Зі Львова до Звенигорода їхати півгодини автівкою. Громадським транспортом дорога займе понад годину. Останні роки про нинішнє село, а колись велике і навіть княже місто, мало згадують. Але тут сподіваються, що минула слава скоро повернеться.
Через рік на місці давньої княжої столиці створять історико-культурний парк «Древній Звенигород». Туристам планують розповідати історію одного з найбільших міст Галичини часів Київської Русі. 900 років тому, за 200 років до першої писемної згадки про Львів, тут вже існувало велике місто. Його історію ведуть від першої літописної згадки – у різних редакціях літопису вона фігурує під 1086 чи 1087 роком.
Попередник Галича та Львова
Разом з археологинею та однією з ідейниць парку Наталкою Войцещук підходимо до пагорба. Це на перший погляд. Насправді ж то залишки давніх фортифікацій. І саме з цього місця колись починався Звенигород. Пробиратись доводиться через високу траву, чагарі, і стежку ледь вдається знайти. Раптово зупиняємось «посеред ніде».
«Колись тут стояв розкішний білокам’яний палацовий комплекс. Це були перші білокам’яні споруди на території не лише нинішньої Галичини, а і українського Прикарпаття», – говорить дослідниця.
Реконструкція палацу
За словами багаторічної дослідниці Звенигорода, доктора історичних наук Віри Гупало, комплекс складався з палацу, церкви і двоповерхових дерев’яних галерей. Палац був на два поверхи та мав триповерхову вежу. Архітектурно – один з найкращих зразків, що будувався у візантійському стилі. При церкві також була кам’яна усипальниця.
Заснований ще в ХІ ст., найбільшого розквіту Звенигород досягає у першій половині XII ст – за часів князя Володимирка з роду Ростиславичів, який згодом перенесе столицю до Галича. Ймовірно, саме у Звенигороді народився і син Володимирка, відомий галицький князь Ярослав Осмомисл. Звенигородський князь мав тісні зв’язки є європейськими дворами. Володимирко був одружений з донькою угорського короля, а його доньки були заміжні за краківськими князями.
Реконструкція міста. Тут – XI століття. На знимці вгорі – XII століття
Після перенесення столиці об’єднаного Галицько-Волинського князівства до Галича у 1141 році Звенигород втрачає свою політичну вагу, але залишається великим і розвиненим містом аж до середини XIII ст. У 1241 році до Звенигорода приходять татари, які спалили місто вщент. Після цього колишня столиця не відновилася як велике місто. Врешті воно перетворюється спершу на селище, а потім і на село.
У XVIII столітті польський шляхтич Адам Сенявський спробував відбудувати у Звенигороді оборонні вали та спорудити палац. Однак проект так і не був завершений.
«Якщо б не монголо-татари, які знищили місто 1241 року, напевно, воно б залишилося і розвивалося як одне із великих міст регіону» – переконана Віра Гупало.
Як не парадоксально, але саме велика історична поразка, а також специфічний клімат заболоченої долини, де був Звенигород, стали передумовами успіху археологів.
«Завдяки тому, що місто не відновилось, тут не було масштабних будівельних робіт. Відповідно культурний шар давньоруського часу збережений дуже добре. У Звенигороді маємо унікальну не лише для України, а і для Європи ситуацію – дерев’яне місто фактично законсервоване під землею», – пояснює Наталя Войцещук.
Ремісники та паломники з багатого Звенигорода
«Специфіка клімату забезпечила до наших днів унікальне збереження дерев’яної забудови давнього міста. Схожі зразки знайшли хіба що під час розкопок на Поштовій площі чи Майдані Незалежності», – пояснює Наталя Войцещук.
Про збережене місто дослідники вперше почали говорити ще в середині ХІХ ст. Масштабні археологічні дослідження провели у 1950-1990-х роках, зокрема у місцях будівництва ферм та нового адміністративного центру села.
Археологам вдалось дослідити територію дитинця – укріпленої частини замку, що була за захисними мурами, а також частину боярського кварталу – одного з найбагатших кварталів у князівському місті.
«Бояри – це заможна каста, яка впливала на владу. За їхніми садибами можемо робити висновки про те, якого рівня розвитку досягло місто. Завдяки археологічним дослідженням знаємо, що будинки були двоповерховими, кожна садиба мала житлову та ремісничу забудову і бояри вели своє спеціалізоване господарство. В одному дворі виготовляли ковані вироби, в інших – прикраси. Продукцію виготовляли як для Звенигорода, так і на продаж», – пояснює Наталка Войцещук.
Тодішні розкопки допомогли змалювати картину зниклого міста – з дерев’яними мостовими як вулицями, великими будівлями і, що головне, допомогли частково відтворити побут мешканців Звенигорода 900-річної давнини. Вражаюча колекція археологічних артефактів, а це кілька десятків тисяч знахідок, презентує Звенигород як великий та значний економічний, культурний та духовний центр.
Місто у ХІІ столітті. Реконструкція. Панорама
Одна зі знахідок, яка висвітлює особливості життя у княжому місті, – берестяна грамота. Вона одна із небагатьох, які дійшли до нашого часу. Береста тисячоліття тому у Русі фактично була замінником паперу чи папірусу. На ній фіксували усю найважливішу інформацію, зокрема торгові договори, боргові зобов’язання тощо. Зазвичай береста дуже погано зберігається у ґрунті, і до сьогодні дійшли лише поодинокі зразки таких документів давньоруського часу. У Звенигороді, завдяки заболоченому ґрунту, береста та решта органіки – зокрема дерево та шкіра, збереглись дуже добре.
Звенигородська берестяна грамота – це фактично фінансова претензія.
Берестяна грамота
«На ній зафіксовано лист вдови одного купця зі Звенигорода до його партнера з Перемишля. Йшлося про те, що цей партнер заборгував гроші і тепер має їх повернути дружині покійного. Найбільша цінність цієї грамоти у тому, що ми маємо зразок тогочасного письма і фактично можемо відтворити, як говорили звенигородці 900 років тому», – пояснює Наталка Войцещук.
Ще одна знахідка, яка свого часу здивувала дослідників, – мушля з Сантьяго-де-Компостела. Сьогодні вона є експонатом виставки, яка нещодавно відкрилась у Звенигородському музеї і триватиме до 1 грудня.
«Вона свідчить про те, що звенигородці ходили паломниками в Іспанію. Адже такі мушлі були особистими речами пілігримів, їх не продавали», – пояснює археологиня.
Звенигород також славився ремеслами. Тут знайдені рештки ювелірної майстерні, де виявили як ювелірні інструменти, так і вироби. Під час розкопок 70-90-х років ХХ століття знайшли сотні ниток намиста – як місцевого виробництва, так і імпортних, зокрема з Сирії. При тому, що скло у той час було розкішшю.
З експозиції виставки «Древній Звенигород — повернення із небуття», яка до 1 грудня буде відкрита для відвідувачів у Музей історії Звенигорода
А от про те, що у Звенигороді розвивалось музичне мистецтво, свідчить знайдений фрагмент гусел – музичного інструмента, що був поширеним у Русі.
«Очевидно, звенигородці любили музику, танцювали, забавлялись», – говорить Наталя Войцещук.
За словами Віри Гупало, аналізуючи знахідки, можна стверджувати, що місто було не лише політичним центром, а й вагомим в економічному та культурному житті цілого регіону.
Шанс на збереження
У 1980-х роках, коли святкували 900-річчя від першої писемної згадки, вперше заговорили про створення на території Звенигорода пам’ятки археології національного значення – заповідника. Через більше ніж 30 років ідея може стати реальністю.
У 2018 році на території пам’ятки археології національного значення розпочнеться створення першого в Україні історико-культурного парку – «Древній Звенигород». Проект є одним із переможців конкурсу проектів регіонального розвитку Мінрегіону і отримає на реалізацію близько 12 млн грн у межах секторальної бюджетної підтримки ЄС.
Парк створять на площі близько 38 га. Ініціатором та замовником проекту є департамент архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації.
Проектом передбачено впорядкування території пам’ятки та центральної площі села. Зокрема, городище почистять від зарослів, самосівів дерев, які корінням руйнують збережену дерев’яну забудову. На центральній площі села планують зробити велику відпочинкову зону, де багато елементів буде стилізовано у давньоруському часі.
Археологи планують законсервувати пам’ятку княжої доби та відзнакувати найважливіші будівлі того часу, як от палац та церкви. Серед інших планів – відтворити унікальну земляну оборонну систему міста XVIII, яка великою мірою збереглась досі. Для туристів створять базову інфраструктуру довкола історико-культурного парку, відповідні маршрути та ін.
За словами Наталі Войцещук, створення парку – це передусім можливість захистити територію пам’ятки від руйнувань, зокрема, від чорних археологів, несанкціонованих кар’єрів, самовільної забудови. Дослідниця додає – Звенигород має стати туристичним об’єктом, куди приїжджатимуть не лише відпочити, а і пізнати історію.
«Але створення туристично привабливого місця – це похідне від головної цілі – зберегти пам’ятку для майбутніх поколінь», – запевняє Наталя Войцещук.
За прикладами руйнувань далеко ходити не доводиться. Лише місяць тому довкола Звенигорода розгорівся скандал. У той час як Львівська ОДА взялась створювати парк, «Львівгаз», оминаючи усі рекомендації археологів, почав прокладати через городище княжих часів новий газопровід. Як наслідок – пошкоджено частину давньої дерев’яної забудови, розбито і втрачено не одну керамічну посудину. Наразі, після розголосу у ЗМІ, роботи призупинили, однак остаточного рішення про їхнє припинення немає.
Тож, окрім створення парку, дослідники сподіваються на те, що Звенигороду нададуть статусу заповідника національного значення. Відповідні документи Львівська ОДА передасть до Києва найближчим часом.
На сьогодні Звенигород досліджений не більше ніж на 5%. Це багато як на реалії України, але вкрай мало для такого міста як Звенигород. Однак, коли вдасться розкрити усю територію пам’ятки, науковці не поспішають загадувати.
Дослідження 1980-х років
«Має бути відповідна програма на десятиліття. Дослідження на таких пам’ятках треба проводити дуже обережно і продумано. Сьогодні технології швидко йдуть вперед. Можливо, вже за десятиліття чи два ми зможемо «побачити», збережений Звенигород під землею без проведення розкопок», – говорить Наталка Войцещук.
Наразі ж археологи разом з архітекторами на основі детальних досліджень попередніх десятиліть зробили комп’ютерні реконструкції вигляду князівського міста XI-XII столля – часу його розквіту.
«Давні городища мають важливе державотворче значення для нашого народу. Тобто такі місця, як Звенигород, не тільки цінні самі собою, а й цінні в розбудові нашої національної ідентичності. Це засвідчення того, що ми давня нація із давніми урбаністичними традиціями. Це своєрідний історичний щит перед зазіханнями наших сусідів на нашу державність та культуру», – костатує доктор архітектури, доцентр кафедри реставрації та архітектури НУ «Львівська політехніка» Василь Петрик.
01.08.2018