Процес против пп. Корнила Устияновича і Ст. Томасевича.

О год. 9½ засїли пп. К. Устиянович і Степан Томасевич на лаві обжалованих. В сали явило ся богато рускої публики; місце дневникарів займило кількох кореспондентів руских і польских ґазет. Предсїдатель сов. Зубрицкій розпочав передвступні питаня по руски і вeлїв потім відчитати акт обжалованя, котрий наводимо дословно:

 

"Ц. к. прокураторія державна у Львові вносить обжалованє перед трибуналом присяглих у Львові, — що Корнило Устиянович, числячій 54 лїт, греко-кат., стану вільного, родом з Волкова, артист-маляр, некараний, — і Стефан Томасевич, числячій 34 лїт, родом з Микулинець, греко-кат., стану вільного, артист-маляр, некараний — спільно дїлаючи в лїтї 1892 р. в церкві в Бутинах вималювали образ, представляючій пекло, котрий своїм теденційним змістом взиває, заохочує і старає ся побудити горожан до неприязни против різних народностей і кляс суспільних, а також до неприязних сторонництв против себе. Тим чином допустили ся провини з §.302 і переступства з §.516 з. к., каригідних після приписів §§35 і 302 з. к.

 

При розправі маєсь оказати фотоґрам образу, відчитати протоколи описів і переслухати свідків: Оскара Лідля з Жовкви, Ник. Музику, Мих. Салика, Петра Поврозника і Сенька Салика — селян з Бутин, Ив. Ґрафа з Мостів, Ив. Гіґля з Брухович, Вол. Радзиковского з Пристанї.

 

Мотиви: Як свідчить фотоґрафія й протоколярний опис, виготовлений з уряду властію політичною і судовою, єсть в церкви в Бутинах образ, представляючій небо і пекло. В пеклї після того образу єсть уставлений котел, під котрим підкладає огонь селянин о дикім виразї лиця — в котлї же смажать cя особи: чоловік в конфедератцї, відтак в шапцї, маючій вид урядового кашкету, вкінци чоловік без накритя голови, з оголеним лицем; ті особи суть типові і представляють вже на першій вид: польского шляхтича, урядника і ксьондза. Над кітлом летить опир, несучій в кігтях ковбасу і фляшку з горівкою, а побіч кітла стоять гонені чортом: селянин з бочівкою горівки і жид з мошонкою на гроші. Як свідчить сам скіц а вкінци також зізнаня всїх покликаних до розправи свідків — сей образ має зміст політичний і тенденційний, а єго політична тенденція опираєсь на тім, щоби представити пекольні муки тих чинників, котрі у виборах до тїл автономічних беруть участь і не идуть по мисли певної партії політичної. Тож сей образ має цїль підбурити мeшкaнцїв до неприязних сторонництв, взглядно ті сторонництва взаїмно дразнити против себе і взбудити ненависть против народностей, кляс суспільних, станів і урядів.

 

Авторами образу суть оба обжаловані, котрі признають що єго спільно сотворили, але не хотять узнати повисшої політичної тенденції підбурюючої."

 

По відчитаню акту обжалованя, перечитав сов. Зубрицкій по руски рішенє висшого краєвого суду у Львові, на підставі котрого застановлено другу частину акту обжалованя що-до публичної морали. По сїм велїв предсїдатель вийти п. Томасевичеви до бічної кімнати і став переслухувати п. К. Устияновича.

 

Предс. Ви почуваєтесь до вини?

 

Устиянович. Нї. Однак маю жаль до вис. трибуналу, длячого відчитувано знесення як обжалованя?

 

Предсїд. Такій закон і я єго не можу знести. Але прошу, розкажіть: як повстав образ пекла?

 

Устіян. Буде тому рік, я пpиїxaв до Бутин на зазив священика о. Шелеметка малювати церков. Священик скликав громаду по богослуженю і представив мене, однак заявив, що в церкві нема богато грошей, вистане лише на вимальованє иконостасу і чотирох престолів. Я подав цїну 2000 зр. Громада хотїла, щоби малювати цїлу церков, і на се я подав цїну 1000 зр. Она згодились. Священик зaвiв мене до читальнї, ту стрітили ми громадску раду, оповістили їй про угоду і она пристала. Тогдї я став оповідати, які образи буду малювати і де. Люде просили, щоби змалювати пекло, таке, як по инших церквах після старих образів. Домагали ся сего передовсїм церковні провізори. Не вдоволити ихному бажаню годї було. І я розпочав роботу. Серед того я пізнав тамошні гарні обставини. Я довідав ся, що церков вибудували дїдичі, що дїдичі поставили також і в Пристани церков, що зложили фонд на єї удержанє, дали фонд на бідних, на погорілцїв, словом, я пізнав згоду громади з двором. Дальше, я поглянув в церков — там на яких 5 тисяч риз, а все ткане руками дїдички пок. Незабитовскої. Ба чаші і вся церковна посудина, усе від бутиньских панів.

 

Сов. Зубр. До чого веде ваша річ? Уважаєте се за потрібне говорити?

 

Устиян. Так єсть. Коли побачив ту згоду не лиш в Бутинах, але і в околици, то питаюсь — чи можна допустити, щоби я викликував вражду против тих, що добре робили? Дальше, я стрінув там священика з Холму, що потерпів за віру і стратив усе своє марно, священика, що єго приймило австрійске правительство і дїдичі — то чи в єго церкві, було для мене поле підбурювати малюнком людей против правительства? Я був у него дома, він приймив мене як сина...

 

Сов. Зубр. Прошу о факти, як повстав образ пекла?

 

Устиян. Я згадав уже, що церковні провізори жадали образу пекла на старий лад, як всюди в околичних церквах, як в Крехові, Верхратї і т. д. Я обіцяв се зробити. Однак, я знав, що там будуть приходити річи колідуючі з естетикою, я артист, не хотїв братись сам, тому поручив п. Томасевичеви представити образ популярно. Я поручив намалювати лихварів, злодїїв, обжорів і т. д., а сам малював що иншого.

 

Сов. Зубр. Ви робили шкіц?

 

Устіян. Нї. Я поправляв лише рисунки, хоч п. Томасевич малював все, за моєю відомостію, отже і всяку одвічальність беру на себе.

 

Сов. Зубр. А прошу пояснити: кого представляють особи в пеклї?

 

[Між тим трибунал і присяжні судьї оглядають фотоґрафію пекла.]

 

Устиян. Перша фіґура, що єї жене діявол до пекла, се лихвар, після старих, грецких узорів.

 

[Тут зажадав один присяжний судья, щоби п. Устиянович і оборонець д-р Кость Левицкій відступили виїмково від засади і згодили ся на переведенє розправи в язицї польскім, бо лава присяжних не розуміє по руски. Однак Устиянович не згодив cя.]

 

Устиян. говорить дальше: Отже сей лихвар, чоловік старий, з мошонкою на грудех тому, щоби представити наглядно, що клонив ся перед мамоною замість перед Богом і попав за те у пекло. Друга особа в пеклї: пяниця. Він несе знамя своєго гріху: барилку з трунком. Трета фіґура: сільскій "шик", сїльскій "ґоґо" — марнотратний, в кашкетї після тамошного звичаю.

 

Сов. Зубр. Там носять такі шапки?

 

Устиян. Так єсть. У Волицї, Станисловцї, подекуди в Мостах вел. і в Бутинах, щоби відрізнитись від звичайних парубків. А урльопники убирають кашкети навіть з "рожею", хоч се зборонено. Четверта фіґура в пеклї: чоловік в ріжкатій шапцї. Я мушу заперечити, мов би ся шапка була польскою рогатівкою. Наш нарід рускій носить такі рогаті шапки від Сїняви аж по Берест литовскій. І коли-б я намалював чоловіка в рогатій шапцї у Львові, тогдї можна би сказати: се Поляк. Але-ж не в Бутинах.

 

Сов. Зубр. Чи в околици убирають рогаті шапки?

 

Устиян. Я вичислю лише сусїдні села, як ось: Куличків, Сїлець, Пархач, Улицко і т. д.

 

Сов. Зубр. І их носять Русини?

 

Устиян. Очевидно, самі Русини.

 

Сов. Зубр. Прошу дальше, кого представляє пята особа в пеклї?

 

Устіян. Акт обжалованя закидає менї, що я змалював латиньского священика. Признаю, бо кождий може подибати на старих образах, що в пеклї покутують і духовні. В Сокали намальоване пекло, а в нїм папа танцює з чортом. Такі образи походять з часів польского панованя, — але чи они підбурювали против духовних властей? Що-до моєго образу, заперечую мов би той голений чоловік в пеклї мав бути латиньским священиком. Се ще не доказ. що не має заросту. От п. Томасевич, лїт єму 35, а він не має нї волоска! Впрочім де тонзура, де обойчик? — Говорить ся о фізіоґномії, але ж нинїшна наука кинула єї до коша. Єсли-б се правдою було, що каже фізіоґномія, тогді фізіоґномія урядника різнилась би від лиця священика, від лиця учителя і т. д. Отже, єсли наука не приймила би, то і судьї не можуть покликуватись на неї.

 

Сов. Зубр. А та фіґура, що дрова несе?

 

Устиян. Се мужик-злодїй, що вкрав дрова у паньскім лїсї. Послїдня особа: війт з ковбасою і горівкою. Ковбаса і горівка — сі лакомі річи для мужика представляють осторогу, бо ними годї заманити комісаря і шляхтича.

 

Сов. Зубр. Звідки взяла ся чутка, що се відносить ся до виборів?

 

Устиян. Неможливо. В Бутинах хрунїв нема, всї голосують солідарно, отже кого там страхати?

 

Сов. Зубр. Але-ж чутка мусить мати якесь жерело?

 

Устиян. Нехай свідки говорять про се. Я від себе не скажу.

 

Сов. Зубр. Говорять, що образ змінений, особливо сїльскій "штуцер". З-першy мав шапку урядову з жовтим шнурком і з рожею.

 

Устиян. Прошу о дату доносу до староства.

 

Сов. Зубр. Тих актів у нас нема. 27 падолиста повідомило староство прокураторію державну.

 

Устиян. 18 падолиста була слїдча комісія зі староства і не бачила рожі. Дня 6 жовтня я відїхав з Бутик, а день перед тим, оглядав в церкві все подрібно і також не бачив рожі.

 

Сов. Зубр. Чи в часї оглядин руштованє ще стояло?

 

Устиян. Не було вже від кількох днїв.

 

Сов. Зубр. А можна було робити поправки без руштованя?

 

Устиян. Неможливо. — Я мушу замітити, що хтось напосїв ся на мене, хотїв обкидати мене болотом і длятого взяв ся за злобний донос.

 

Оборонець д-р Кость Левицкій: Позвольте п. Устиянович, чи мальованє бутиньскої церкви вже покінчене?

 

Устиян. Громада виплатила менї мимо противної аґітації всї гроші, крім 150 зр. Малюнки ще не покінчені, бо церков стоїть під закидом суду.

 

Д-р. Левиц. Отже мусите вернути, докінчити і ключі віддати парохови.

 

Устиян. Єсли того зажадає парох.

 

Д-р Левиц. Закидують, що в пеклї єсть лице жида. Чи се справдї так?

 

Сов. Зубр. Се лихвар.

 

Устиян. Так, се лихвар. На голові у него барет тому, що звичайно лихвар не спить, а числить в ночи гроші і потребує виходити. Такій барет має лихвар Молієра, такій барет могли пп судьї бачити і в комедії "Бурші".

 

Д-р Левиц. Яка-ж різница між ярмуркою а баретом?

 

Устиян. Барет двоякій: 1) круглий з простим дном; 2) форми як тарілочка. Ярмурка з иншої матерії і пофалдована.

 

Один з присяжних cyдьїв: А пейси?

 

Устиян. (дивлячись на фотоґрафію). Се не пейси а патли.

 

Д-р Левиц. Чи п. Томасевич мимо порученя не робив инакше?

 

Устиян. Нї.

 

Д-р Левиц. А що громада говорила про образ?

 

Устиян. Образ подобав ся, люде казали, що він их сокрушає і будить до молитви. За образ одаровували мене, а першій з дарунком прийшов Поляк, коваль Пташковскій.

 

Д-р Левиц. А о. Шелеметко не робив закидів, що образ противить ся основам віри?

 

Устиян. О. Шелеметко був недужій три місяцї, однак, коли увійшов в церков, признав, що образ гарний і на проповіди похвалив і пояснив зміст.

 

Сов. Зубр. Чи ви не пояснювали кому значіня образу після акту обжалованя?

 

Устиян. Нї. Єсли би озвав ся був один голос в громадї, щоби не малювати пекла, або замазати — я був би се зробив. Бо не для себе малюю.

 

Д-р Левиц. А длячого священик пояснював зміст? Чи викликав хто непорозумінє в громадї?

 

Устиян. Непорозуміня були. О них я довідав ся аж від других людей. Вказували на війта Николая Музику і єго винували, що він викликав непорозуміня, з мести і ворогованя против священика.

 

Д-р Левиц. Чи громада вірила в невластиве значінє образа?

 

Устиян. Громада злобилась на тих людей, що розпускали нїсенїтницї.

 

Д-р Левиц. А декан і відпоручник ордянаріяту не зробив уваги, що образ не відповідний і не заборонив єго?

 

Устиян. Противно, заявив п. Лідльови, що в образї нїчо не противить ся вірі і поручив менї малювати церков в Мостах великих.

 

Д-р Левиц. Чи в селї суть партії?

 

Устиян. Нема.

 

Д-р Левиц. Чи Ник. Музика був на руштованю в часї роботи?

 

Устиян. Нї він не був, нї єго заступник, нї писар не був на руштованю.

 

Д-р Левиц. Які відносини Н. Музики до громади?

 

Устиян. Цїлий світ знає, і в соймі підношено, які.

 

Заступник прокуратора: (по руски.) Ви чули про непорозуміня від самого Музики?

 

Устиян. Нї. Люде менї говорили.

 

Заст. прокур. Можете их навести?

 

Устиян. Я свідків подавав на те, та трибунал апеляційний відкинув их.

 

Сов. Зубр. Свідків буде можна переслухати, коли трибунал згодить ся. Се ще не пропало.

 

Заст. прокур. Чи то правда, що Музика пустив вість? може се тільки вигадка?

 

Устиян. Просто сказати на него не можу. Я чув від порядних господарів, а то: від Ивана Кудрика, Захарка Музики і Яцка Равлика. Они у Львові, приїхали з цїкавости послухати розправи.

 

Заст. прокур. Отже о. Шелеметко не був в часї малюнку пекла в церкві?

 

Устиян. Нї.

 

Заст. прокур. Громада знала о тім?

 

Устиян. О. Шелеметко, хоч недужій виповняв завсїгди церковні функції.

 

Заст. прокур. Але чому саме Музика з ненависти до священика пускав такі вісти?

 

Устиян. Музика ворогував завсїгди против священика. На доказ нехай послужить ся обставина. Громада дала мешканє малярям в читальни коло церкви. Музицї се не подобало ся і він давай закладати в тім мешканю холєричний шпиталь. Священик удав ся до староства, — бо небезпечно було держати хорих там, де сходить ся найбільше людей, — староста признав спаведливість о. парохови і заборонив Музицї уладжувати шпиталь в читальни. Однако мимо заборони викинув малярів они мусїли дві холодні ночі спати під голим небом. Чи-ж се не злоба?

 

Предс. Чому нинї шапки замальовано?

 

Устиян. Я казав замалювати не з огляду на суд — хочете, судїть мене! — але з огляду на священика, котрий мене полюбив, як сина, аби не мав нїяких клопотів, бо єго непокоєно; люде з-далека наїздили дивитись на малюнок, вихвалювати!

 

Прок. Чи Музика був у церкві і видїв малюнок?

 

Устиян. В церкві не був і не видїв, він і взагалї не буває в церкві. Впрочім най він сам відповість.

 

Д-р Лев. А може шапки замальовано і в наслїдок поголосок, сплетень?

 

Устиян. Очевидно, і за-для того. Люде з-далека приїздили дивитись на малюнок, плели і до ґазет подавали, що фіґури представляють Голуховского, Яворского, Козловского, старосту Ляникевича...

 

Сов. Маєвскій: Чи ті фіґури представляють лише хлопів, чи й людей з инших верств, бо фізіоґномії фіґур не самі хлопскі!

 

Устиян. За короткій час вимальовано звиж сто фіґур в натуральній величинї. Годї жадати, щоби всї фізіоґномії фіґур були викінчені прецізно-артистично.

 

Сов. Mаєв. Фіґура з бородою виглядає на жида, хлопа з бородою нема, хиба дїд або насїчник. Той хлопскій ґоґо, в кашкетї, має лице за интеліґентне на хлопа. Третій з испаньскою бородкою, в рогатцї, мав вус в гору підкручений з фантазії, а нинї лише шляхтичеви так добре веде ся, що може собі у гору вус підкрутити.

 

Устиян. А чи маляр не сміє вже хлопови надати лице интеліґентне? Стане тут свідок-селянин з таким интеліґентним лицем, що і ґраф і князь не повстидавсь би такого интеліґентного виразу. Я Томасевичеви сказав малювати для різнородности всякі типи.

 

Сов. Маєв. А той хлоп, що несе дерево! То вже зараз видко, що хлоп! Скулений, ніс, як кушка... не такій, як той шляхтич з вусом: Та й не крадене з лїca дерево він несе, бо як би оно було крадене, то були би намальовані корчі...

 

Устиян. [в великім зворушеню накладає цвікер на очи і бере зі стола фотоґрафію]: Високій трибунале! Єсли та — даруйте менї за вираз — батярска морда в кітлї має, як сказано, представляти шляхтича то чи признає ся до тої морди якій шляхтич? [Потім п. Устиянович нагле підходить до сидячого на краю першої лави присяглого ґр. Лянцкороньского подає єму фотоґрафію і каже до него:] Пане ґрафе! то шляхтич?! [В сали веселість. Ґраф узяв фотоґрафію і почав розглядати, потім за покотом судьї присяглі. В сали на якійсь час запанувала тишина. Потім п. Устиянович виняв фотоґрафію малюнок страшного суду Мікеля Анджеля, подав предсїдателеви і почав дальше:] Ось маєте страшний суд Мікеля Анджеля, дивіть на него і зрозумійте що на нїм є? Бачите хиба, як сказано, богато "nаgocizny". Чи я мав малювати для селян то, чого й люде интеліґентні не годні розібрати? Впрочім скажу, що малярі малюють в пеклах і представителїв станів. В одній церкві коло Буди є в пеклї судья і навіть підписано "судья". А у нас в Ставчанах у пекло заїздить пан чотирма кіньми. То вже видко, що шляхтич! А тут вус підкручений має характеризувати шляхтича!

 

Адв. Лев. Чи отся фотоґрафія знята з пекла є вірна?

 

Устиян. Зoвcїм невірна. На фотоґрафії, нозаяк малюнок находить ся на склепіню, н. пр. хлоп, що несе дрова, вийшов величезний, а він такої величини, як другі особи в пеклї.

 

Прок. Чи рогата шапка мала дві барви?

 

Устиян. Дві.

 

Обжалований Томасевич, из підвязаною зломаною рукою, вже з натури дуже маломовний, відповідає дуже коротко. На дотичні запитаня предсїдателя відповідає: Нe почуваюсь до вини. Малюючи пекло, я старав ся о найрізнїйші фізіоґномії. Сцени з виборів на малюнку нема; хтось хиба пустив таку вість. Фіґура з бородою — то скупець, звичайно старець у нічній шапочцї; той в рогатій шапцї, то злодїй з сусїдного села, що обікрав церков; там носять такі шапки, а люде казали менї тип того злодїя вималювати в пеклї. О малюнку говорив я лише з учителем Должаньским; він заходив до церкви, як малювало ся, і caм угадував: то той злодїй, що обікрав церков... то хлоп, що крав з лїса дрова... той у кашкетї, то мандатор. І я таки малював мандатора.

 

Предс. А чи була там рожа і жовтий шнурочок?

 

Томас. То вже так давно малювало ся і так богато фіґур, що нинї не можу тямити кождої дрібницї. Здаєсь менї, що не було, таки мабуть не було.

 

Сов. Маєв. Де ви учились малярства?

 

Томас. Насамперед у маляря церков Копровского в Збаражу, а потім два pоки в академії в Кракові.

 

Прок. Кажете, що у фіґури з бородою на голові нічна шапочка — а длячого у неї пейси?

 

Томас. То не пейси, а довгій волос.

 

Д-р Лев. Чи в громадї були і партії?

 

Томас. Нема.

 

Д-р Лев. Що люде говорили о пеклї? може казали, що бунтує?

 

Toмас. Нї. Люде дуже собі хвалили.

 

Д-р Лев. А війт Музика.

 

Томас. Війт Музика, кажуть, брав до себе представленє піяньства, і для того мав бути лютий.

 

Д-ра Лев. А о. Шелеметко казав що?

 

Томас. Приглядав ся малюнкови і нїколи не докорив.

 

По перерві на чверть години — відчитано два [польскі] протоколи: один комісаря Лідля, а потім комісії судової з описом пекла. Комісар Лідль пописав, що фіґура обголена подібна до ґр. Голуховского; фіґура з підкрученим вусом і з испанкою представляє шляхтича польского "w barskiej konfеderatce fasonu Kilińskiego", a "kołpak z daszkiem" на третій особі свідчить, що се урядник.

 

Устиян. заявляє на те, що знав ґр. Голуховского і зараз може єго фізіоґномію нарисувати, а всї пересвідчать ся, що нїякої схожости нема.

 

Потім приступлено до переслухуваня свідків.

 

Свід. Лідль комісар староства під присягою зізнає: З порученя старости виїхав він до Бутин оглянути малюнок в церкві. В селї припадком застав комісію судову, отже запросив судью Ґрафа і ще декого на свідків. Оглянувши образ переконав ся, що донесенє до староства не було безпідставне. Одна з фіґур у пеклї представляла шляхтича, бо мала нїби ковпак, подібний до конфедератки; друга, як сказав п. Ґраф, і менї здавало ся, була подібна до ґp. Голуховского; третя особа була в шапцї урядовій з замальованою рожею, отже представляла урядника.

 

Предс. Яке-ж вражінє зробив на вас той малюнок?

 

Лідль. Тенденційности. Можна було пекло вималювати инакше. Особливо вразило мене, що урядника намальовано в пеклї.

 

Пред. По чім ви пізнали, що то урядник?

 

Лідль [по довгій павзї]. По лици. Лице було нїмецке, нїби давного урядника Нїмця.

 

Предс. А чи руштованє ще було, як ви приїхали на комісію?

 

Лідль. Уже не було.

 

Предс. Отже, єсли руштуваня не було, чи міг маляр замалювати рожу на шапцї?

 

Лідль. Дуже трудно, але можливо...

 

Предс. Без руштованя? Бо показує ся, що руштованє давно вже перед вашим приїздом було розібране...

 

Лідль. Оно правда, що без руштованя було би дуже трудно...

 

Предс. Рогаті шапки мають носити селяне в сусїдних селах: в Кулачкові, Станиславку, Волици і т. д.

 

Лідль. Я о тім не знаю.

 

Предс. А вибори в Бутинах відбувають ся згідно?

 

Лідль. Не знаю.

 

Прок. Говорять, що в пеклї представлені правибори. Чи таке вражінє і на вас зробила тота сцена?

 

Лідль. Jest coś w tem prawdy.

 

Прок. То не відповідь: jest coś w tem prawdy; я хочу знати: чи так, чи нї?

 

Лідль. Tak jest.

 

Д-р Лев. Хто вам говорив, що в пеклї намальовані вибори?

 

Лідль. Війт Музика.

 

Д-р Лев. Ви сказали, що ви того нїби урядника пізнали по лици нїмецкім. Чому-ж би маляр мав представляти нинї урядника Нїмцем?

 

Лідль. Такі були за часів Голуховского.

 

Д-р Лев. У пеклї ви знайшли урядника-Нїмця, шляхтича-Поляка, а Русина ви там не видїли?

 

Лідль дає на те відповідь невиразну.

 

Д-р Лев. Як ви могли, як руштованя не було, видїти так високо стришок замальованої рожі, тоту якусь, як кажете, плямку?

 

Лідль. Я був на хорах.

 

Тут Устиянович поясняє, що пекло простягає ся в горі так обширно, що фотоґрафія в судї, то лише може четверта часть цїлого пекла, отже і з хорів трудно дрібні штрихи добачити. На фотоґрафії нема князя пекла Люципера на тронї, нема огненної печи і т. п.

 

Лідль заявляє, що він анї Люципера анї огняної печи не видїв.

 

Прок. Чи той з бородою мав ярмурку і пейси?

 

Лідль. Того не знаю.

 

Потім переслухано другого свідка, начальника суду з Мостів п. Ґрафа. Зізнаня йoгo свідка були дуже характеристичні, часто будили веселість в сали, а для обжалованих тим користні, що свідок, припираний питанями, нїчого не міг сказати на певно і у своїх висказах звичайно застерігав ся: "Może być, że i nie"... Зізнаня cero свідка подамо докладно завтра.

 

[Дѣло, 23.06.1893]

 

По переслуханю комісаря жовківского староства п. Лідля приступив трибунал до переслуханя другого заприсягненого свідка начальника суду з Мостів великих п. Ґрафа. [Ґраф зізнає по польски.]

 

Предс. Ви, пане начальнику, були в часї комісії з ц. к. староства в Бутинах і бачили малюнок пекла в церкві. Розкажіть нам, що ви там бачили?

 

Ґраф. Комісіонуючи в Бутинах, стрітив ся я там з комісарем п. Лідлем і той взяв мене з собою до церкви за свідка. Я пійшов і видїв там малюнок пекла. На малюнку були всякі фіґури. Хлоп нїс на руцї дрова під котел, а в котлї сидїла насамперед особа в шапцї, що "wyglądała nа konfederatkę"; дальше жид; потім особа в урядовій шапцї, в такій як ходили давнїйше урядники, в "kołpaku niekształtnym" [і тут свідок додав: "Mam krótki wzrok, mogę się mylić, ale tak mi się zdawało"]; потім особа без шапки, взносяча руки до гори, подібна до "męża stanu pierwszej wody", дальше єсть ще там жид Jankiel [в авдіторіюм веселість], хлоп і т. д. Особа в конфедератцї мала, що правда, испаньску борідку, але з виразу лиця виглядала менї на "szlachcica polskiego". [Bпpoчiм — додав свідок — може та фіґура представляє і иншу особу... я маю короткій зір... але менї так здавало ся.] В фіґурі без шапки, обголеній, подобаючій на польского ксьондза, пригадалась менї фізіоґномія небіщика намістника ґр. Ґолуховского. О сценї, де приходить діявол, жид і хлоп, говорено, що тo "вибори". І на мене зробило оно таке вражінє: єсть там горівка і ковбаса, єсть жид. Річ ясна, що тут жид Янкель купує голоси виборцїв, а хлоп голос свій запродує.

 

Предс. По чім же ви, пане начальнику, бачучи Янкеля і хлопа та ковбаси і горівку, зараз зрозуміли так, що то вибори?

 

Ґраф. Оно так зі всего виглядало.

 

Предс. Як то? Чи може на то навели вас місцеві обставини?

 

Ґраф. Власне. Там єсть "partya rządowa" а против тої партії веде боротьбу партія друга при кождих виборах. Обі ті партії суть "nieprzejednane"...

 

Предс. То вам відомі відносини в Бутинах? Які-ж там люде?

 

Ґраф. Отож власне мушу сказати, що люд в двох селах в мoїм судовім повітї, именно в Пристани і в Бутинах, єсть найгіршій. Прошу собі представити: Lud inteligentny, wrażliwy i butny, i dlatego zdaje się nawet wieś nazywa siа Butyny. [В цїлій сали веселість.]

 

Предс. Що-до особи в конфедератцї — то обжаловані кажуть, що наоколо Бутин селяне носять рогаті шапки, такі самі, як та у пеклї.

 

[Устиянович презентує шапки рогаті свідкови.]

 

Ґраф. То правда. Такі шапки носять в околици хлопи, і латиньского і руского обряду, і часто можна бачити их в Мостах в день торговий.

 

Предс. Коли такі шапки носять і селяне, то длячого ви в особі в такій шапцї пізнали шляхтича?

 

Ґраф. Правда, міг би бути й селянин, але вус підкручений і борідка испаньска пригадали менї польского шляхтича, а именно Корнеля Уєйского.

 

Предс. Які в Бутинах відносини межи партіями?

 

Ґраф. Мають бути дуже "naprężone", з одної сторони війт провідник партії "rzadow-oї", з другої священик...

 

Предс. Там о. Шелеметко — бувшій холмскій уніятскій священик!

 

Ґраф. Так єсть. і мене то дуже дивувало, що о. Шелеметко, священик з Холмщини, не тримає з партією "rządow-oю". Але я се тим поясняю, що цїлі Бутини підміновані тенденціями общества им. Качковского, мимо того, що родина влacтитeлїв села, Незабитовских, робить богато доброго громадї. У Бутинах такі сумні відносини, що я, коли там приїзджу на комісію, не можу зайти до канцелярії громадскої...

 

Предс. Ви сказали, що ви в пеклї добачили сцену виборів з горівки і ковбаси. А як би не горівка і ковбаса, чи і в самих фіґурах ви би добачили вибори?

 

Ґраф. Самі фіґури не показували би на вибори, як би не ковбаса і горівка. [Веселість.] Я собі, дивлячись на той малюнок, пригадав рисунок, якій пустила ґазета "Страхопуд" перед виборами до сойму і якій розходив ся межи народом. Там було представлено, як з райского дерева звисає голова жида, представленого в видї вужа, і подає хлопови ковбасу і горівку. То само могло бути й тут, з тою хиба різницею, що на малюнку в Бутинах то дїє ся в пеклї, а на рисунку "Страхопуда" оно дїяло ся в раю.

 

Д-р Лев. Ми мусимо знати докладно: чи фіґура обголена представляє Ґолуховского чи польского ксьондза. Хто-ж то?

 

Ґраф. Може бути і ксьондз, але незвичайні риси вказують на "męża staną". Менї так представляє ся. На мою гадку то не ксьондз, черти занадто интеліґентні. [В сали порушенє.] Я не розумію так, щоби й черти ксьондза не могли бути интеліґентні, але я тут розумію "rysy politycznie-inteligentne"...

 

Д-р Лев. А яке було лице ґр. Ґолуховского? Він же мав т. зв. бакенбарди, а на малюнку нема?

 

Ґраф. Може бути. Менї так представило ся.

 

Д-р Лев. Ви сказали, що війт Музика — партія "rządowa", а о. Шелеметко — партія противна, то нїби "antirządowa"? Так би льоґічно виходило!

 

Ґраф. Я того не кажу.

 

Д-р Лев. Ви сказали, що вибори на малюнку пізнали ви з горівки і ковбаси. А що-ж то? Чи ви, пане начальнику, є тої гадки, що люде пють горівку і їдять ковбасу лише що шість лїт, як приходять вибори, а коли иногдї не пють?

 

Ґраф. О, пють! при різних оказіях, нераз йде і 30 ґарцїв...

 

Д-р Лев. Отже бачите. Длятого деякі другі интеліґентні люде, н. пр. о. Шелеметко, з горівки і ковбаси ще не пізнавали виборів.

 

Ґраф. Може бути.

 

Устіян. Кажете, пане начальнику, що той нїби-шляхтич у пеклї має представляти Корнеля Уєйского. Ви, видко, знаєте Уєйского, отже питаю вас: чи Уєйскій має ніс довгій?

 

Ґраф. Не знаю, якій у него ніс.

 

Устіян. А волосє яке? чорне, чи сиве?

 

Ґраф. Не знаю... Я Уєйского видїв колись перед двацять лїтами...

 

Устиян. Отже п. начальник Ґраф не знає фізіоґномії п. К. Уєйского. А менї на сїм залежить, бо я поета Уєйского знаю лично, поважаю єго і прикро би менї було, аби він мав неоправданий жаль до мене.

 

На тім перервано розправу до 4-ої години з полудня.

 

Пополудни о год. 4-ій переслуховано дальше свідків.

 

Свід. Ян Ґіґель управитель дібр в Станислівцї зізнає під присягою: Першій раз бачив образ в часї комісії. Перед тим чув від людей, що в церкві намальований образ пекла, а в пеклї мучить ся: польскій ксьондз, старий ґубернатор, Поляк і урядник. Від кого чув, не пригадує собі. Що-до вражіня, замічує свідок на дотичне питанє предсїдателя, що, коли б порівнав те, що чув, з образом т. є. з ковбасою і горівкою, треба було додумуватись антіпольскої тенденцї, инакше, хто не робить в руском дycї, пійде до пекла. Предсїдатель подає свідкови фотоґрафію і питаєсь, котра фіґура представляє латиньского священика. Однак свідок не може вказати. Сов. Маєвскій помагає єму, і переходить фіґуру за фіґурою. Свідок відповідає: По рогатівцї пізнав Поляка; особа з піднесеними в гору руками, о скілько він пригадує собі лице пок. Ґолуховского, то се та сама.

 

Предс. Отже ся особа, або Голуховскій або польскій ксьондз?

 

Свідок мовчить, по хвили гикає ся і знов мовчить. Потім признає, що в околици носять шапки рогатівки і кашкети.

 

Предс. Пояснїть, що представляє пекло, на що там жид з торбою, пяниця з бочкою...

 

Свід. Пекло, то вибори. Жид з грішми і пяниця на то, aby nabyć głosów partyi polskiej.

 

Предс. А коли-б ви не знали нїчого про вибори і побачили той образ, чи так само зрозуміли би?

 

Свід. Так само.

 

На питаня предсїдателя: чи суть в Бутинах партії, чи бачив там вибори і аґітацію виборчу, — свідок відповідає стеоретипно: не знаю. Також не знає, чи образ міг причинити ся до ненависти між поодинокими верствами суспільности. Натомість крутить ся коло одного поміченя, именно: хто не йде за польскою партією, попадає в пекло, а хто стоїть за Русинами, дістає ся до неба.

 

Заст. прок. Чи образ сам промовляє в тім дусї, чи треба було єго поясняти?

 

Свідок починає говорити про реліґійність, заст. прокуратора перебиває єму і питаєсь: По чім пізнаете жида на образї?

 

Свід. По чертах лиця і по бородї.

 

Заст. прок. А пейси бачили? а ярмурку?

 

Свід. Нї.

 

Заст. прок. А на урядовій шапцї була рожа і шнурок?

 

Свід. Здаєсь, були замазані.

 

Заст прок. В часї комісії, що оповідали люде про образ?

 

Свід. Одна баба розказувала, що образ повинен находитися в корчмі, бо не можна в церкві молитись тому, що хлопцї чіпають их з заду і показують на образ.

 

Заст. прок. Що знаєте про Ивана Кудрика?

 

Свід. Чув від людей в церкві, що Кудрик знає значінє образа.

 

Обор. Хто вам сказав, що в бутиньскій церкві находить ся образ полїтичного значіня?

 

Свід. Богато говорило.

 

Обор. Отже не знаєте. Кажете, в образї антіпольскі тенденції; на нїм один Поляк всего, а 5—6 инших осіб. Як то пояснити?

 

Свід. Я не бачу хлопа.

 

Обор. А той, що барилку несе?

 

Свід. Він може бути римо-католик. [Сміх.]

 

Обор. Отже вкажіть на антіпольскі тенденції.

 

Свід. Всї особи роблять в однім дусї.

 

Обор. В пеклї нема порозуміня. Отже знов не знаєте. Може скажете, де тут виборча аґітація?

 

Свід. Ковбаса і горівка.

 

Обор. А та обголена особа, чи Голуховскій чи польскій ксьондз?

 

Свід. О скілько пригадую собі лице пок. Ґолуховского, оно таке саме.

 

Обор. Ви бачили Ґолуховского?

 

Свід. На улици.

 

Обор. Голуховскій мав заріст, значить ви або не бачили єго, або забули.

 

Свід. О скілько пригадую собі, черти ті самі.

 

Заст. прок. Прошу о вписанє сего до протоколу.

 

Обор. Які-ж ті черти?

 

Свід. Интеліґентні.

 

Обор. Як то интеліґентні? — поясніть!

 

Свід. Дипльоматичні. [Гомеричний сміх].

 

Обор. Коли ви знаток дипльоматичних черт, прошу их описати.

 

Свід. Старше лице...

 

Обор. І конець?

 

Сов. Маєв. Округле, подовговате?

 

Свід. І chuda і napuchła twarz. Заросту не пригадую собі.

 

Оборонець розпитує про партії в Бутинах, про вибори, про те, чи образ в силї підбурювати... свідок не знає нїчого.

 

Обор. Як ви пізнали, що рожа на шапцї замазана?

 

Свід. Се зависить від ока.

 

Обор. Чи замазане місце темнїйше?

 

Свід. Так єсть.

 

Обор. Ви оповідали, що баби негодують на образ. Отже чи се відносить ся до політичної тенденції, чи до чого иншого.

 

Свід. Не знаю.

 

На допит присяжного судьї ґр. Лянцкороньского: чи образ удатний чи нї, свідок мовчить.

 

Устіян. Мушу замітити, що се неправда, мов би рожа була замазана. Місце замазане нїколи не буде темнїйше. Бо, сли чорною краскою покриваю білу, то і місце буде білїйше, бо краска перебиває. В тій справі прошу покликати знатоків.

 

Свід. Радзиковскій лїсничій в Пристани під присягою зізнає: Чув від Михайла Салика, що в церкві намальоване пекло, именно костел, а в нїм смажить ся дїдич, особа в білій шапцї, секвестратор з рожею на кашкетї, жид з мошонкою, хлоп з барилкою і якась виголена особа. Коли сам оглядав образ, не бачив рожі на шапцї секвестратора. В типах не пізнавав нїкого, хиба Поляка в рогатівцї. Мих. Салик поясняв єму, що образ представляє вибори. Єго личне вражінє таке, що хто не голосує за Русинами, буде смажитись в пеклї, хоч з-першу не вичитав того з образа.

 

Предсїдатель констатує суперечність в зізнанях з попередним протоколом. Cвідок заявив перше, що образ в силї підбурювати, тепер перечить. На жаданє заст. прокуратора відчитано попередний протокол. Свідок мішає ся, не в силї пояснити в чім заключає ся тенденція антіпольска і каже навпослїд, що в тім, що всї смажать ся в пеклї. Обголена особа видалась єму польским ксьондзом, бо по другій сторонї намальований рускій священик в ризах. Тут знов запутує ся свідок і омлїває. Сов. Маєвскій каже подати єму склянку води, свідок випиває. На дальші допити, про бутиньскі відносини, не знає нїчого сказати. Признає, що рогаті шапки і кашкети носять в околичних селах.

 

Обор. Чи ви знаєте, хто донїс до староства про образ і хто зробив донос?

 

Свід. Війт Ник. Музика донїс. Він сам говорив менї. Я був тогдї в Жовкві і староста покликав мене і питав ся, чи се правда. Я oпoвiв те, що чув.

 

Устян. Ви знаєте мене?

 

Свід. (трохи по руски, трохи по польски) Пізнав вас в Більчу.

 

Устиян. Так. Ми розмовляли з собою. Але, чи займались ми політикою чи я підбурював?

 

Свід. Нї.

 

По переслуханю свідків "панів", приступив трибунал до свідків селян. Переслухано трех: Михайла Салика, писаря, Петра Поворозника, заступника війта, і славно звістного Миколу Музику, війта. Всї ті свідки належать до партії правительственної, що читає лиш "Народну Часопись". Про их зізнаня подамо слїдуючим разом.

 

Відтак не пристав трибунал на внесенє оборонця д-ра Левицкого, щоби переслухати трех селян з Бутин, котрі добровільно прибули до Львова, щоби виказати тенденційність в попередних зізнанях свідків, aнї щоби відчитати протоколи о. Шелеметка, Мекелити і инших, бо — як мотивував трибунал — нї зізнаня тих свідків, нї сі протоколи не причинились би до поясненя справи. Д-р Левицкій застеріг собі зголошенє за-для сеї відмови жалоби неважности.

 

Розправу перервано на просьбу п. Устіяновича, що і він і єго товариш дуже умучені.

 

Додатково внїс д-р Левицкій, щоби переслухати згаданих трех добровільних свідків на обставину, що придивляючи ся часто роботї малярів в церкві, не бачили нїкoли нї рожі нї шнурка жовтого на шапцї мнимого урядника.

 

_______

 

Нинї допустив трибунал трох свідків: Ивана Кудрика, Захарка Музику і Яцка Равлика для переведеня противдоказу обставини, що рожі і жовтого шнурка не було на шапцї мнимого урядника в пеклї. Обор. д-р Кость Левпцкій поставив внесенє, щоби розширити зізнаня свідків і на ту обставину, що війт Ник. Музика під присягою фальшиво зізнав, що не був караний за піяньство і що був кілька разів виборцем.

 

По замкненю поступованя доказового трпбунал поставив судьям присяжним два питаня:

 

I. Чи винен К. Устиянович, що в лїтї 1892 р. намалював в бутиньскій церкві образ, котрого тенденційним змістом заохочував і старав ся побудити мешканцїв держави до неприязни (Feindseligkeit) против народностей і верств суспільних, як також підбурював неприязни сторонництва против себе?

 

II. Чи винен Степан Томасевич, що вималював образ, котрого тенденційним змістом заохочував і старав ся побудити мeшкaнцїв держави до неприязни против народностей і верств суспільности, як також підбурював неприязни сторонництва против себе.

 

Наступили довші промови: заступника прокуратора Ґізовского [польска] і оборонця д-ра К. Левицкого [руска], потім дві промови коротші.

 

По резіме предсїдателя сов. Зубрицкого удались судьї присяглі на нараду а по звиж півгодинній нарадї відповіли: що-до 1-ого питаня: 7 голосами "так", 5-ма "ні"; що-до ІІ-ого питаня: 3 голосами "так" 9 "ні". На основі того вердикту трибунал обжалованих увільнив.

 

[Увільненє приняла публика грімким оплеском.]

 

В понедїлок подамо докладно дальшій хід розправи і промови прокуратора і оборонця.

 

Нинї зазначимо лише, що прокуратор виголосив промову на скрізь політичну на темат партій руских та відносин Русинів до Поляків, а свої види підпер навіть яйцями на двірци зелїзницї Північної у Відни.

 

Оборонець д-р Левицкій, заким приступив до оборони підсудних, звернув ся до трибуналу і просив о занотованє в протоколї слів прокуратора: "Wszyscy Rusini, jak staro-Rusini, tak i neo-Rusini, to jest ci, co przyznają nową erą, сhосіsz wewnątrz między sobą mają spory, w jednem godzą się; jedni i drudzy żywią nienawiść do wszуstkiegj, co polskie." Оборонець, застерігаючи собі в имени обжалованих ужити дальших кроків против такого висказу прокуратора, поки-що заложив протест. Рівно-ж запротестував в имени обжалованих против того, що прокуратор, нехтуючи обовязуючі приписи, промову свою держав по польски, а не по руски.

 

Прокуратор, у репліцї, за дотичний уступ своєї промови взяв одвічальність на себе, а що-до польскої промови сказав, що він не говорив по руски длятого, бо судьї присяглі по руски не розуміють.

 

[Дѣло, 24.06.1893]

 

(Дальше.)

 

Свід. Михайло Салик, громадскій писар з Бутин, караний кілька разів, не відсидїв ще всеї кари. Під присягою зізнає: П. Устиянович приїхав малювати церков, але як умовлено ся, він не знає, бо при нарадах не був, позаяк тогдї відбувало ся зacїдaнє громадскої ради Устиянович прийшов по тім до читальнї. Образ побачив першій раз, коли йшов звонити по смерти свого дядька, отже був на хорах і тогдї замітив пана в урядовій шапцї з рожею і з жовтим шнурком. [Предсїдатель констатує суперечність теперішних зізнань з зізнанями підчас cлїдcтвa.] Друга особа на образї була в баранковій шапцї. Дальше ковбаса і фляшка, але чи в нїй була горівка, свідок того не знає. [Сміх.] Відтак жид з "палярушем" і хлоп-палїй. Образ представляє вибори, бо пани аґітують і дають горівку і ковбасу. Коли був на хорах, вже руштованя не було і годї досягнути рукою до образу і затерти рожу. Рівно-ж вже підчас комісї не було рожі. — Сензацію викликала конфронтація Радзиковского і Салика; Радз. удержував, що Салик єму говорив, мов би малярі поясняли людям зміст образу, а Салик рішучо заперечив.

 

Прок. Кого називають Русини хрунем?

 

Свід. Того, хто пє горівку і їсть ковбасу на виборах.

 

Прок. Чи гадаєте, що образ має бути на xpyнїв?

 

Свід. Та так.

 

Прок. А чи гроші платять на виборах?

 

Свід. У нас нї, але в містї.

 

На дальші питаня, хто платить гроші — не хоче Салик відповісти і лиш викручує ся: "Я не знаю за підкупства, бо я читаю "Народний Часопис". [В сали cмix гомеричний і аж предсїдатель трибуналу поясняє, що се "Народна Часопись".]

 

Салик оповідає, як переводять ся вибори в Бутинах. — "При кождих виборах у нас дві партії. Тамта партія "против нас". — Предсїд. Що се значить против нас? — Свід. Ну та то ми: рада "ґмінна", я, війт — а єґомость против нас.

 

Д-р Лев. А як би Ант. Музика не був сказав вам, що то вибори, чи ви були би знали?

 

Свід. Чому нї; бо і там пекло і на образї пекло.

 

Д-р Лев. Ви казали, що образ на хрунїв; а хто на тім образї хрунї?

 

Свід. Та той, що несе горівку і той, хто палить під кітлом, а тамті пани то не хрунї.

 

Д-р Лев. А чи виводять ся в Бутинах хрунї?

 

Свід. Нї, у нас не було.

 

Д-р Лев. Ну, то чого-ж би малював п. Устиянович xpyнїв?

 

Відтак пояснив Салик, що єго партія хотїла при виборах до сойму голосувати на Пивоцкого, а тамта на д-ра Короля, і при правиборах єго партія не дістала нї одного голосу. Відтак признав, що образ нїкого не підбунтував в селї, а не міг пригадати собі, щоби о. Шелеметко поясняв людям образ в церкві.

 

Вкінци не хотїв признатись Салик — на дотичні питаня п. Томасевича — мов би в часї, коли комісія оглядала образ, війт Музика шептав єму щось до уха і намовляв, щоби сей образ розумів яко вибори. Комісар Лідль рівно-ж не міг собі пригадати, чи підчас комісї намавляв хто Салика.

 

Другій свідок з правительственної партї бутиньскої Петро Поворозник, від восьми лїт заступник війта зізнає, що то люде коло церкви і в коршмі толкували зміст образу яко вибори. Та й після єго гадки можуть се бути вибори, бо він був на виборах і люде казали, що він їв ковбасу і "флєчки". На образї бачив жовту рожу, але шнурка не може собі пригадати. Розповідаючи про правибори в Бутинах, поясняє, що з тої причини нема між Бутинцями нїякої сварки і ненависти. Признає, що в Бутинах суть партії, але не знає, о що спирають ся; пишуть протести против вибору війта. Малярі були спокійні і не мішали ся до громадских справ. На питаня п. Устияновича признає, що в рогатих шапках ходять в сусїдних селах. Взагалї зізнаня того свідка вказували, мов би він був слїпим орудєм в руках писаря і війта.

 

Третій свідок Микола Музика входить на салю. Між публикою зворушенє, бо загальна опінія уважає того свідка за головне орудє тих, котрі викликали цїлу справу. Музика статний мужчина, о визиваючо-импертинентских чертах лиця. Довголїтні зносини з властями політичними надають поведеню Музики характеристичні прикмети; відповідає дуже хитро, а голос у него басовий.

 

Чув від Петра Поворозника, що на образї вимальовані вибори. Коли оглядав образ, не бачив на шапцї рожі. Повідомив про все староство, бо яко przewodniczący комітету церковного уважав невідповідним, щоби в церкві був вимальований жид, ковбаса і горівка та "кобіта". — Тут хотїв подавати Музика свої естетичні погляди на штуку, але предсїдатель перебив єму. Відтак розповідав про свої пригоди на виборах: коли вернув з виборів, люде говорили, що Музика їв кіньску ковбасу, ба навіть псєчу, а він їв лиш се, що другі люде. Взагалї та кіньска і псєча ковбаса не дає спокою Музицї; він навертає кілька разів на ту справу і хотїв би оправдатись, що він таких ковбас не їв!

 

Що-до змісту образу, то не потреба нїякого поясненя, бо люде говорили, що має представляти образ. Малярі не говорили з нїким про образ, а також єґомость не пояснювали образу в церкві. Що-до шапок то аж по довшім говореню признає, що на образї така шапка як на столї.

 

На питанє прокуратора що-до виборів і партій в Бутинах, відповідає Музика, що є дві партії. Єго партія при виборах до ради державної була за Ковальским, тамта же з о. Шелеметком за Брилиньским, а при виборах до сойму він стояв за Пивоцким, тамті за д-ром Королем. При виборах мішають ся урядники, то-ж з образу можна було гадати, що малюнок против урядників і Поляків. На питаня предсїдателя трибуналу, що мабуть нема партій, коли при виборах до ради державної обі партії стояли за Русином, не вміє відповісти, а натомість мотає ся в оповіданю, хто був виборцем і як хто голосував. При тій нагодї показало ся, що прокуратор якесь неясне мав понятє про пpaвибopцїв і виборцїв, бо питаня виходили дуже помотані.

 

Д-р Лев. Чи є у вас хрунї?

 

Музика: Той, хто забирає ковбаси, той хрунь.

 

Д-р Лев. А у вас завсїгди вибирали Русина, то де-ж хрунї?

 

Музика. Ну, але все був трактамент.

 

Д-р Лев. Розповіджте, які партії у вас?

 

Муз. Та такі, що пускають мене в ґазети, хотять скинути мене з війта.

 

Д-р Лев. Та на що було би малювати вибори, досить було вас вималювати і все було би готове.

 

Муз. Та може і намалювали; чи знаю, коли підпису нема. [В авдіторії сміх.]

 

На питаня п. Устияновича, длячого Музика, яко предсїдатель комітету церковного, не прийшов до него або до священика і не велїв замазати образу — відпoвiв Музика, що Устиянович тримав з тамтою партією, писав на него до ґазет а також і священик тримає з тамтою партією.

 

Відчитано посвідченя судів про обох обжалованих. В свідоцтві моральности, виставленім зверхностію громадскою в Бутинах п. Устияновичеви, написано, що поведенє Устияновича було зухвале і мстиве. Предсїдатель питає Музику, на якій основі виписано таке свідоцтво, а Музика каже, що се за-для того, бо Устиянович писав на Музику до ґазет.

 

Трибунал відмовив внесеню д-ра Левицкого, щоби відчитати зізнаня о. Шелеметка і переслухати свідків Ив. Кудрика, Зах. Музика і Яцка Равлика на отсі обставини: що мальованє церкви ще не покінчене, що селяне не добачали підбурюючої тенденції та лиш Музика намовляв до того, що шапки рогаті носять околичні селяне, що о. Шелеметко пояснив значінє образу по ширеню вістей Музикою, та що в Бутинах нема партій, лиш хотять усунути Музику з війтівства. Д-р Левицкій застеріг собі з тої причини внесенє жалоби неважности.

 

Другій день розправи розпочав предсїдатель трибуналу заявою, що трибунал прихилив ся до внесеня оборонця д-ра Левицкого, щоби переслухати трох свідків з Бутин, для переведеня противдоказу, що рожі і шнурка не було на шапцї мнимого урядника в пеклї. Потім зажадав оборонець голосу і просив, щоби трибунал розширив зізнаня свідків і на ту обставину, що війт Ник. Музика зізнав фальшиво під присягою, мов би то він не був караний за пяньство, був виборцем і голосував. Заступник прокуратора спротивив ся жаданю оборони і заявив, що слїдство не веде ся против обмани Ник. Музики, і що ся річ зoвсїм байдужна для справи процесу. Також Устиянович просив переслухати свідків на обставину, що о. Шелеметко не єсть провідником партії в Бутунах. Трибунал вийшов на нараду, а вернувши повідомив, що поручив справу розширеня зізнань добромнїню предсїдателя. Предсїдатель прихилив ся до внесеня оборони і велїв покликати з-першу Ник. Музику.

 

Предс. Ви були карані за пяньство?

 

Музика. Я не пригадую собі, знаю лише що за учительку.

 

Предс. Але-ж вчера ви воювали тутки параґрафами, скажіть за котрий параґраф вас укарано.

 

Муз. Менї читали богато параґрафів.

 

Сов. Маєв. Але се може бути, що вас покарано за пяньство?

 

Муз. Може бути.

 

Обор. Констатую, що війт Ник. Музика вчера заперечив тоє.

 

Предс. Ви були виборцем?

 

Муз. Кождий раз, як вибирано виборцїв.

 

Предс. Виборцем чи правиборцем?

 

Тут хоче заступн. прокуратора оборонити Ник. Музику, та путаєсь сам, бо не знає різницї між виборами а правиборами. Предсїдатель мусить з конечности поясняти, а поставивши ще раз питанє Музицї: чи був виборцем одержує в відповідь: нї. Оборонця сконстатував знов суперечність в зізнанях Ник. Музики.

 

З черги допущено трох свідків до переслуханя.

 

Свід. Иван Кудрик зізнає під присягою, що ходив до церкви в недїлї і в будень в часї мальованя образа, однак не бачив нї рожі нї жовтого шнурка. Також не достеріг, щоби се инкриміноване місце на образї було замазане.

 

Устиян. Пане Кудрик, ви чей-же знаєте мене добре. Скажіть, чи був я коли мстивий і зухвалий в Бутинах, як се на писав війт Ник. Музика в свідоцтві від громади?

 

Свід. Нї, нїкoли.

 

Обор. А коли здіймили руштованє?

 

Свід. Коло 20-го вересня, перед Pіздвом Пр. Богородицї.

 

Обор. Се зізнанє дуже важне, бо Мих. Салик сказав, що руштованє стояло ще в падолистї.

 

Свідок стверджує ще, що Ник. Музика був караний за пяньство і не був нїколи виборцем.

 

Свід. Захарко Музика зізнае під присягою: Ходив до церкви майже що днини бував на руштованю в часї мальованя образа, бачив всї малюнки в починї роботи однак нї рожі нї шнурка не було на шапцї мнимого урядника. Згідно з попередним свідком признав, що руштованє розібрано перед Різдвом Пр. Богородицї.

 

Заст. прокур. Які шапки носять в Бутинах?

 

Свід. А ось, — показуючи на свою шапку.

 

Обор. А рогатих шапок і кашкетів не носять в Бутинах?

 

Свід. В сусїдних селах рогатівки, а кашкети в Бутинах.

 

Устиян. Люде говорили, що образ представляє вибори. Ви чули про те?

 

Свід. Нї, не чув. На що маю казати, коли не чув.

 

Свід. Яцко Равлик під присягою зізнає: Ходив до церкви в недїлу і в свята, але на руштованю не був. Пекло побачив доперва по усуненю руштованя, в пеклї сидїло богато осіб, але нї рожі нї жовтого шнурка не було. Руштованє розібрано коло 20-го вересня.

 

Предсїдатель велїв покликати Мих. Салика.

 

Предс. Що Салик скаже, коли розібрано руштованє?

 

Салик. Тогдї, коли я бачив [Сміх.]

 

Салик починав крутити, переступає з ноги на ногу і взагалї не знає, що сказати.

 

Предс. Ну, коли-ж розібрано руштованє?

 

Салик. В осени.

 

Предс. Від коли в тебе осїнь?

 

Салик. Від вересня.

 

Сов. Нитар. А рожу, коли ви бачили?

 

Салик. В падолистї.

 

Заступник прокуратора взяв фотоґрафію з стола і звернув ся до Равлика з жаданєм, щоби пояснив фіґури в пеклї. Равлик вказує між иншими на особу жида.

 

Оборонець домагає ся, щоби і прочим свідкамь показати фотоґрафію і спитати их о поясненє декотрих осіб на образї. Предсїдатель вдоволяє бажаню оборони і свідки поясняють образ так, як се зрозуміли і артисти.

 

По переслуханю свідків заявляє предсїдатель, що поступованє доказове покінчене і ставить два питаня для судьїв присяжних:

 

I. Чи винен К. Устиянович, що в лїтї 1892 р. намалював в бутиньскій церкві образ, котрого тенденційним змістом заохочував і старав ся побудити мешканцїв держави до неприязни (Feindseligkeit) против народностей і верств суспільних, як також підбурював неприязні сторонництва против себе?

 

II. Чи винен Степан Томасевич, що намалював в бутиньскій церкві образ, котрого тенденційних змістом... і т. д., як в I-шім питаню.

 

Оборонець д-р Левицкій зажадав, щоби на основі §.318 к. п. навести в кождім питаню спеціяльні обставини, бо се надто загальний висказ: против народностей.

 

Заст. прокуратора спротивив ся сему, бо обовязком питаня — покрити обжалованє. В питаню нема нї більше нї менше над се, що находить ся в обжалованю. Впрочім трибунал апеляційний розібрав справу докладно і згодив ся на §.312. А коли-б і так не було, то жаданє оборони не основне, бо питанє має містити характеристичні знамена злочину. Закон не приписує спеціялізованя. Єсли би трибунал згодив ся на близше означенє обставин, він просить виспеціялізувати народність польску, жидівску, тенденції против правительства і против сторонництв в Бутинах.

 

По заяві оборонця, що обстає при своїм внесеню, трибунал вийшов на нараду а вернувши повідомив, що не прихилив ся до жаданя д-ра Левицкого.

 

По тім забрав слово заступник прокуратора.

 

(Конець буде.)

 

[Дѣло, 26.06.1893]

 

(Конець.)

 

Високій трибунале! — став говорити по польски заст. прокуратора п. Ґізовскій. — Ся справа, над котрою ми тут роздумували, се справа незвичайна з огляду на річ і на особи. Щастє для суспільности, котра не потребує виводити таких справ перед форум судової caлї. Правда, серед кождої суспільности бачимо сторонництва; они живуть, борють ся, пoбіджyють одні других, бо йдуть до певної і ясної мети. Однак нам не лучало ся бути свідками такого партійного розгару, щоби аж судова саля мусїла єго спиняти. Значить, справа вийшла за межу дозволеної боротьби і виступила против публичного спокою і ладу. І справа тим важнїйша, а каридостойність тим більша, а за такі дїла мусить послїдувати кара, бо зло злом треба напятнувати. Именем горожаньскої згоди, именем права і правди присяжні судьї не повинні вагувати ся видати справедливий засуд.

 

Хоч не радо, однак зневолений порушити головну сторону сеї справи, — прояву політичну. Відома річ, що Русини без огляду сторонництва дуже дразливі, коли йде дїло о их язик, культуру і церков. Безнастанні жалоби і протести підносять ся против Поляків, будьто би ті послїдні не шанували прав Русинів. Але-ж хто хоче, щоби єго другі шанували, мусить з-першу сам себе пошанувати. Хто не поважав своїх святощів, хто малює такі образи, котрими сквернить церков і підбурює нарід, — той, хоч-би і з емфазою голосив в сали бомбастичні фрази, — то фрази остануть таки фразами. Але допустїм, що образ не зогиджує церкви, то все-ж таки він обдуманий для глубшої цїли. Бо чоловік тої міри, що Устиянович, чоловік интеліґентний і талановитий не малював образу виключно для ремісничої роботи. Тут замітна тенденція ворожа для правительства. Чому нїхто не заперечить, що хлоп з вязанкою дров — се палій? чому і другому хлопови з барилкою нїхто не приписує шляхоцкого походженя? Бо черти одного і другого лиця зраджують досадно мужичій рід!

 

П. Ґізовскій переходить всї фіґури на фотоґрафії і пояснює их по думцї акту обжалованя, покликуючись при тім на "віродостойні" зізнаня: Ник. Музики, Салика, Ґрафа Ґіґля і др. Задержуючись довше при особі мнимого Голуховского, підносить, що Русини не любили покійного, і се як раз вдячний сюжет для артистів представити в пеклї несимпатичного і ненавистного чоловіка. Отже-ж образ виявляє ясно політичну тенденцію, а цїль єї: виборча акція. Єсли зважить ся, що Русини завсїгди нарікають, що виборча акція переводить ся горівкою і ковбасами; єсли возьме ся під розвагу протести Русинів по кождих виборах, мусить ся признати, що тенденція образу антіпольска, антіправительственна і антіжидівска, звернена супротив тих всїх чинників, котрі беруть участь в виборах. А дальше, війт Ник. Музика каже, що образ має на метї висміяти бутиньскі партії, отже ще помічуєсь підбурюванє сторонництв до ворогованя одних супротив других. Значить, wszystkie stronnictwa ruskie, czy staro-Rusini, czy neo-Rusini, to jest ci, co trzymają się nowej ery, chociaż wewnątrz między sobą mają spory, w jednem godzą się: jedni i drudzy pałają nienawiścią do Polaków. Пристрасти napтійні доводять до забутя, а найкрасшим доказом атак на митрополита, на жаль від людей таких, котрі богато завдячують митрополитови. Але-ж де шукати вдяки у Русинів? А коли тої вдяки нема, то яке значінє мають усї фрази Устияновича? Заст. прокуратора знов вертає ся до попередного висказу, що справа незвичайна і починає деклямувати з кольосальним патосом рефлєксії на темат серця, що мовляв оно страх благородне, отже і вдячне, але також і злобне отже і невдячне. По сїй апострофі зверненій очевидно до Русинів, візвав ще раз присяжних судьїв, щоби своїм засудом покарали ворохобних артистів.

 

Предсїдатель перервав розправу на чверть години. Стиск в салї нечуваний; на ґалєрії богато пань і они жалїючи над мукою обжалованих, кидали им для осолоди цукорки.

 

По чвертьгодинній перерві, спитав предсїдатель обжалованих: чи они самі будуть боронитись, чи поручать оборонцеви послїдне слово. Обжаловані згодились на оборону д-ра Костя Левицкого, і єму предсїдатель удїлив голосу. Бесїду подаємо в скороченю.

 

Високій трибунале! — розпочав оборонець. Заким приступлю до промови, до властивої оборони перед трибуналом cyдьїв присяжних, я зневолений піднести свій жаль, що з уст речника державного упали невмістні слова, будьто би цїлий нарід рускій, живив ворожі тенденції супротив народности польскої. Яко Русин заявляю против такого висказу протест, прошу п. предcїдaтeля вписати слова речника державного до протоколу і застерігаю собі за сей поступок доходженє в дорозї права. Дальше підношу жаль, що речник державний не поступив собі по закону і виголосив своє обжалованє по польски, а не по руски. Именем обжалованих застерігаю собі доходженє в дорозї права против речника державного; а не роблю сего, будьто би хотїв виступити ворожо против братьньої народности польскої, але в оборонї прав національних. [В авдіторії порушенє.]

 

Високій трибунале cyдьїв присяжних! Коли провідник грецкої річи посполитої Перікль лежав хорий, Греки судили тогдї єго друга і товариша різбаря Фідіяса за те, що він украшуючи святиню, вирізьбив на щитї Атини голову Перікля. Греки славили Перікля і підносили талант Фідіяса. Однак пpu зміні політичних відносин посудили Фідіяса о богохульство, засудили єго і він неповинний помер.

 

Кілько разів я роздумував над нинїшною справою, тілько разів згадавсь менї старинний, політичний процес. На лаві обжалованих артисти, люде, що зазнали в кождім закутку краю, де лиш були, признанє і вдяку. А прецїнь найшли ся в Бутинах такі, що посудили их праведних о провину против публичної безпечности і забуреня. І з мальованого пекла зробилось дїйстне, туземне пекло. З образа витворено політичні доходженя, заряджено процес, і посуджено авторів о провину публичної безпечности з мотивів політичних. Ми чули від речника державного, що се справа чисто політична. Отже она має безперечно дві сторони: одну правну, а другу політичну. Панове, ви мусите рішучо відрізнити ті сторони, коли ви яко свобідні горожане, судьї вибрані з народу маєте видати справедливий осуд. Ви мусите брати сторону вини, а лишати на боцї політику, для котрої не місце у судї.

 

Приступаючи до розбору сеї справи, я обовязаний попередити свої виводи двома увагами: По перше, вис. трибунал не має докладного образу пекла. Фотоґрафії цїлковито злі, бо не віддають нї в части вірної копії образу. Се вияснили і свідки і самі обжаловані. Дальше оборона не могла як слїд розвинути противного доказу в наслїдок спротивленя речника державного, що вказує на слабу силу обжалованя, котре жахало ся допустити до відкритя очей правдї. По друге, провина з §.302 належить до переступства против публичного ладу і безпечности і містить три конечні вимоги до сповненя вини. Передовсїм треба 1) злої волї, або злого наміру; 2) злий нaмip має бути звернений против кляс, народностей або сторонництв серед суспільности і 3) має викликати ворожій виступ більшого числа осіб, одних против других.

 

Пригляньмо ся нинїшній справі і винайдїм той злий намір, чи злу волю. Але з-першу спитаймо: хто-ж ті люде?

 

З кінцем минувшого, а з початком сего столїтя на Руси підупало церковне малярство. По церквах стрічалось самі богомази, без артистичного смаку, недоладні малюнки, що викликували радше посміху, нїж побуджували до молитви. І от п. Устиянович, яко славнозвістний поет і маляр, котрий міг зготовити собі вигіднїйше житє і забезпечити будучність, — він ступає на тернисту тяжку дорогу, громадить коло себе талани, йде між народ і малює святинї на славу церкви і народу. Не одна громада знає єго, не одна дякувала єму за єго артистичні труди. Також і п. Томасевич, єго молодшій товариш, чи і він виступав коли против Поляків? Нїколи того не чули. і за що-ж они обжаловані нинї? Але yвійдїм між відносини бутиньскі, може там подибаємо властиве жерело зла!?

 

Приїздять малярі до Бутин і умовляють cя о роботу після закона з братствол церковним. Очевидно до Ник. Музики не мали по що йти, хоч він і голова церковного комітету, бо закон виразно вказує, що церковний комітет має право займати ся будинками, коли між тим украшенє церкви належить виключно до церковного братства, котре репрезентує місцевий парох. О. Шелеметко скликує громаду і віддає артистам церков... Они малюють, малюють між иншим і пекло.

 

Акт обжалованя закидає ворожу тенденцію образу, а я питаюсь, звідки взяв ся на образї шляхтич, урядник, жид а евентуально і латиньскій священик? П. Устиянович не виступав нїколи против Поляків. Громада завдячує дїдичам Незабитовским будову і вивінованє церкви, і в тім напрямі годї подумати, щоби Устиянович, котрий сам бував гостем в шляхотских домах і жив в приязни з народностею польскою, щоби він тепер з невияснених причин виступав і против шляхти і против лат. духовеньства? Ся справа дуже загадочна. Овід. Лідль добачує на образї пок. Голуховского, а другі свідки кажуть, що та сама особа представляє лат. священика. Коли се справдї Голуховскій, то справа не надає ся перед суд. Він нинї не урядник, він не становить нинї нїякого політичного напряму, він небіщик, і хиба родина мала би право упімнути ся за зневагу предка.

 

Але лишім небіщиків в спокою, а станьмо на хвилину на становищи акту обжалованя, котрий каже, що се интеліґентне лице, се лице священика. Панове! Чи син священика, п. К. Устиянович міг допустити ся такої провини, він, що жив дружно з бутиньским парохом? Адже і сам о. Шелеметко оглядаючи образ не найшов в нїм нїякої каригідности нї обиди. Де-ж та воля зла?

 

Після обжалованя, дальша фіґура має бути жидом. Чи п. Устиянович виступав коли яко антісеміт? чи радше він яко артист заявив ся благородним в дїлах віроисповіданя? Роками сидїв в академії, студіював і вималював Мойсея, представителя семітскої реліґії. І се може знаменує єго ворожій настрій против Мойсеєвих визнавцїв? Також і особа урядника не вказує на злий намір. Житє артистів свідчить, що они не бавили ся нїколи в антідержавні тенденції. Може бунтували людей в Бутинах? Але і то нї.

 

Може менї хто закинути: Правда, злий намip конечний до вини, однак се процес внутрішний, котрого нїхто не бачить. Так єсть, але истнованє єго виявляєсь зверхними познаками, котрі вказують на злу волю. А звичайний чоловік, судья, мусить мати явні познаки тої злої волї. Злодїя караємо за те, що крав; клеветника за те, що хотїв нанести неславу. А коли тут і познаків злої волї нема і обжалованє не в силї их найти, ну, то годї говорити про вину тих людей.

 

Друге услівє: злий намір мусить звертати ся против верств, кляс, народностей і сторонництв суспільних, щоби викликати ворожи сторониченя. Пригляньмо ся сїй неудатній фотоґрафії образа. [Тут переходить оборонець фіґуру за фіґурою і досадно збиває виводи обжалованя і заст. прокуратора.]

 

Оборонець продовжає: Отже підбурюваня нема, бо і народностей на образї нема. Се звичайні типи, але і різнородні задля артизму, і они представляють грішників: марнотравцїв, лихварів, обжорів і т. д.

 

Речник державний піднїс політичні партії при виборах в Бутинах і закинув, що тенденція образа також підбурити против бутиньского сторонництва, котре мнимо голосувало за Поляками. П. прокуратор очевидно забув, що той самий Музика, котрий вчера зізнав, будьто би голосував з своїм сторонництвом на польского кандидата і не був караний за пяньство, що той самий Музика нинї випер ся того. Надто констатую, що партій в Бутпнах нема. Партія, се люде, що нарікають на незаконні дїла Ник. Музики, бо він повинен находити ся на сподї громади. А малярь, коли-б хотїв був взяти за основу истнуюче ворогованє партій в Бутинах, мав би був нагоду вималювати в пеклї Ник. Музику і тим був би підбурив против него.

 

Але ходить о те: чи образ згідний з засадами христіяньскої віри? Першій слїд пекла стрічаємо в притчах Соломона, де говорить ся: хто орудує сріблом і золотом, той дістанесь до пекла. Дальше Євангелист Лука в XVI роздїлї також описує пекло, говорячи про убогого Лазаря і про богача. Отже після основ христіяньскої віри страшний суд досягне всїх без різницї і без огляду на кляси, народности і на становище суспільне. Значить, і сей образ відповідає в цїлости розумним основам христ. віри, а кара за него могла би наступити хиба по знесеню свободи христіяньскої віри і по заведеню антіхристіяньскої инквізіції.

 

Трете услівє: злий намір має звертатись до ворожого виступованя одних против других. Я не пocмів би підносити закиду против польскої народности, будьто би она переводила вибори виключно при помочи горівки і ковбас. Але, єсли се правда, що образ представляє вибори, як каже акт обжалованя, — то яке-ж тут підбурюванє? Не підбурюванє, а коррупція при виборах! А коли коррупція, — то хто винен, артист? чи той, що допускавсь єї? Я мушу признати, що кождий правий чоловік, Поляк, урядник, Русин мусить соромити ся коррупції виборчої. Наведу примір. В однім місточку жив шляхтич, і єго хотїли вибрати послом. Однак він заявив: Skoro ludek ruski przyjdzie do mnie z zaufaniem i powierzy mi zastępstwo swoich interesów, ja przyjmę mandat; lecz wchodzić do parlamentu przez szynk, to nizej mojej godności obywatelskiej.

 

Русини старають ся о переведенє своїх кандидатів, инакше, борють ся о свої політичні права. Се боротьба дозволена, боротьба, що єї називає правознавець Ігерінґ: Kampf ums Recht!

 

Йдїм дальше. Чи средство віднесло успіх і чи образ справдї підбурив одних против других. Речник державний зблукав ся на манівцях. Бо єсли що викликало забуренє, то хиба невластиве поведенє властей, именно доходженє староства в cпpaві чисто церковній, судове cлїдcтвo в церкві і розповсюдненє фальшивих, підбурюючих вістей. Отся справа чисто обрядова, тож і не місце для неї перед цивільним судом на основі артикулу 15 з. о. з 21 грудня 1867 р., котрий каже: (читає) "Кожда законом признана церков і реліґійне стоваришенє має право самостійного заряду і уладжуваня внутрішних віроисповідних реліґійних відносин." Отже політична власть не повинна була робити карно-судового доносу, їй належало донести до ординаріяту, яко до одинокої компетентної власти. А коли она поступила инакше, я мушу уважати сей поступок нарушенєм свободи церкви і рускої самоуправи. То неуправнене поступованє викликало противний успіх, бо ординаріят, яко власть духовна, одиноко компетентна, не виступив против образа і не зарядив єго усуненя з церкви, надто відпоручник заявив, що образ згідний з засадами христ. віри. А що баби говорять всїлякі сплетнї, так се не може рішати о ходї справи.

 

Штука користувалась завсїгди найбільшою свободою. Boзьмiм комедію Дантого, возьмім образ пекла Мих. Анджеля, що находить ся в сикстиньскій каплици. В однім і другім стрічаємо найвисші стани, а прецїнь нїхто не потягав авторів до одвічальности, мимо того, що не було конституції, а прецїнь папа не усунув пекла з каплицї. Сїнкевич випровадив в "Ogniem i mieczem" борбу обох народів і вину звалив на Русинів, — а хто судив єго за те? Не заряджено процесу і славній авторцї пашквілю і безпощадної критики руского духовеньства, що те все змалювала в "Рор-ах і Popad-ях". А Золя і Гіґо не бичують всїлякі стани? Чому-ж не поставлено Матейка перед суд за образ "Ивана Грозного" і чому не обжаловано єго о підбурюванє против россійскої династії? Чому Семирадского "Фріне" не грішить своєю наготою против публичної морали, і чому не потягнено єго до одвічальности за малюнок "Wazon czy kobieta", в котрім богатий патрицій, після осуду публики на виставі, представляв руского крилошанина?

 

Я констатую, що так тенденційний процес не звістний ще в судово-карній статистицї. Образ можна би судити тогдї, коли-б знесено конституцію, а введено поліційну державу.

 

Так отже в образї тенденції політичні, і з тим не криєсь обжалованє. За те з правної сторони здогади, та на жаль, невмістні і неправдиві. Речник державний заявив, що всї сторонництва рускі відносять ся ворожо до Поляків. Я підношу ще раз свій протест против того висказу. Загалу народности не можна винувати. Можуть провинити ся поодинокі люде, а не цїла народність. І народність не воює з жидами, Поляками і з правительством. Що оно так справдї, на се вказує образ, котрий не підбурив нїкого. Закид истнуючої борби не згідний з правдивим станом річей в нашім краю. Загально звістно, що правительство разом з деякими Поляками взяло в свої руки від двох років примирительну акцію і єї веде. Неправда, мов би ми лиш на то  жалувались, що наш язик замало респектують і церков наша не має пошановку. І се має бути проґрамою народу? Нї. Проґрама народу стремить до повної рівноправности Русинів в краю.

 

Так, о що-ж розходить ся в тій справі, яка цїль процесу і засуду? Знаємо, єї викликав Ник. Музика, щоби виступити против пароха, котрого з-першу обвинено, а мaляpiв покликано на свідків. Справа приймила иншій оборот, і нинї свідки найшли ся на лаві обжалованих. Их мають судити, але що значив би засуд тих людей? Упокорено би пароха, Ник. Музика верховодив би в ворогованю і витворив би дїйстне пекло в Бутинах. Може йде о скомпромітованє артистів і о виказ, будьто би руска интеліґенція підбурювала нарід? Єсли так хто думає, той очевидячки блудить.

 

Коли-б интеліґенція мала бунтувати, то була-б се робила тогдї, коли нарід ще був темний, бо-ж найкрасше використати незрячих. А звістна річ, интеліґенція руска муравлиним ходом займає ся моральним і матеріяльним піднесенєм народу. І се має бути бунтованє народу?

 

Високій трибунале судьїв присяжних! Маєте дві дороги: одну права і справедливости, а на нїй стають обжаловані яко люде чисті і неповинні кари. Друга дорога, се дорога політики. Але в интересї здорової політики, они неповинні кари, бо політика не має підбурювати, але лагодити і до купи зводити. Не виступаю, яко звичайний оборонець, але те, що підношу, говорю з чистого пересвідченя і маю собі за честь боронити таких людей, як наш славнозвістний поет-артист і єго молодшій товариш. Вірю, що як трибунал апеляційний poзвiяв половину акту обжалованя, дотично мнимої неморали, так знов ви усунете другу часть і увільните обжалованих, заперечуючи в цїлости поставлені питаня що-до вини обжалованих."

 

Послїдувала коротка репліка заст. прокуратора, в котрій заявив, що бере одвічальність за свою промову і оправдував ся що-до польскої бесїди тим, що судьї присяжні не розуміють по руски.

 

По резіме предсїдателя удали ся судьї присяжні на нараду, а вернувши по добрій півгодинї оголосили рішенє увільняюче обжалованих від провини, що впрочім уже звістне нашим читателям з попередних чисел "Дѣла".

 

[Дѣло, 27.06.1893]

 

У Львові, дня 28 н. ст. червня 1893.

 

 

Мимо того, що в процесї Корн. Устияновича присяжними лавниками були самі Поляки і Жиди; мимо того, що прокуратор державний безперестанно в питанях, ставляних свідкам, указував і пригадував, що пекло Бутиньске представляє тих-же Поляків та Жидів; мимо того вкінци, що в пледоє своїм з всею жовчею ударив на нарід рускій і обвинив єго о ненависть супротив Поляків та Жидів — присяжні лавники не добачили в пеклї Бутиньскім знамен §.302 і увільнили Устияновича враз з товарищем єго Томасевичем від засуду. Проява се характеристична. Межи 12 лавниками найшлось мимо всего 5 людей, що не дали пірватись накликуваням прокуратора: распнїть єго! І в пеклї Бутиньскім не зуміли відкрити анї лихої волї, анї підущуваня против народностей та кляс суспільних.

 

Від часів виступленя бар. Капрі против пок. патріотів Ст. Качали і Вол. Варшавского в справі Гнилицкій не було у нас процесу о прикрасцї так на скрізь політичній, яким був сей послїдний против Устияновича. Лихваря жидівского зґенералізовано і під єго постать старанось підвести всїх синів Израїля. Під постать штуцера Бутиньского підложено урядника цїсарского, під обжору: латиньского ксьондза та пок. Голдовского, а під рогату шапку — весь нарід польскій. Тенденція не сугірша, а для умотивованя єї висунено цїлий апарат свідків, добре виучених і вправних — мимо присяги — в ложи; свідків, котрі суть довголїтною язвою селян Бутиньских і котрі, хоч мало просвічені і майже неписьменні, уміли на изуст докладно розказувати, з котрими параґрафами кодексу карного прийшлось им самим в житю своїм прийти в колізію.

 

Хто був аранжером сего монструального процесу — покаже час. Ми би вже і нинї могли поименувати моторів єго. Але не в тім дїло. Сам процес посїдає на стілько интересних сторін, що варта бодай деякі з них піднести, а читателї і потомки наші зложать собі вже докладний образ обставин, посеред яких під конець XIX віку приходилось жити рускій интеліґенції в Галичинї.

 

Посеред всего интересний і дуже характеристичний був висказ клясичного свідка і чоловіка интеліґентного, п. Ґрафа, судьї з Великих Мостів. Зізнаня єго були дуже баламутні і викликували в авдиторії навіть сміх. Але найцїкавійшим було сказанє, що в єго повітї судейскім Бутини і Пристань належать до найгірших сел для того, що люде тамошні суть "интеліґентні, krnąbrni і бутні" а задля того навіть одному з тих сел довелась назва: Бутини. Ингеліґенція селян єсть, після переконаня п. Ґрафа, лихом, котре належало би чим скорше прикрити грубою верствою темноти, щоб привернути давні золоті часи, коли то після теорії наших Подоляків, ludek був добрий, бо ciemny.

 

Характеристичним було омлїванє свідка Радзиковского, а то по причинї, що предсїдатель трибуналу межи єго зізнанями під присягою а зізнанями в старостві жовківскім винайшов дуже значні суперечности. Видко, що люде катеґорії п. Радзиковского потрафлять свідчити не лиш по совісти, але і після потреби, а тим самим всяку власть можуть кождого часу увести в блуд і викликувати процеси в родї найновійшого Бутиньского.

 

Характеристичними були і зізнаня п. Лідля, комісаря староства жовківского, котрий на образї Устияновича доглянув урядника цїсарского длятого, бо одно лице було нїмецке; вибори, — бо так сказав війт Музика; рожу і шнурочок на шапочцї, чого другі свідки не бачили, а мимо доброго ока не міг доглянути в тім самім пеклї двох Русинів і Люципера на тронї.

 

Зізнаня селян кліки війта Музики були майже на скрізь ложні. Се виказала розправа, а именно зізнаня свідків Устияновича. Сконфронтований війт Музика мусїв признати, що він нїколи і не був виборцем і що Бутинцї не голосували нїколи за польскими кандидатами. А мимо того, прокураторія державна не уважала потрібним за криву присягу потягнути єго до відвічальности.

 

Однакож есенція процесу цїлого лежить в плєдоє п. Ґізовского яко прокуратора. В річи єго видка була надмірна тенденційність, а то задля того, що до обвиненя недоставало мериторичних підстав. Він і не підносив их, а накинув ся на обжалованих фразами і за всяку цїну хотїв лаву присяжних пересвідчити о тенденціях атіпольскій, антісемітскій і антісоціяльній пекла Бутиньского.

 

Було се пледоє дневникарске в родї Gazet-и Narodow-ої, котра якійсь час перед тим випечатала майже дословно то саме, чим п. Ґізовскій відтак при розправі хотїв пописатись. В річи п. Ґізовского пробивались дуже ярко єго личні погляди на справу руску, насичені великою ненавистію до всїх сторонництв руских. П. Ґізовскій був Поляком-шовіністом, а не обєктивним прокуратором державним, для котрого истнують точно означені правила і границї, по-за котрі годї виходити. По нашій гадцї, п. Ґізовскій міг ужити всяких арґументів, щоб пересвідчити присяжних о личній ненависти пп. Устияновича і Томасевича до жидів, Поляків, хрунїв, секвестрів, Ґолуховских, лат. ксьондзів, панів і т. д., але єму не вільно було кидати инсинуації в очи народови рускому і казати такі слова: "Rusini jedni, i drudzy pałają nienawiścia do Polaków". Сего за богато і в нашій Галичинї, де межинародні відносини зложились дуже прикро, але де від якогось бодай часу і в деяких сферах заволодїла тенденція: смирити пристрасти і до огню не давати свіжого підпалу. Анї шеф прокураторії державної, анї шеф властей політичних в краю не будуть вдячні п. Ґізовскому за сконстатованє того, що душі деяких урядників державних накипіли так дуже антаґонізмом національним, що в поважній хвили судженя людей може з уст урядника литись так широка струя поганих инсинуацій. Чейже і п. Ґізовскому відомі интенції корони на тім поли і слова, якими наш монарх виражав ся про послїдні подїї в краю. Хотя в Чехії відносини межинародні заострились послїдними часами до крайности, то прецїнь д-р Плєнер яко крайний партизант ґерманізаторско-централістичної кліки не кинув нїколи в очи ческому народови, будь-то він горить ненавистію до Нїмцїв, а обмежив заміти свої до поодиноких партій або людей. Ще раз мусимо про те сказати, що прокураторови державному не вільно пристращатись і голосити річей, котрі суть обидою народу і в силії піддержувати на дальше як-раз то, против чого прокуратор мнимо виступав з обжалованєм. Оборонець, д-р Левицкій звернув вже при розправі увагу п. Ґізовского на єго нетакт і п. Ґізовскій мав нагоду узнати свій висказ яко lapsus linguae. Сего однакож він не зробив, бо душа кипіла як-раз "nienawiścią przeciw Rusinom". Се дуже сумний обяв, хоч правдивий і и в имени народу руского мусимо не лиш торжественно віперти слова п. Ґізовского, але жадаємо, щоби власти потягнули єго за те до відвічальности.

 

[Дѣло, 28.06.1893]

 

Вчерашне число "Дѣла" сконфіскувала ц. к. прокураторія державна за вступну статью, в котрій висказано кілька гадок на темат процесу п. Корнила Устіяновича. Конфіската наступила пізно і годї було з технічних взглядів виготовити другій наклад; длятого нинї видаємо подвійне число в обємі 1½ аркуша.

 

[Дѣло, 29.06.1893]

 

У Львові, дня 1 н. ст. липня 1893.

 

Хотя нинї вже тиждень, як скінчив ся процес против пп. Корнила Устіяновича і Томасевича, і хотя ц. к. прокураторія державна одну нашу статью о тім процесї сконфіскувала, однакож уважаємо за конечне сказати о нїм ще раз кілька слів, розуміє ся зі всею обєктивностію і оглядностію, бо він через цїлий спосіб виточеня і веденя, а особливо через деякі виступленя речника державного при остаточній розправі набрав більше нїж звичайного значіня.

 

Процес той від самого початку мав повний характер процесу політичного. Обжалований був чоловік видний в краю, маляр і поет а також політичний писатель, визначний член руского сторонництва народного, о провину політичну, підбурюванє против Поляків, шляхти, жидів і урядників. Однак се була би все-ж таки приватна справа одного чоловіка. Але — заступник ц. к. прокураторії державної з обжалованя против одного зробив мов-би обжалованє против цїлого сторонництва і цїлого народу, висказавши, що wszystkie! stronnictwa ruskie, czy staro-Rusini, czy neo-Rusini, to jest ci, co trzymają się nowej ery, pałają nienawiścią do Polaków. А коли оборонець д-р Левицкій запротестував против такого висказу, речник державний не взяв назад анї не злагоджував своїх слів, але противно відповів, що бере за них повну одвічальність на себе. Очевидно ми слів п. Ґизовского о Русинах не можемо толкувати инакше, лиш як особистий погляд єго. Але він сказав ті слова не яко чоловік приватний, тілько виступаючи в имени держави яко речник єї і правительства; отже чи не міг би хто з тої обставини виводити, що він тут висказав именно і погляди коли не правительства то бодай деяких правительственних сфер? Длятого нам видає ся потрібним, щоби ц. к. правительство в якій-небудь спосіб зазначило виразно, що оно не дїлить тих поглядів. Що их не дїлить суспільність, се показало ореченє присяглих, правда, маленьким числом голосів. Але коли-б оно було випало инакше, яке вражінє було би лишило ся по нїм, именно за-для приведених слів речника державного?...

 

Першим ініціятором того процесу був, як звістно, начальник громади Музика, котрий зробив донесенє до ц. к. староства в Жовкві. Відтак п. староста вислав зараз урядово комісаря, котрий припадком зійшов ся в Бутинах з ц. к. судьєю повітовим, по чім наступило донесенє до ц. к. прокураторії державної. Ми, розуміє ся, зoвcїм не заперечуємо анї п. начальникови анї п. старостї права, скоро в образї в бутиньскій церкві видїли щось злого, в той власне спосіб поступити. Але чи не були би зробили політичнїйше, як-би були найперше звернули на то увагу священика, а урядове донесенє лишилось аж на крайний случай? Сам же-ж п. Устіянович перед судом вказував на ту дорогу, отже она, як видко не була би остала безуспішною.

 

Процес виказав деякі немаловажні а цїкаві річи, котрі вправдї і передше знано або тверджено, але може ще не всї сконстатовано в той спосіб. Перше: навіть холмскі священики, котрим вже-ж нїхто не може закинути неприхильности чи до католицизму чи до польскости, стають в Галичинї против многих тутешних порядків а по сторонї руского народу — се-ж єсть немалим обжалованєм тих порядків! Друге: на війтівских і писарских посадах удержують ся люде, котрі там нїяк не повинні знаходити ся... Третє: з зізнань свідків, приведених самою ц. к. прокураторією державною, виходило, що ті свідки видять в шляхтичи, жидї і уряднику властиву підпору теперішної системи в нашім краю. Четверте: ті-ж самі свідки подавали яко конечні а характеристичні прикмети наших виборів неправну аґітацію, горівку і гроші...

 

О війтї бутиньскім сконстатовано, що він був караний за піяньство, а оборонець ствердив, без запереченя речника державного, що він і тепер зложив яко свідок перед ц. к. судом деякі фальшиві зізнаня під присягою. Загал публики при сїй розправі, не складаючій ся, розумієсь, з правників, припускав навіть, що заступник ц. к. прокураторії потягне єго за те свідоцтво зараз до одвічальности; тим більша мусить бути надїя, що війтованє такого чоловіка довго тревати не буде.

 

О виступленю речника державного против Русинів ми вже говорили. Д-р Левицкій застеріг собі за то доходженє в дорозї права. Ми думаємо однакож, що тут виступити повинна Народна Рада, яко заступниця політичних интересів і прав руского народу, і внести жалобу до п. міністра судівництва.

 

В тій жалобі повинна бути порушена ще друга обставина, именно що розправа не вела ся, против чого також запротестував д-р Левицкій, цїла в рускій мові, хотя обовязуюче до нинї розпорядженє ц. к. міністерства судівництва з 9 липня 1860 ч. 10.340 приписує: Устна розправа, оголошенє і виготовленє ореченя в справах карних має відбуватись в мові матернїй обжалованого. Жалоба Народної Ради повинна дати товчок п. міністрови і до заряджень загальнїйшої натури в мисль обовязуючих законів та приписів, а именно основних законів державних.

 

Наконець мусимо з прнятностію сконстатувати, що обжаловані не дали наклонити ся до відступленя від уживаня рускої мови, помимо бажаня декотрих cyдьїв присяжних. Мимохіть приходить на згадку процес о головну зраду з р. 1882, де навіть о. Наумович провадив цїлу свою оборону в польскім язицї... Сей процес нагадує процес з того самого часу, котрий провадив ґр. де-ля Скаля против покійних Качали і Барвіньского, а котрий скінчив ся так само некористно для позовників, як теперішній процес против пп. Устіяновича і Томасевича.

 

[Дѣло, 01.07.1893]

 

01.07.1893