Президія Союза визволення України оголошує отсей комунїкат:
Президія Союза визволення України, полїтичної орґанїзації російських Українцїв, що виставила в часї війни домаганнє утворення самостійної української держави, а здїйсненнє сього домагання звязала з побідою центральних держав і відірваннєм від Росії українських земель, супроти заповідження утворення самостійної польської держави, згідно з становищем Загальної Української Ради, проголошує урочисте й рішуче застереженнє против евентуального влучення в склад польської держави відбитих від Росії українських земель Холмщини, Підляша, Волинї і ин. Зголосивши з орґанїзаційно-тактичних мотивів тимчасове виступленнє Саюза зі звязи Загальної Української Ради, в якій обєднали ся всї полїтичні партії австрійської України, а яка протягом війни держала провід загально-української полїтики, Президія Союза відкладає рішеннє щодо дальшої тактики Союза та його полїтичної позиції загалом до часу, коли остаточно викляруєть ся витворена подїями ситуація назверх і серед українського полїтичного табору в Австрії та коли Президія Союза скомунїкуєть ся з членами й прихильниками Союза в окупованих українських землях і заграницею та засягне в них опінїї в повищих справах.
Надзвичайне засїданнє Загальної Української Ради.
Реаґуючи на оповіщену дня 5 падолиста заповідь відокремлення Галичини, Загальна Українська Рада зібрала ся дня 6 с. м. о 4 год. попол. на надзвичайне засїданнє під проводом голови д-ра Костя Левицького.
Приступаючи до нарад, ухвалено строгу довірочність. Голова дав історичний огляд переговорів, які президія 3. У. P., зокрема голова др. Кость Левицький і містоголова Микола Василько відбували за час війни з міродатними державними чинниками, а передовсїм з бувшим президентом мінїстрів графом Штірком у справі домагань українського народу щодо правно-державного становища Галичини й сотворення з української части Галичини й Буковини окремої української провінції в державно-безпосереднім звязку з Австрією, представляючи докладно всї стадії тих переговорів, кульмінаційною точкою котрих була заява бувшого президента мінїстрів гр. Штірка, зложена устно в половинї вересня 1915 р. пп. д-рови Костеви Левицькому, Миколї Василькови й д-рови Евгенови Олесницькому, що на нарадї президента мінїстрів Австрії графа Штірка, президента мінїстрів Угорщини гр. Тіси, міністра зaгpaничниx справ бар. Буріяна й представника нїмецького правительства рішено сповнити справедливі бажання українського народу в Австрії й перенести подїл Галичини на історичній і етноґрафічній основі на два коронні краї. Свoє звідомленнє закінчив голова, предкладаючи З. У. Раді рішеннє президії: зложити корпоративно свої мандати в руки З. У. Ради.
Відбуваючи дальше засіданнє під проводом п. В. Ясеницького яко найстаршого віком, З. У. Рада вислухала по черзї заяв членів президії з поодиноких ґруп, що входять у склад Ради, а то ин.: Маріяна Меленевського за ґрупу Союза визволення України, В. Темницькoго за соціял-демократичну ґрупу, д-ра Льва Бачинського за радикальну ґрупу й Антона Лукашевича за ґрупу буковинських національних демократів. Таким способом усї члени президії З. У. Ради зложили солїдарно свої мандати.
Опісля п. В. Темницький представив Радї від уступившої президії ряд резолюцій. Над витвореною полїтичною ситуацією й предложеними резолюціями виказала ся полїтична дебата, в якій забирали голос пп.: др. Льонґін Цегельський, В. Темницький, А. Лукашевич, др. Лeв Бачинський, Лев Левицький, Я. Весоловський, В. Ясеницький, др. Евген Левицький і А. Жук, причім cей останнїй дав огляд дїяльности Союза визволення України, виказуючи, що на його тактику впливали також заяви правительственних чинників центральних держав, що сї держави підносить ся з повною прихильністю до визвольних змагань українського народу в Росії, й анальоґічні заяви правительста союзних держав: Туреччини й Болгарії.
В голосуванню З. У. Рада прийняла однодушно отсї резолюції:
1. Супроти оголошення заповіди вилучення Галичини й розширення краєвої автономії З. У. Рада протестує як найбільше рішучо й урочисто проти того, що ц. к. правительство повзяло такі далекойдучі рішення про будучу долю українського народу в Галичинї не тільки без відома та співучасти його лєґальної репрезентації, але також проти виразної й правительству відомої волї та змагань українського народу, і то всупереч запевненням, даваним поодиноким особам з української полїтичної репрезентації, що має стати ся саме щось противне, а саме подїл Галичини на українську й польську провінцію; що в тій заповіди зіґнорувало найсправедливійші й від багатьох десятків лїт ненастанно підношені правно-полїтичні домагання українського народу; що, йдучи на стрічу безосновним претенсіям Поляків до українських земель, перейшло до дневного порядку над історичними правами українського народу до його прабатьківської землї й над його фактичними потребами.
2. Виходячи з заложення, що український народ є господарем і паном на всїх землях, ним заселених, і змагаючи до державної самостійности українського народу, 3. У. Р. застерігаєть ся як найбільше рішучо проти того, щоб який небудь, хочби найдрібнїйший кусок історично й етноґрафічно української области мав бути влучений в склад польської держави, а натомісць домагаєть ся, щоб з українських земель на схід від польської етноґрафічної границї, які вже є в посїданню центральних держав і ще будуть відбиті від Росії, сотворено окремий, самостійний державний український орґанїзм у тїсній сполуцї з центральними державами, але з виключеннєм якого небудь звязку з польським державним орґанїзмом.
3. Подаючи отсе до відома загалови, З. У. Р. звертаєть ся до української суспільности з зазивом, аби в сю тяжку хвилю зберігла холодну кров і зрілу розвагу, щоб у мужеській відповіди на тяжкі удари та гіркі розча рування сконсолїдовала ся в один одноцїльний національний табор, перевела найбільше здисциплїновaну загально-національну орґанїзацію всїх своїх активних сил і, придержуючи ся незмінно дотеперішнїх витичних лїнїй засадничої полїтичної орієнтації, в змаганню до здїйснення своїх практичних потреб і осягнення національно-полїтичних цїлей оперла ся на свої власні сили, — оцїнюючи кождочасне положеннє тверезо по реальним фактам і відносинам фактичних сил.
Ухвалено повищі резолюції оголосити в пресї й закомунїкувати правительству.
Крім того більшістю голосів проти двох З. У. Рада прийняла резолюцію, що підносить ся до полагоди президіяльної крізи. Вона звучить:
Приймаючи до відома уступленнє дотеперішньої президії та зложеннє нею полїтичного проводу до розпорядимости З. У. Ради, З. У. Рада взиває полїтичні ґрупи, заступлені в Радї, до поновного визначення кандидатів на членів президії З. У. Р., поручає демісіонованій президії вести дальше біжучі аґенди Ради практичного значіння, а в цїли дефінїтивної полагоди президіяльної крізи скликуєть ся отсим членів на повне засїданнє, що має відбути ся найдальше в протягу двох недїль.
На сїм засїданнє замкнено о год. 9½ в ночі.
За секретаріят В. Темницький.
[Вістник Союза визволення України]
12.11.1916