Огляд подій за минулий рік.
(Від вересня 1922 до вересня 1923).
Найважніщі події. Минулий рік в історії українського народу можна порівняти хиба лиш з роком 1667, в якому на підставі андрусівського договору Московщина і Польща розділили між собою українські землі. В р. 1923 зайшли дві важні події, які намагаються засудити український нарід жати не по своїй волі на своїй землі, а які являються наслідком програної боротьби за землю й волю. Перша подія сталася в Парижі дня 14. березня 1923. Рада Амбасадорів, в супереч своїм власним ухвалам та проти волі українського населення, визнала східні границі Польщі, в яких замкнула одну шесту частину українського народу, (7,210.000). Друга подія сталася дня 1-го липня 1923. в Харкові, де настановлений Москвою уряд зрікся навіть паперової самостійности у російській федерації радянських републик, а погодився жити по одному наказу з Москви.
Це, що щойно по пяти роках посміли й свої й чужі вороги перейти до дневного порядку над українською державною ідеєю, свідчить про велике значіння визвольного чину. Колиб сьогодня в українського народу була своя армія, готова кождої хвилі до чину, — то ще сьогодня не булоб тих двох соромних рішень. З цего всего є наука, яка повинна запасти глибоко в душу теперішного і слідуючих поколінь: надія на чужу поміч і на побіду справедливих кличів самовизначення народів без виставлення своєї власної сили до боротьби за здійснення тих кличів — є пустою надією.
Коротка історія визвольної боротьби у Сх. Галичині. З розпадом Австрії переняла Українська Національна Рада, зложена з усіх соймових і парляментарних послів, з представників усіх політичних партій, владу у Сх. Галичині і утворила правительство, Державний Секретаріят. Молодій державі треба було відразу оборонятись. Вова виставила 120.000 армію, яка в голоді й холоді, без відповідного одягу і припасів амуніції, обороняла свій рідний край 9 місяців. Дня 26. VI. 1919 р. Найвища Рада Мирової Конференції дозволила Польщі заняти тимчасово Сх. Галичину, зазначуючи, що державне становище цього краю вирішиться на підставі права самовизвачення. Франція вислала до Польщі знаменито вивіновану армію Галлєра, перед якою галицька армія дня 19. липня 1919 р. уступила за Збруч, де боролася дальше за українську державність. В мирових договорах, якими докінчилася всесвітня війна, були для населення Сх. Галичини забезпечені права ва самовизначення. При визначуванню границь Польщі 8.XI.1919, Чехії й Румунії 10.VIII.1920, Найвища Рада визначувала постійно також границі тих держав зі Сх. Галичиною. В часі наступу большевиків на Польщу, Польща сама згодилася (10.VIII.1920 в Спа), щоби представники Сх. Галичини були допущені на мирову конференцію. Так само мирова совітська делеґація в часі переговорів в Ризі заявилася за визнанням незалежности Сх. Галичини 24.IX. 1920 р.
Міжнародне становище постійно погіршується. Доки була галицька армія і на міжнароднім політичнім овиді загрожувала війна, досі становище східно-галицької справи було корисніще. Але в міру замирення в Европі, думки поодиноких держав антанти що до правно державного становища Сх. Галичини почали ділитися. Франція просто домагалася прилучення Сх. Галичини до Польщі, бажаючи мати сильну Польщу на випадок війни проти Німеччини. Анґлія не виявляла своїх замірів, але постійно вигравала Сх. Галичину¹) як карту проти Франції. Уряд Західної Української Народної Республики, званий не без слушности урядом Петрушевича,²) не могучи добитися полагодження справи Сх. Галичини в Антанти, звергався до Союзу Народів. Союз Народів справді забирав голос в сх.- галицькій справі дня 23.II. і 27.IX.1921, але його голос був дуже обережний, щось як в пословиці: „на двоє бабка ворожила". Богато енергії витратив Уряд ЗУНР. і по дипльоматичннх канцеляріях інших держав.
Взагалі Уряд Петрушевича загипнотизований тим фактом, що держави Антанти застерегли собі право остаточного вирішення правно-державного становища Сх. Галичини у ріжних договорах, трактатах і т. д., всю величезну енерґію українських мас в краю і за океаном спрямував з поля боротьби в краю на поле міжнародної політики. Молохови цеї політики пішли в жертву всі фонди, які збирано в краю і за границею, пішли програми цілих партій, а навіть вся революційна стихія мас. В нім затратилася також ідея соборности всіх українських земель і ідея суверенности³) української нації на її відвічній, етноґрафічній території — Східній Галичині. Так, це був Молох. Перенесення головної уваги з краю, як терену боротьби, на кручене поле міжнародної політики, поставило відразу нашу справу в гіршу позицію, відобрало масам їх певність, яка пливе завжди зі знайомости терену боротьби, відобрало віру в успіх, надшарпувало в безконечність моральні і матеріальні сили народу. В міжнародній політиці польська дипльоматія була без порівняння сильніща, мала всюди вільний доступ, робила один крок в тім місци, де Галицький Уряд мусів робити 50.
Польща приспішує старання. Після Ґенуенської конференції, на яку з огляду на можливість поладнання справ всего європейського Сходу, запрошено було й делєґацію Укр. Нац. Ради Сх. Галичини та узнано її леґітимацію, — Польща приспішила свої заходи. Тим разом держави антанти не вспіли зговоритися з большевицькою Росією й те тільки було причиною, що справу Сх. Галичини не вирішено. Але це могло статися при іншій нагоді. Тому польське правительство приступав до ґенеральної політичної офензиви в краю і за границею.
Розписання виборів у Сх. Галичині. В літі 1922 р. розписало польське правительство вибори до польського сойму і проголосило ті вибори також у Сх. Галичині. В тій справі звернулося воно до антанти, а та, звичайно, не маючи сили заборонити, мабуть дала свою згоду на те. На всякий випадок, ні одно правительство союзних держав не поробило ніяких застережень. В звязку з виборами знесло польське правительство про око людське дня 3. серпня виїмковий стан.
Приготовання до боротьби. В краю були поділені думки що до цього, чи брати, чи ні, участь у вибоpаx. Уряд ЗУНР. вирішив це дуже скоро і вже в інспірованій передовиці в „Українськім Прапорі“ з дня 12 серпня 1922 р. заявлявся проти цього, щоби брати участь у виборах. Подає при цьому „У. П.“ досить цінні й революційні засоби боротьби, як впр.: „Колиби Поляки карали, то кидати сильно замазані картки до урни, роззтрілювати голоси“ і т. д. Край приглядався до виборчої ординації, обчислював можливости. Але Уряд запевняв, що до виборів у Сх. Галичині не прийде. Колиж у ординації виборчій було зазначено, що кождий кандидат на посла повинен з гори зложити заяву, що є горожанином Польщі, — думка небрання участи у виборах побідила. Проти брання участи у виборах заявилася дня 15. серпня 1922 р. Зак. Дел. Укр. Над. Ради. Управа Української Соц.-Дем. Партії на засіданню дня 25. — Управа Нар. Трудової Партії дня 26., Гол. Управа УРП. дня 27., а Міжпартійна Рада дня 27. серпня попол. — всі вони заявляються не брати участь у виборах. До становища тих партій приєдналася Управа Христ.-Суспільної Партії і Русскій Исполнительний Комітет. Дня 2. вересня зібралася Укр. Над. Рада, затвердила становище партій і вислала на руки західних держав протест проти переведення виборів до польського сойму на території Сх. Галичини та проти планованої автономії. В краю населення хвилювало. Горіли панські стирти. Польська влада сипнула грішми, щоби перефорсувати кількох хрунів до сойму. На чолі угодової виборчої акції станули Сидір і Мелітон Твердохліб, Михайло Яцків, — з „Рідним Краєм“. Але та акція розбурхала маси. Передовсім звертається народній гнів проти кандидатів на послів та на війтів, які попирали виборчу акцію. З рук незвісвих справників падуть війти й кандидати на послів, як Василь Піхалюк, Бохматюк з Росохач, Кущак, Антонів, Ян Скура, Березовський, Юрко Петрійчук і інші. Паде також Сидір Твердохліб дня 15. X. коло стації Сапіжанки.
Саботажі. Неспокій мас поширювався в міру наближення речинця виборів, бо всі думали, що вибори рішають про судьбу краю. Неспокій цей находив свій вислів в т. зв. саботажах. Вилітають в воздух залізничні мости, під помешкання поліційних постерунків підкладав невисліджена рука бомби, появляються в краю таємничі відділи, які сіють пострах між дідичами і кольоністами.
Воєвідська автономія. Щоби лекше дістати Сх. Галичину в руки, ухвалив польський сонм т. зв. „автономію“ для „Сх. Малопольщі“.⁴) Цю автономію названо воєвідською, мабуть тому, що зачеркнено в вій широке поле до автономного ділання для воєводів і міністрів. Закон цей неповний, писаний на спіх, зачеркує в деяких місцях план діяльности всеї РПП. і т. д. З під його компетенції вирвано справу земельної реформи, а оставлено її дотеперішному ходови. В законі тім говориться про те, що ані держава, ані ніякий самоуправний публичний орґан не сміють переводити кольонізації. Але тим часом передано цілу ту справу у такі руки, які не постидаються і роботи державних урядів!
Масові арешти. Вибори. Вже з початком жовтня зачалися в цілім краю масові арешти української інтеліґенції, студентства і свідомого селянства. Щоби перешкодити в виборчій аґітації, арештовано за доноси, а то й без доносів. В той спосіб виарештовано понад 10.000 осіб, так, що вже не стало місця у вязницях. Дня 5. листопада відбулися вибори. Поліція й військо силою гнали людий до виборів. Помимо цього вдалося їм загнати до урни виборчої всего 3—4% управнених до голосовання. На т. зв. „хліборобів“, котрі рішилися кандидувати, голосували польські урядовці. Їх самих вивезено в безпечні місця й доставлено сторожу. Таким способом стали послами проти волі народа: прогнаний піп Ільків Микола, Омелян Залуцький, Семен Мельник, Іван Кравчишин і Іван Дутчак. Отсі люди, що за мізерві польські марки, а як Кравчишин за признання контракту купівлі землі, продали свою народню честь, перейдуть в нашу історію, як чорні духи.
Вибори на Волині і т. д. На Волині, якої політично-державне становище було відмінне від Сх. Галичини, рішило українське населення взяти участь у виборах. Воно злучилося з іншими непольськими націями в один бльок (званий шіснайцяткою) і помимо масових арештів цілих виборчих комітетів, побідило. На Волині не вийшов послом ані один Поляк, ані навіть польський запроданець, хоч їх налетіло як гайвороння. Вибрані посли називаються: Братунь Андрій, Васильчук Антін, Васильчук Павло, Войтюк Яків, д-р Дмитрюк Василь, Дуда Осип, Козіцький Серґій, Козубський Борис, Комаревич Василь, Любарський Семен, Маківка Степан, Павлюк Іляріон, Пащук Андрій, д-р Пирогів Микола, Підгірський Самійло, Приступи Хома, Скрипа Осип, Тимощук Юрій, Хруцький Сергій, Чучмай Максим, Луцкевич Марко. Вибори до сенату відбулися в тиждень пізніще дня 12. листопада. Як сенатори вибрані: протоєрей (декан) Герштанський Демян, Карпінський Олександер, Левчаківська Олена, Маркович Лев, Пастернак Іван, Черкавський Михайло. Цей вислід виборів виявив, що наші північно-українські землі були, є й остануть українські.
Суди. Розстріли. Боротьба продовжувалася. Саботажі, підпали не припинювалися. Один відділ попав в руки війська. В часі бою погиб Іван Цепка. Наглий суд у Чорткові в днях від 9—11 листопада засудив Степана Мельничука літ 24, родом з Пядик, к. Коломиї і Петра Шеремету, літ 25, родом з Пукова к. Рогатина на смерть. Вирок виконано. Дня 29 листопада розстріляно двох студентів ґімназії Романа Луцейка і Василя Крупу, яких львівський наглий суд обжаловував о вбивство польського діяча Ланового. Дня 18 листопада засуджено Степана Федака на 6 літ тяжкої тюрми, а його 5 товаришів на менші кари.
Військовий побір рекрута. Зараз після переведених виборів проголошено побір рекрута. Тисячі молодих хлопців тікали в світ за очі, скривалися по чужих селах і лісах, тисячі ловлено й бито. Ще й до сьогодня є села, з яких рекрути не пішли й далі скриваються, або просто втікли з краю, щоби не служити в польській армії.
На Великій Україні голод. Довголітня війна, російсько-большевицька окупація, величезні податки в хлібі та вивіз збіжжа большевиками з України, викликали велику крізу на Україні. Селянське господарство, яке одиноке мусіло оплачувати податки большевикам, не дістаючи в заміну ніяких сільських машин та господарських приладів, рознеслось і змарніло. В літі 1922 прийшла посуха й знищила весь засів. Слідом за посухою, від Одеси до Харкова, йшла цілою східною полосою українських земель люта, страшна, голодова смерть. Голод охопив 5 ґуберній: донецьку, запоріжську, миколаївську, катеринославську і одеську. Загальне число населення тих ґуберній було 9,402.000, а з того голодувало 3,709.000. Люди падали насеред шляху. В Одесі, Харкові, Херсоні трупи цілими днями лежали непохоронені. В бердянськім повіті і інших, — люди зїдали людий. В цілій Европі творилися комітети допомоги голодуючим. Також знеможена Галичина зібрала величезну силу гроша й харчів в поміч, своїм братам. На еміґрації утворився також комітет на чолі з проф. Грушевським, який також богато причинився до злагодження лиха.
Вбивство Нарутовіча. Ще в грудни зібрався польський сойм, який в перших днях після довгих і горячих сварок вибрав врешті голосами лівиці і т. зв. національних меншин на першого президента Польщі, бувшого міністра заграничних справ, Ґабрієля Нарутовіча. Вшехполяки не могли стерпіти поразки, яку винесли з тих виборів. Дня 16 грудня 1922 р. Еліґіюш Нєвядомскі, артист-маляр, вшехполяк, вбив першого президента Польщі в часі, коли він звиджував мистецьку виставку. Суд засудив Невєдомського на кару смерти, яку виконано. По вбийникови влаштовували вшехполяки богослуження, а навіть збирали грошеві жертви на фонд його імени.
Заходи Польщі в справі визнання східних гріниць разом з Галичиною. В місяци січни зайшло в Европі дуже богато новин. Німеччина перестала Франції платити відшкодовання, кажучи, що не мєв звідки платити, за що Франція загарбала в Німців Поруря. З тої причини грозила друга світова війна. Польща, якій на випадок війни прийшлобся боротися проти большевиків і проти Німців рівночасно, нарікала, що досі не має усталених границь. Рада Амбасадорів на засіданню дня 21 лютого рішила на жадання Польщі про потребу остаточного вирішення її східних границь. Щоби краще поїхати, Польща ще й посмарувала. Вона заключила з Францією нафтовий договір, який зістав дня 27 лютого принятий французьким парляментом. Щоби Анґлія мовчала в тій справі, обіцяла Франція Анґлії своє попертя в переговорах з Туреччиною що до нафти в Моссулю. Так підготовлена східно-галицька справа, станула дня 14 марта на порядку нарад Ради Амбасадорів, яка не зважаючи на свої попередні рішення, на право самовизначення, на волю заінтересованого населення, рішила визнати всі польські границі на сході так, як вони повстали в наслідок мира, заключеного в Ризі з большевиками. Щоби колись не вмотатися з тої причини в біду і мати навіть супроти Польщі вільну руку — держави антанти зазначили, що роблять це на відвічальність тих, що заключували мир в Ризі, себто на ризико Польщі й Росії й України.
Як приняв це рішення український народ? Зараз в слідуючім дни през. Петрушевич вніс рішучий протест в імени Української Національної Ради. Дня 18 марта 20-тисячна маса у Львові улаштувала величезну маніфестацію з присягою на площі св. Юра проти несправедливого рішення, при чім прийшло до боротьби з поліцією. Такий протест і присягу зложили еміґранти в Чехії. Дня 21. III. зібралася у Львові Укр. Нац. Рада, яка рівнож запротестувала проти рішення. На святочнім, з нагоди визнання східних границь, засіданню польського сойму, заложила гострий протест перед лицем представників чужих держав, іменем всего українського народу, Українська Парламентарна Репрезентація, називаючи це рішення насиллям. Посла Луцкевича мусіли тоді соймові возні виносити на руках зі салі нарад. Там чином свято випало дуже не святочно. Запротестувало проти такого рішення також радянське правительство Росії й України, кожде з окрема. Тільки Ільків зі своїм зрадницьким клюбом хліборобів радів набутими грошенятами за польськими дверми. Вінжеж ще перед вирішенням добре прислужився справі і просив заявити Раді Амбасадорів, що „Prezes і cały klub ukr.-włojściański sejmowy w Warszawie uważa rzecz dotyczącą uregulowania stosunków na terenię Wsch. Galicyi; jako kwestję wyłącznie narodową, do której uregulowania w myśl konstytucji już przystąpił częściowo“. Дальше пишеться в тім підлім листі, що о. Ільків готов дальше ще пояснити справу, колиб заходили ще які сумніви. Не дивниця, що на святочнім засіданню сойму з нагоди прилучення західних українських земель до Польщі, о. Ільків ідіотично радів і святкував також.
Становище українських партій після визнання. Зараз після вирішення відбувся з’їзд Української Соц.-Демократачноі Партії. З'їзд рішучо запротестував проти рішення і не погодився з утвореним станом. Дня 1 квітня відбувся зїзд української радикальної партії. В резолюціях зїзд сконстатував, що рішення Ради Амбасадорів не примусить український нарід погодитися з поневоленням західних земель,, та що він дальше буде боротися за національне й соціяльне визволення. На іншому становищі став зїзд народньо-трудової партії, який відбувся дня 21 мая 1923. Помимо цього, що трудовики мали найбільше часу, бо зїзд відбувся найпізніще, члени трудовицького зїзду не прочуняли від удару і ухвалили резолюції, які стверджують справді, що ідеалом кождого трудовика є Соборна Україна, але, що тепер, нічого не порадиш, трудовик годиться на польське пановання, а домагається лишень територіяльної автономії, хоч наперед знає, що дістане дулю. І хоч день за днем іде, а польське правительство замикає українську школу за школою, ставить перешкоди на кождім полі нашого, політичного, культурного й економічного життя, хоч страшна дійсність бє в легальний череп трудовика конституційно-поліційною палкою, все те задурілий ударом голові не помагає ані її не тверезить. Вона думає на подобіє ц. к. австрійського теляти, що своєю хитрощавою покірністю за дві дойки вхопить!! За польську ласку і українську волю!! Чиж можливе?
Становище на Вел. Україні. На Великій Україні, дня 1 липня 1923 офіційно рішено те, що практично, переводилося в життя від першої хвилі, в якій російсько-большевицька армія вступила на територію, України. Тількиж не випадало большевикам, що найголосніще кричали про соціяльну й національну волю „вплоть до відділення“, відразу вдушити українську незалежність. Вони зразу „будували“ Українську Незалежну Радянську Републику, — потім, коли вже надокучило так називати, втягнули її в федерацію, а тепер тіж самі люди по рецепті з Москви проголошують зєднання в Спілку Соціялістичних Радянських Републик. Це проста комедія сталася дня 1 липня в Харкові, коди Всеукраїнський Центральний Виконуючий Комітет „ухвалив“ конституцію Спілки. Конституція та була ухвалена Росією ще 10 липня 1918 р. З правно-державного становища з тою ухвалою ніщо абсолютно не змінилося на Україні. Ні люди, ні військо, ні влада, ні гроші, ні вивіз укр. збіжжа заграницю. Все те було від 1918 р. аж до сьогодня. Змінилося тільки в дечім відношення російського комуніста до українського слова й культури. Зо страху, щоби зростаюча національна свідомість не заставила його залишити хліб на Україні, російський комуніст шепнув збілілими устами до українського селянина: „Я тобі поможу українізуватися і творити свою культуру“. Але про те, кілько досі йшло на защіплювання російської культури на Україні, — або кілько грошей плило в Росію на розвиток російської культури й промислу і буде плисти дальше власне на кошт труду українського селянина й робітника, про те, тепер не говориться! Хахол добре знає, що коли він сам обертатиме собою добуте добро на розвиток своєї культури і на українізацію, то воно скоріше піде.
Зростаюча свідомість запорукою гарніщої будучности. По обох боках рижської смуги скорим ходом поширюється серед освідомлених українських мас ідея утворення власної незалежної держави. Маси відчувають щораз краще її потребу. Росте та свідомість і росте сила, що з тої свідомости родиться. Вона не дасть себе ошукати, ані захопити хвилевою перевагою, а вперто і послідовно працює, щоб утворити один лан від Кавказу по Сян.
_____________________
¹) Читається по англійськи: галицьку нафту.
²) Фактично, помимо спротивів зі сторони поодиноких партій, Міжпартійної Рада, богатьох членів Укр. Нац. Ради та їх домагань що до парламентаризації Уряду, — Диктатура рішала в богатьох справах сама і в повнім того слова значінню дожила до 14 березня 1923 р., хоч в нотах і письмах Диктатор підписувався як президент Укр. Нац. Ради.
³) Як відомо Уряд З. У. Н. Р. виробив для Сх. Галичини проєкт конституції, на підставі якого Сх. Галичина мала стати державою трех суверенних народів. Після вироблення представлено цей проєкт Міжпартійній Раді, яка приняла до відома. Останнє рішення з дня 14 березня урвало голову й тому диву.
⁴) Закон з дня 26 вересня 1922 р. ухвалення польський соймом, відноситься до всіх воєвідств, а для 3 галицьких мав ще окремі постанови. Після цього проєкту всі воєвідства є самоуправними одиницями, з рішаючим правом у справах, які належать до обсягу того самоврядування. Державні закони повинні визначати, які це справи. Воєвідські соймики видають закони у власнім обсягу ділання; вони обовязують по затвердженню їх міністерством внутрішних справ і оголошенню в воєвідськім орґані. Про ординацію виборчу мав рішити Сойм. Вибори перепроваджуються раз на 5 літ. Арт. 22 закону про конституцію буде відноситися також і до соймикових послів. Справи, про які рішалиби ті соймики є: 1) Справа віросповідань, 2) Народньої освіти (з виїмком університету та шкіл, які їм рівні), 3) Справи громадської добродійности (з виїмком санітари і поліції), 4) Справи публичних, воєвідських, повітових, громадських, ґрунтових шляхів, будівельні справи, а також місцевих залізничних шляхів, 5) Аграрні справи з виключенням земельної реформи (!) та всі засоби, які служать підмогою рільництву, 6) Промислові і торговельні підмоги, 7) Примінення державних законів, які торкаються справ реґуляції рік, меліорації та використання водної сили, 8) Приміненння держ. законів про організацію і адміністрацію громад і повітів, 9) Буджет прибутків і витрат воєвідського самоврядування, 10) Також інші справи, які передасть Сойм Р. П. П. Для львівського, тернопільського і станиславівського воєвідства е ще окремі постанови. Окремий державний закон має визначити поведінку найвищого адміністраційного трибуналу в цих справах. І так: Соймик складається у кождому з тих 3-х воєвідств із двох палат, — послів української й польської курії. Обі палати радять і приймають постанови окремо під проводом вибраного через них голови, або заст. У спільних справах проймається постанови за згодою обох палат. У справах, які торкаються одної лише нації, досить постанови одної палати. Права застережені воєвідським соймиком у ст. 7 част. І. цього закону, будуть належати до відповідної палати соймику, 12) Закон про реґулямін, порішений соймиком, визначить спосіб і порядок нарад во соймику і платні послів на час нарад, 18) Львівський соймик складається зі 100 послів; по 50 па кожду палату. Станиславівський і тернопільський матимуть по 60 послів, т. є. по 30 на одну палату. 14) Сойм Р. П. П. визначить потрібиі суми в висоті, відповідаючій витратам інших воєвідств на ті ціли. Можлива надвижка, чи недобір, буде переходити на обі палати, 15) Кожда палата з окрема покриває витрати на ціли самоврядування пише одної курії, накладаючи на населення своєї курії додатки до безпосередних держ. податків, або й безпосередні податки. 16) В разі спільних видатків і податків мають обі курії порозумітися. 17) Надвишку, або недобір, яка лишиться по покриттю видатків, ділиться поміж обі палати соймику, згідно з чисельним відношенням курії до загалу населення даного воєвідства. 18) Окремий закон визначить для обох палат прінціп закладання й ведення податкового катастру. 19) Воєвідські виділи будуть складатися з воєводи (заст.) як голови і 8 членів та 8 заступників іменованих воєводою з поміж членів обох курій. 20) Виділ ділиться на дві національні секції, які радять під головуванням воєводи (заст.). У справах спільних радять спільно, в окремих — окремо. 21) Воєвідським виділам будуть додані урядовці з відповідною освітою, при чому слід брати на увагу, щоби склад відділів з урядовцями відповідав національним потребам. 22) Ані держава, ані ніякий самоуправний, публичний орґан не можуть проводити кольонізації на території названих воєвідств, 23) Влади і держ. суди урядують по польськи, але принимають зізнання і відповідають на заяви сторін на обох мовах. Самоуправні тіла рішають самі про мову внутрішнього урядовання. 24) Про мову навчання в школах рішають палати, які їх утримують. 26) Сойм Р. П. П. прийме постанови про заложення українського університету,, який підлягатиме міністерству освіти. 26) Воєвідські закони будуть, оголошувані на двох мовах. Також загальнообовязуючі будуть передавані на обох мовах. 27) Самоврядування має бути впроваджене, в життя до 2 років після оголошення того закона і в тім часі приступиться до заложення укр. університету.
[Калєндар „Громада“ для робітного народу в місті й селі на переступний рік 1924, Львів, 1923, с.234—243]
клікнути для збільшення