Ми. Апокаліпсис

«Спадкоємці» від американського кабельного телеканалу НВО – це не просто історія клану Мердока, це історія про нас самих.

Великому і могутньому Логану Рою, старіючому мільярдеру та власнику медіа-імперії, треба вийти зі стану постійного бою, інакше серце «викине рушник» завчасно. Але Логан не встигає передати справи своєму другому за старшинством сину, Кенделу – черговий стрес вкладає його в кому. І в сім’ї починається дикий розбрат. Який, власне, і не припинявся, просто тепер все загострюється. Найстаршого брата, Коннора, який живе на футуристичній фермі в очікуванні кінця світу, нічого не цікавить, крім своєї нової пасії, дорогої представниці ескорт-послуг. Молодший брат, Роман, вставляє палки в колеса своєму конкуренту Кенделу, до того ж він просто засранець. Сестра, Шівон, не краща від Романа, і у неї  –  «подвійне дно». У рівнянні ще є дружина Логана, Марша, яка має права доглядання за Логаном, і яка не пускає до нього дітей. Чвари, недомовки, підкилимні домовленості, заколоти, лицемірство, егоїзм і ненависть – ось технічний інструментарій героїв та емоційна палітра фільму, грандіозного панно не так про бізнес і політику, як про сім’ю як таку. «Спадкоємці» – це апокаліпсис, одкровення, викриття, абсолютно все і без жодних прикрас про внутрішні стосунки великого сімейства, яке за формою і суттю нічим не відрізняється від жодного іншого сімейства у світі. Тільки тут в бекграунді присутній банківський рахунок з шістьма нулями.

«Я не такий», – каже з полегшенням глядач, спостерігаючи за тим, як Логан Рой, тільки щоб закріпити свої позиції, пропонує доньці повернутися і приєднатися до нього, а коли вона відмовляється, каже ніби між іншим, що йому вже варто припинити її захищати. «Від кого?» – зі сміхом дивується Шівон. «Я не знаю, – серйозно відповідає Логан, – але всяке говорять». «В мене не така родина», – продовжує переконувати себе глядач, споглядаючи, як під час святкової вечері сімейство Логанів спершу лицемірно демонструє свої добрі почуття, а потім виливає один одному на голову звинувачення (зрештою, цілком виправдані).

«Я так не поведуся, я таке не думаю, я таке не робив і не робитиму», – подумки вважає ледь не кожний з глядацької аудиторії. Але серіал якраз «виносить з хати» те, що ми приховуємо за зачиненими дверима власної оселі та по темних куточках душі. Щоб всі мали нагоду подивитися правді у вічі, може, себе упізнати, або принаймні побачити, як це виглядає збоку. Тобто, можемо класифікувати «Спадкоємців» як своєрідну терапію або профілактику.

В основі серіалу – реальна історія клану Руперта Мердока, мільярдера і медіамагната. Але коли кілька років тому автор серіалу, Джессі Армстронг, запропонував НВО близьку до реальної історії версію, компанія відмовилась. Очевидно, їх не приваблювала перспектива почати довгу і кровопролитну війну з адвокатами власника «Нью-Йорк Таймс» і «Волл-Стрит Джорнал». Тож Армстронг переробив сценарій – тепер в ньому мова могла йти і про Мердока, і про Хьорста, і навіть про Дональда Трампа.

За формою «Спадкоємці» нагадують легендарну «Санта-Барбару», от тільки розмови і вчинки його героїв відрізняються мега-брутальністю. І мова не тільки і не так про обсценну лексику (звісно, присутню), як про окремі вульгарно-відверті епізоди, мета яких – підкреслити повну аморальність і деградацію головних персонажів. Для них, людей з великими грошима, ще більшими амбіціями і запитами, практично не залишилося невипробуваних розваг, включно із вживанням всіх можливих наркотиків. Тож вони шукають чогось новенького. Але що може бути новим, коли все дозволене і недозволене вже випробуване? Наприклад, щоби представити у «всій красі» хлопця Шівон Рой, Тома, сценаристи вдаються до гротескного опису сексуального експерименту, на який пішов герой, але гротеском він не виглядає, скорше шокує натуралістичною бридкістю. Автори серіалу вважають, що тільки так, виходячи за межі табу, можна показати проблему надміру грошей, коли пристойні задоволення швидко закінчуються, і багатії пускаються берега. І до ідей Шопенгауера, який стверджував, що «той, хто хоче підвести підсумок свого життя в сенсі благополуччя, мусить вести рахунок не за пережитими ним насолодами, а за кількістю можливостей уникання зла», їм глибоко десь.

Але більшість насолод героїв стосуються не тілесного: гроші, політика і влада є тріумвіратом їх життя. Хоча людських бажань їм теж не бракує: Роман прагне мати секс з кожною зустрічною красунею; Кендел, якому колишня дружина заважає бачитися з дитиною, рятується від депресії кокаїном і барбітуратами; Шівон тішить своє его, працюючи на ворога батька. Прямо кажучи, позитивних персонажів в серіалі нема, так само як друзів серед павуків у банці. В хід іде все, що може «вбити конкурента»: слово, міміка, ситуація, минуле, теперішнє, журналісти, біржа, президент – все, що завгодно, аби виграти, вигризти перемогу, а потім сказати – «Мені шкода». Цьому максимальному градусу лицемірства жахнувся б сам неперевершений викривач вад людства  Шекспір. Чи можна цьому навчитися, переглядаючи серіал? Не знаю. Але, гадаю, можна потішитися тим, що конкретно у тебе немає таких проблем.

Аби напруження в кадрі іскрило, як і задумувалося, актори не проводили репетицій. Наприклад, виконавець ролі Кендела, Джеремі Стронг, при виході на майданчик знав лише текст, і вже безпосередньо перед камерою адаптовував свої дії до локації, послуговуючись тільки інтуїцією. Такий метод запропонував режисер Адам Маккей, творець «оскароносного» фільму «Гра на пониження». Ситуації з комедії положень, дуже незручні моменти та діалогові баталії прописував  майстер своєї справи Джонатан Глатцер, один зі сценаристів серіалів «Краще дзвоніть Солу» та «Родовід». А оком «Спадкоємців» був оператор Андрій Перех, славу якому принесли фільми «Замерзлі душі» Софі Бартез, «Темна конячка» Тодда Солондза і «Валентинка» Дерека Чьянфранса. До речі, він є наполовину українцем, неодноразово у нас бував і навіть у свій час тут зняв кілька короткометражок. Звісно, центром цієї команди був Брайан Кокс в образі Логана Роя. Як казав Стронг у своєму інтерв’ю для Variety, «Кокс відчувався на майданчику у всій своїй повноті, він нього йшло щось первинне, і неможливо було схибити, коли граєш сцену з таким актором». Кокс буквально випромінював увесь жах долі олігарха, такого собі Кроноса, що зжер своїх дітей. Він поводив себе як володар, троном для якого слугує весь світ. Великий актор, вражаюча роль.

PS. Збираючи в уяві до купи пазли цієї епічної битви на десять частин, мимоволі думаєш про те, що у нас є свої «Спадкоємці». Але інформація про їх війни поки що хіба по краплині просочується до нас зі світської чи поліційної хроніки. Кіно, вочевидь, попереду.