Зиґмунд Бауман у своїй книжці «Чи може далі існувати авангард у сучасному світі?» пише, що: «Авангард може існувати лиш тоді, коли є канон, проти якого можна збунтуватися». У 20-30-их роках доступ до мистецтва для жінок був обмеженим. Навчання для жінок в Академіях мистецтв у Європі довгий час було забороненим. Зокрема, лише Академія мистецтв у Кракові приймали студенток іноді лише як вільних слухачок. Рух поступової емансипації зробив жінок помітними на ринку праці, і загалом у суспільстві. А на культурному полі емансипація стала поштовхом до переосмислення жінок у мистецтві.
У рамках проекту «Культура (без) пробілів: про спадки авангарду у Львові» у Центрі міської історії професорка Ягеллонського університету Малґожата Радкєвіч розповіла про сміливих жінок, які репрезентували львівський авангард 20-30-их років.
Маґріт Райх з Фернаном Леже, 1926 р., Париж
Малярство
В Академіях мистецтв того часу діяло правило, яке не дозволяло жінкам працювати на пленерах. Але їм не забороняли приходити туди з фотоапаратами. Як результат, жінки отримали можливість фотографувати за гроші, хоч на той час було складно вижити лише на кошти, отримані з мистецтва. Таким чином ці обмеження матеріалів та можливостей для навчання мотивували художниць до різноманітних творчих експериментів. Одним із прийомів, з яким почали працювати авангардисти, був монтаж. Почали з ним експериментувати кінорежисери, але згодом художники використовували його в різних видах мистецтва.
Українська авангардистка Маґріт Райх-Сельська однією з перших в Україні почала застосовувати техніку монтажу та колажу у своїх художніх роботах. Вона народилася в Коломиї, потім навчалась в академіях мистецтв Кракова, Відня і Модерній Академії в Парижі. Завдяки такому досвіду художниця мала змогу побачити на власні очі, як розвивався авангард в Західній Європі, а згодом, коли повернулася в Україну, розвивати його у Львові. Тут вона разом з чоловіком – Романом Сельським – заснувала авангардну групу «Артес». Вони видавали власну газету, велику увагу приділяли кіноосвіті. Львівські митці потребували постійних зустрічей та обміном ідей, хотіли існувати у публічному просторі. Як результат – ніде на той час не існувало такої великої кількості різних об’єднань та груп, як на Галичині.
У своїй творчості Маґріт Райх-Сельської багато експериментувала з формою – використовувала монтаж як техніку, багато працювала з папером і поєднувала з фотографією. Її робота «Єва» – це спроба представити інтерпретацію поняття про жінок. Цим фотоколажем Маґріт Райх-Сельська хотіла досягти, окрім візуального, ще й тактильного сприйняття.
Львівська письменниця та мистецька критикиня Дебора Фоґель, аналізуючи фотомонтажі, виявила, що легендою сучасності є факт. У мистецтві його можна використовувати, інтерпретувати чи заперечувати взагалі. Дебора Фоґель не лише досліджувала прийоми колажування та монтажу, а й використовувала їх у своїх прозових та поетичних текстах. У своєму есеї «Як слід дивитися на сучасний образ» вона роздумує про відношення митця між реальністю. Мистецтво показує дійсність, але йдеться про те, щоб відобразити справжні речі методом креативності. Ця ідея була надважливою для авангарду.
Театр
Серед новаторок у львівському театральному мистецтві 20-30-х р.р. слід згадати Беллу Кацову. Вона мала якісну класичну хореографічну освіту – брала професійні уроки танцю у Відні. Потім працювала у Львівській музичній консерваторії для дітей та старших осіб. Викладала індивідуальний танець з ритмопластики. Другою її сферою була підготовка спектаклів для театральних підмостків.
Белла Кацова захоплювалась німецьким експресіонізмом і використовувала подібні художні засоби у своїй хореографічній мові. Хотіла об’єднати танець з елементами пантоміми, ввести у спектакль елементи різних художніх творів. Белла добре усвідомлювала сценічну форму, але велику увагу приділяла декораціям, у яких експериментувала з кольорами.
Однак експериментувала Белла також і зі змістом. Так у журналі «Хвиля» згадується про її театральні постановки 33-39-их років, одним з елементів яких були єврейські танцювальні твори, де грали жінки. Це створювало конфлікт з хасидською традицією, адже лише чоловікам дозволяли виконувати на сцені хореографічні номери.
Митці того періоду відчували сильний мотив танцю, хореографії, експресії тіла, який був для них надзвичайно важливим. Львівські авангардисти мали надзвичайне чуття, що відбувається у світовому контексті. І мали інтуїтивне уявлення про те, як себе представити у цьому вимірі.
Фотографія
Ще однією яскравою постаттю у львівському авангарді є Яніна Мєжецка, про яку будемо говорити у першу чергу як про фотографиню. Однак перед фотомистецтвом вона була тісно пов’язана з малярством і музикою. Яніна Мєжецка навчалась у консерваторії з гри на фортеп’яно і вивчала музикологію в університеті Яна Казимира (сьогодні - ЛНУ ім. І. Франка). Але згодом таки обрала фотографію, зокрема завдяки спільному зі своїм чоловіком проекту «Рука, яка працює». Він працював лікарем у Львові і робив медичне дослідження з дерматології, а Яніна Мєжецка робила серію документальних фотографій пацієнтів з різних професій. Кожна фотографія несе за собою обмеження. Для проекту «Рука, яка працює» було недостаньо сфотографувати об’єкт механічним способом, щоб здобути те, що цікавило Мєжецкого як дерматолога – він хотів бачити всі фактури, пошкодження, деталі шкіри. Для цього йому потрібна була мистецька чутливість дружини. Яніна Мєжецка мала партнерсько-дружній підхід і хотіла допомагати чоловіку. Але також дивилась на це дослідження з перспективи власних зацікавлень. Її завжди приваблювала людина і результати її роботи. Авангардисти працювали з реальністю, але вводили в неї власну креативність.
Загалом проект містить близько 120 фотографій, проте професій вдалося описати більше. Цікаво, що у фотовиставці представлено більшість чоловічих рук.
Коли подружжя Мєжецких показували цей проект на міжнародних конференціях, то захоплення більше викликали зазвичай саме фотографії, а не частина із медичним дослідженням. Було очевидно, що Яніна зробила справжнє відкриття у документальній фотографії 20-30-их років.
Після Другої світової війни подружжя Мєжецких вирішили продовжити проект. Однак комуністична система забороняла фотографувати на промислових виробництвах. Тоді Яніна Мєжецка почала фотографувати у майстерні гончарів, таким чином продовживши створювати авангардний документальний портрет тогочасного Львова.
Зазвичай авангард як напрям був дуже інтенсивним і коротким періодом у житті митців. Інколи був лише етапом розвитку у творчості, після якого починалось щось зовсім інше. У своїх спогадах митці писали, що: «Авангард – це подорож до себе і світу, можливість змінити його. Але часто цей період у творчості є «юнацьким»», перехідним». Тим не менш, він ставив відбиток на все їхнє життя і виробляв у них особливий тип чутливості. Це стосувалось не лише художньої сторони, але і осмислення своєї ідентичності в цілому. Дуже часто авангардистські напрямки давали відчуття ілюзії, утопії, що можна збудувати свою ідентичність виключно на основі ідеї мистецтва та поступу. Це була утопія і вплив певних політик, які змушували митцв до небажаних кроків. По завершенню авангарду художники могли обирати між тим, чи залишитися собою, чи піти шляхом, яким пішла Яніна Мєжецка – проживати життя, яке було б наближене до творчості авангарду, і пробувати продовжувати свої досягнення.
Конспект підготувала Анна Ютченко
21.06.2018