Метро 2025

Тепер майже щовечора Київ перетворюється на інше місто. Сотні людей після перших сирен повітряної тривоги прямують до станцій метрополітену. Хтось вкладає спати дітей, хтось заспокоює песика, який вмостився під сидіннями. Хтось читає паперову книжку, як у ті давні часи метро, хтось дивиться фільм на ноутбуці. Інші стежать за повідомленнями моніторингових каналів, читають про вибухи над головою. Хтось телефонує рідним, яких немає поруч, і запитує: «Як ви? Гучно?»

Це окреме місто – нічне, альтернативне, зі своїм звичним ритмом. Довгі тривоги, викликані польотами шахедів, змінили побут укриттів. У перші місяці війни перебування в метро чи іншому притулку було коротким – перервою в нічному сні. Тепер на наших очах у підземці народжується інше життя. Люди прагнуть не просто вижити – жити. Ось молодик піднявся з метро до нічної кав’ярні у вестибюлі моєї станції й приніс для компанії каву з тістечками. Ось хтось вмостився на стільцях у переході, ловлячи прохолоду літньої ночі, щоб спуститися в метро лише після сигналу про наближення балістичних ракет.

Ще за кілька годин усі ці люди – втомлені, заспані, але живі – піднімуться до своїх осель. Хтось піде на роботу, хтось – у родинних справах. І Київ, як і інші українські міста, знову стане денним містом, де про нічні удари нагадуватимуть пожежі та руїни. Але життя триватиме. Люди поспішатимуть до метро вже не щоб сховатися, а щоб дістатися роботи, дому, на зустріч із друзями або в театр. До вечора. Коли знову можуть знадобитися платформи, ескалатори й стільці.

Є щось символічне в тому, що книжка про метро як територію апокаліпсису з’явилася саме в новій російській літературі. Дмитро Глуховський, автор серії фантастичних романів, найвідомішим з яких стало «Метро 2035», після початку повномасштабної війни був заочно засуджений у Росії до восьми років ув’язнення – за «дискредитацію армії» та засудження нападу на Україну і злочинів російських військових. І те, що автора, який пророкував життя в метро як реальність виживання, оголосили в Росії «ворогом народу», – не менш промовистий символ, ніж його книжки.

Коли Глуховський писав про територію метро, його романи здавалися фантастикою. Тепер, за десять років до «Метро 2035», ми бачимо, як фантастика переплітається з повсякденням. Так, метро ще не стало нашим постійним житлом – ми все ще можемо вийти назовні. Але головне питання – що виявиться тимчасовим: перебування в укритті чи життя на поверхні?

Як і кожна велика війна, війна Росії проти України пришвидшує прогрес смерті. Поруч із повідомленнями про модифікацію шахедів з’являються новини про нову хімічну зброю, яку Росія, вільна від будь-яких моральних обмежень, готова застосовувати. Якщо поєднати можливості дронів, хімзброї, швидкість ракет – стає зрозуміло, що майбутнє людства під землею може виявитися безпечнішим за життя на поверхні. І тоді світ Глуховського стане не вигадкою, а буденністю. І ми будемо дивуватися передбаченням з «Метро 2035» так, як ми нині дивуємося передбаченням Жуля Верна.

Як уникнути тунелів метрополітену? Відповідь є простою: що швидше завершиться ця війна і вдасться запобігти поширенню її вогнищ по світу, то більше шансів у людства залишитися на поверхні. Для західних лідерів найбільшим страхом є ядерний удар, тому вони обережно уникають конфронтації з Путіним. Але поки Захід ходить колами довкола Росії, з’являється нова зброя, посилюються нові загрози – можливо, не менш фатальні за ядерний вибух.

І може настати день, коли мешканці метро в Києві разом із жителями метро в Мадриді чи Вашингтоні і без всякого ядерного удару радітимуть, що знайшли прихисток саме на станції під землею. Бо рецепт апокаліпсису може бути написаний зовсім іншими чорнилами.