Наглий запит послів Евгена Петрушевича, Миколи Василька і тов. до президента мінїстрів з приводу нератифікування мирового договору, заключеного з Українською Державою в Берестю дня 9 лютого с. р.
Ще на засїданню дня 16 липня підписані на першім місцї поставили запити до правительства, чому ще не ратифіковано мирового договору з Україною, коли він буде предложений Палатї, та як може Правительство виправдати те, що досї договору не ратифіковано. Сей запит остав ся без відповіди правительства. Зате дізнались підписані, що наш мінїстер заграничних справ у своїх умовах, заключених з Поляками, взяв на себе обовязок поки-що не ратифікувати договору, заключеного з Українською Державою в Берестю дня 9 лютого, бо на його і панів з польського кола думку відносини на Українї по всїй імовірности доведуть до злуки з Росією і тому не було-би вказаним, щоби монархія ратифікацією мирового договору знову не признала істнування нової держави "України", як се на погляд пана мінїстра заграничних справ на жаль зроблено завчасу в Берестю. А колиб проти його сподївань Українська Держава таки вдержала свою самостійність, то пан мінїстер заграничних справ думає, як се прирік заступникам польського кола, за той час через свого дипльоматичного заступника в Київі, який може свої бажання відповідно поперти при помочи австро-угорської армії на Українї, вилучити з берестейського договору ті точки, яким противлять ся Поляки. Ходить про відмежуваннє Холмщини і, як пишуть польські дневники, про тайний договір, який в Берестю заключено між заступниками Української Республики і заступниками австро-угорської монархії. Сей напослїднїй договір має містити повний обовязок австрійського правительства — з покликаннєм на добровільну постанову Його Величности цїсаря Карла — що найпізнїйше до 20 липня с. р. буде предложений австрійській палатї послів законопроект про злуку областей заселених Українцями в австрійській половинї монархії в одну провінцію.
Се, що дійсно австрійське правительство не сповнило того послїдного обовязку до дня 20 липня, а зате дня 22 с. м. одночасно з оповіщенням димісії президента мінїстрів д-ра Зайдлєра мінїстерство заграничних справ представникам преси подало вістку, що такий тайний договір був вправдї, одначе теперішне правительство в Київі в послїднїх днях формально зрекло ся його — се все так само, як заява довіря, висловлена бесїдниками польського кола підчас минулої дебати над першим читаннєм буджетової провізорії — доказує, що згадані на вступі чутки, кружляючі вже від тижнїв в польських полїтичних кругах, про недодержаннє берестейського договору з Українською Державою в цїли заспокоєння польського кола, опирають ся на фактах.
Мировий договір в Берестю, заключений з заступниками Української Держави був перший, який заключили осередні держави і виключно тому першому мирови треба завдячити заключення дальших мирових договорів з Росією, Румунією і Фінляндією. В цїсарській відозві до народів монархії торжественно величало ся миролюбіє у населення нової Української Держави. Від того часу нїчого не змінило ся у відношенню до нашої монархії.
Проволоку у доставі сподїваного збіжа з України треба приписати передовсїм тій обставинї, що війська нашої монархії увійшли запізно на Україну і то йно в тім часї, коли большевицький вандалїзм знищив не лише великі збіжеві припаси, нагромаджені по містах, але й морально зіпсував населеннє, яке мало доставляти збіже, і розбив рільничі орґанїзації. Ту проволоку спричинило також поведеннє і поступованнє австро-угорських військ на Українї, яке супроти тамошнього селянства часто бувало різке і насильне, військ, що відповідно до свого національного складу (передусїм Поляки) поводили ся як оборонна ґвардія польської більшо посїлости; вкінцї винна тому і та обставина, що не принято предложення тодїшнього республиканського українського правительства, щоб доставою збіжа займали ся місцеві сили обзнакомлені з краєм, тільки українському правительству накинено роботу зовсїм нездібної австрійської орґанїзації. Впрочім проти проволоки у доставі збіжа стоїть несповненнє обовязку, який взяла на себе Австрія в берестейськім договорі, щоб Українї доставити свої товари. Що сей ґакатичний стан правдивий, слїдує з того, що Нїмеччина, яка мала-би таке саме право як наша монархія не ратифікувати договору з приводу недостачі достави збіжа, договір ратифікувала і виміняла ратифікаційні грамоти.
З огляду на те, що Нїмеччина задумує виповнити договір в цїлій його повнотї, отже і щодо відмежування України, а Болгарія і Туреччина також ратифікують договір, то нератифікованнє його зі сторони нашої монархії являєть ся ворожим актом супроти нової Української Держави, який дасть ся пояснити тільки на вступі наведеними мотивами мінїстра заграничних справ, щоб піти на зустріч бажанням одної з полїтичних партій.
Щоб позискати голоси польського кола для бюджетової провізорії, ставить ся на карту приязнь великої сусїдньої держави, яка певно сподїєть ся кращої будучности і визиваєть ся миролюбивий настрій у людности тої держави, яку звеличав сам монарх у високопарних словах.
До того становище нашого мінїстра заграничних справ в справі берестейського договору з Україною, зовсїм противне становищу Нїмеччини, може некорисно вплинути на наш союз з Нїмеччиною.
Підписані питають Ексцелєнцію пана ц. к. президента мінїстрів:
1) Чи він схоче зажадати негайно у мінїстра заграничних справ вияснення, чи дїйсно наведені вище причини договору стоять на перешкодї ратифікації берестейського договору, а коли нї, то які причини може гр. Буріян навести для того, що він не хоче ратифікувати договору та сповнити обовязку, який взяла на себе Австрія супроти України?
2) Чи пан ц. к. президент мінїстрів схоче Високій Палатї ще перед відложеннєм її засїдань дати пояснення про те?
[Вістник полїтики, лїтератури й життя]
10.08.1918