"У полі могила з вітром говорила"

 

Посвячення памятника на Стрілецькій могилі в Олеську

 

Високії ті могили,

Козацькеє біле тіло,

В китайку повите.

Т. Шевченко, Іван Підкова.

 

Співається у нашій пісні про ту могилу, що з вітром говорила і просила того буйнесенького вітру повіяти, щоб вона не змарніла, щоб на ній трава росла та ще й зеленіла. Так хотіла та могила, щоб вона чимсь вирізнялася, щоб вона не була непомітна, щоб усі її бачили, звертали на неї увагу, памятали про неї.

 

Не забудуть ніколи прийдешні покоління Олеська та його околиць про те, що на їх цвинтарі спить вічним сном молоденький стрілець, що в 1919-ому році поклав свою буйну голову за долю Рідного Краю. А ті, що з дальших сторін нашого краю, чи може й із чужини заїдуть колись до захованого в зелених садках Олеська вчитимуться від славних олесьчан, як треба вшановувати память поляглих героїв.

 

В часі наших визвольних змагань, в часі війни, що проходила на землях Галичини, впав від ворожої кулі на полі бою під Олеськом вістун Української Галицької Армії, Микола Качурак із Тисьмениці. Поховали олесьчани біле тіло молодого стрільчика на своєму кладовищі, поставили хрестик на могилі та й відвідували її рік-річно на Зелені Свята, відправляючи на ній першу панахиду і за вістуна Качурака і за всіх, що таксамо, як він лягли головами в обороні Батьківщини.

 

Довгі роки стрілецька могила з вітром говорила. І довгі роки думали олесьчани думу про те, щоб та могила не змарніла, щоб вона стала вічним та проречистим памятником для поколінь, що далі житимуть в Олеську і на нашій землі. Довго якось важко було перевести думку в діло. Аж ось у минулий зеленосвяточний понеділок маса народу, громадян Олеська й околиць та й гостей зі Львова, була свідком відкриття величавого памятника поляглим борцям на стрілецькій могилі на олеському цвинтарі.

 

Як це звичайно буває, вистало ініціятиви одної людини, щоб здійснити довголітній задум. Попри ініціятиву треба мати ще й сильну волю і впертість, щоб діло виконати. Одно й друге має інж. Андрій Турчиняк, уроженець Олеська. Завдяки його ініціятиві й його особистому керівництву будовою на цвинтарі в Олеську став чудовий памятник, якому — здається — нема рівного в Галичині.

 

За ініціятивоію інж. Турчиняка створився окремий комітет будови памятника. В його склад входили: Дмитро Вершок, Андрій Грицина, Михайло Ґаба, Микола Купина, Антін Мандюк, Василь Мучій, Антін Сухоставський та Іван Турчиняк. З допомогою прийшла Делєґатура УОК в Олеську, заступник голови Делеґатури, Павло Талан приклав багато серця до справи. Пристала до цього і місцева Міська Споживча Кооператива, якої управа з дир. Василем Мучієм докинула й свою цеглину. Прийшли з допомогою громадяни і будова почалася. Перед самими зеленими Святами памятник був готовий і його посвячення визначено на другий день свят.

 

Треба було тільки гарної погоди. А тимчасом неділя з перехідними дощами, а ніч з неділі на понеділок робила враження справжньої слоти. Та це були тільки жартливі погрози природи, щоб олесьчан трохи потривожити. Понеділковий ранок встав чудовий, сонячний, а день хоч спочатку вітряний та з перебіжними хмарками став далі прегарний. Коли після Служби Божої сформувався похід з церковних процесій та великої маси зібраного громадянства гарячо світило сонце.

 

Крім олеської були процесії з сусідніх сіл, Кут та Хватова. Було багато молоді з околиць. Було 23 вінки від різних установ з Олеська та околичних сіл. Співав олеський хор під орудою Маріяна Калника. У поході взяло участь чотирьох священиків: місцевий парох о. канонік Олександер Левицький у супроводі о. Василя Пришляка, пароха Підгірців і голови Делєґатури, о. дек. Євгена Давидовича, пароха Ожидова та о. Володимира Слоневського, місцевого сотрудника. У посвяченні взяв участь ще й завідатель Кут, о. Володимир Безручко. За вінками йшла шкільна дітвора, за духовенством представники установ та гості, а далі зорганізованими шістками непроглядна маса народу.

 

Після посвячення памятника виголосив гарну проповідь о. Пришляк, по тім промовляв колишній культурно-освітній працівник в Олеську, лікар д-р Федір Мучій і місцевий посадник м-р Юліян Захарчук. Після промов відправлено панахиду. Біля памятника лопотіли на вітрі два великі національні прапори, хрест прибрано квітами. На широких сходах складено після панахиди принесені вінки з жовто-блакитними та малиновими стяжками.

 

Рідке торжество закінчилося. Олесько відбуло одне з найкращих своїх свят. Люди поволі стали розходитись. Яскраве літнє сонце осяяло вкритий вінками памятник. Високо вистрілює вгору хрест, а мармурові таблиці на боках памятника кажуть, що це памятник борцям, які "вмерли, щоб Україна жила".

 

Рідна земля

 

20.06.1943