського цензора, нї австрійської тюрми. І так в голяндськім "Algemeen Нandеlsblad" заявляють вони таке: "Австрійська розвязка польської справи має навіть в рядах австрійських Поляків своїх противників. Поляки хотять бути вільні й прилучити ся до вилучених з Росії областей та порвати всї звязи з центральними державами".
Ось правдива польська полїтична думка! На жаль не знаємо, до яких саме "вилучених з Росії областей" бажали-б Поляки прилучити ся. А тимчасом віденські полїтики й публїцисти ломлять собі голову над плянами приєднання Поляків і йдуть з малими виїмками на слїпо за мадярськими еґоїстичними підшептами, щоб для власної заглади будувати Польщу, у якої найвище бажаннє "порвати всї звязи з центральними державами".
На мадярсько-польських полїтичних експериментах пізнали ся добре берлїнські полїтики й тільки вони здержують Відень від карколомного скоку в напрямі Варшави.
Та проте останні вістки що раз більше затемнюють полїтичний виднокруг і маємо вже недвозначні признаки, що використовуючи скрутне положеннє Нїмеччини зза невдач на заходї й сходї польсько-мадярська спілка перемагає здоровий нїмецький розум. В головній нїмецькій квартирі почули нараз потребу основної розвязки польської справи. Прибув там австрійський цїсар Карло з мінїстром заграничних справ графом Буріяном і шефом ґенерального штабу Арцом, а від польської Ради Стану приїхав з Варшави кн. Радзївіл... "Acht-Uhr-Blatt" доносить при сїй нагодї, що саме тепер розглянені будуть і порішені всї справи Сходу — отже і Української Держави.
Чи справдї державники центральної Европи прийшли до переконання, що розвязуючи польську справу в дусї її імперіялїстичних змагань, тим самим розвязують трудну проблєму східної Европи й обезпечують себе від реальної вже небезпеки сходу? Чи вони не помиляють ся?
Вістник полїтики, лїтератури й життя
18.08.1918