Ві второк д. 20 с. м. вивело наше товариство драматичне оперетку М. Кропивницкого "Пошились в дурнї". Чи не пораднїйше-б 6 було заголовок змінити на само "Пошились", бо послїдне слово богато людей разить не знаю, чи се з якогось рода самопізнаня, чи нашого естетичного розманїженя, — досить, — що разить. Дїло на сїм нїчого-б не стратило.
І се представленє назвемо вдатнїйшим, завдяки характерній грі п. Стечиньского [в типі Хропка] і п. Підвисоцкого [в типі Кукса], дальше обох дївчат, Оришки і Горпинки, котрих добірними представительками були панї Лопатиньска і панна Фіцнерівна. Добірну шестерню артистичну доповняли п. Янович [в типі паробка Антона] і п. Лопатиньскій [в типі паробка Василя] живою грою і співом. Цїлість довершували, — однак лише в части драматичній — п. С. Підвисоцкій [в роли Ничипора] і п. Шеремета [в роли Скопка], бо в співі приоставали далеко по-заду. Після нашої думки до типу Скопка належало-б ужити, а єсли не мож так прямо, то упросити п. Концевича, на чім лише зискає театр і єго добра слава. Наконець танцї, ведені з запорожским завзятєм п. Лопатиньским; викликували, як звичайно, грімку охоту.
Публики явилось і сим разом дуже мало; однак виною була туча над самим вечером. Місцева публика руска оживляєсь своїм театром, як cлїд Русинам, але замісцеву можна вичислювати на пальцях і то — одної руки.
В cлїдyючиx виставах виведе товариство "Гальку", "Дай серцю волю" і "Мікада".
[Дѣло, 24.06.1893]
З Перемишля пишуть нам: Оповіщене на 22 с. м. представленє Гальки стягнуло доволї поважне число зрітелїв. Велика саля театральна була щільно заповнена, що доводить найкрасше симпатію, яку собі наш театр роздобуває в чим раз ширших кружках. За те представленє викликало вражінє і суд неоднаковий. і справдї, єсли-б ходило лиш о драматичну часть вистави, то в тім дїлї не було-б нїякої різницї думок, бо гра артистів, почавши від прекрасної, місцями справдї пориваючої і в кождім слові і поворотї обдуманої гри п. Яновича (в роли Антося), а скінчивши на нїмім лїрнику була одним словом — бездоганна. Але Галька звістна в первотворі яко опера, а у нас представляєсь яко мельодрама проте вижидаєсь і зовсїм справедливо сподїваєсь відповідної продукції вокальної, а в тім дїлї зyстpiчaєcь кождий з прикрим заводом. Бо Гальку піддержує нинї, при теперішнім складї товариства, один одинокій голос героїнї (п-нї Лопатиньскої), лучшій, гнучкійшій і що до скалї і барви засібнїйшій, як коли небудь перед тим, але се одинока краса і одинока сила вокальна в мельодрамі. Окруженє єї зoвcїм недостаточно: Антось пориває грою, та той хорошій настрій розстроює cпiвoм; Януш єднає собі зpiтeлїв симпатичним виглядом і уважною грою, за те співає, як справдїшний пан — дістоном; надто хори слабі, в І-ій дїї рвались, в ІІІ-ій (хор селяньскій) не вправлений зoвcїм. Ще найкрасше гoмoнїв хор в церкві. Де-що з партій сольових і хоральних прозорна режісерія перечеркнула з "парту".
При тім всїм ми не можем з отсими закидами звертатись до артистів, они тут зовсїм без вини, противно участь их в виставі Гальки уважаємо за певного рода самопожертвованє свого впpoчiм хорошого таланту — але на иншім поли. Серед даних обставин дирекція повинна здержати виставу сеї мельодрами аж до щаслившої хвилї, коли товариство скріпить ся відповідними силами вокальними. А поки що най виставляє твори, відповіднїйші силам і спосібностям товариства.
[Дѣло, 24.06.1893]
24.06.1893