Бортовий журнал суднового лікаря (уродженця Чернігівщини, що після Київського університету потрапив на службу до Чорноморського флоту) про рік у Туреччині. Переклад Захара КОЛІСНІЧЕНКА.
КОРАБЕЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ ЖУРНАЛ
Ведений на пароплаві “Тамань”*
з 6 червня 1869-го року до 11 червня 1870-го року
судновим лікарем СТРАДОМСЬКИМ**
Пароплав “Тамань” готувався до відходу в Туреччину на свій пост до російського посольства і поспішно провадив роботи, стоячи у гавані. Огляд команди, здавалось, не вимагав бажати кращого. Люди, обрані із екіпажу, виглядали молодцями та дихали молодістю і здоров’ям; лиш одна обставина, що більша половина з них поступала на судно вперше, в обстановку життя, зовсім для них нову і невідому, зобов’язувала всіх на службі, і особливо лікаря, бути уважним до тих впливів, які могли би діяти на них несприятливо. Екіпаж, числом 67 осіб, складався переважно із уродженців Катеринославської, Херсонської і Таврійської губерній, отже із місцевостей наближених до моря, котре, таким чином, більшій частині з них було дещо знайомим і не лякало їхню уяву чимось страшним, небаченим. Окрім того, на нас чекала кампанія не важка для них по службових морських заняттях; кампанія, що полягала у стоянні на одному місці впродовж цілого року з невеликими рейсами по Босфору і вельми нечастими більш дальніми плаваннями; кампанія в здоровому і теплому кліматі, де майже впродовж цілого року команда могла жити на відкритому повітрі, не скупчуючись у тісному просторі житлової палуби судна, відтак в гігієнічних умовах вельми сприятливих для здоров’я. Усі ці дані приводили до переконання, що майбутня кампанія закінчиться як найкраще і найщасливіше стосовно нашого здоров’я, що згодом підтвердилось на ділі.
6-го червня пароплав перейшов на рейд під бульвар і розпочав кампанію, а 12-го знявся, аби прослідувати у Севастополь. У Севастополі для огляду і фарбування підводної частини він був витягнений на елінг Російського Товариства пароплавства і торгівлі. Команда перебралась в одну із будівель на березі корабельної бухти, котрі до останньої кримської війни слугували складськими казенними магазинами, а після перетворені в казарми, що їх займає розташований у Севастополі армійський полк. У Севастополі пароплав “Тамань” простояв з 13-го по 22-ге червня, звідти зайшов на кілька годин у Ялту і 25-го червня кинув якір у Константинопольській протоці (Босфор, тут і далі прим. перекл.) біля Буюк-Дере.
(клікнути для збільшення)
Містечко Буюк-Дере, в перекладі – велике село (насправді – “великий потік”, у джерелах – “велика долина”; нині це частина Стамбулу), розташоване на європейському березі материка, за 6 миль від входу в Константинопольську протоку, котра вигинаючись у цьому місці правильним півколом від NO до O (з північного сходу на схід), утворює невелику затоку, або бухточки, закритої від входу невеликим мисом. У центрі цього півкола біля самого берега розташувалось Буюк-Дере – найкраще місце по всій протяжності Босфору за своєю картиною місцевості та помірністю клімату. У цьому живописному куточку збудований літній палац нашого посольства; живуть влітку посли інших націй і найкраща фешенебельна частина суспільства Оттоманської імперії. Навпроти Буюк-Дере, на азійському березі, видно старі і ті, що заново будуються турецькі патереї, а дещо далі, на напівкруглому пагорбі, височіє прекрасний кіоск, що належав колись єгипетському віце-королю і подарований ним потім султанові. На європейському березі, також навпроти Буюк-Дере, красуються залиті зеленню літні дачі і тріпочуть прапори французького і англійського посланців (послів) у місцевості, яка за своїм здоровим кліматом, носить навіть ім’я Терапії. Буюк-Дере розташоване, як я сказав уже, на самому березі протоки, вздовж її протяжності, утворюючи спочатку, рахуючи від входу, одну вулицю, набережну, шириною не більше трьох сажнів (1 сажень – 2,16 м.) і близько півверсти (1 верста – 1066,7 м. ) у довжину; в кінці вона переходить у більш вузьку вулицю, забудовану вже з обох сторін будинками, із яких ті, що лежать ближче до берега, передніми своїми фасадами повернені на вулицю, а задніми – до протоки, маючи тут широкі тераси, вимощені кам’яними плитами, засаджені квітниками, утворюючи собою майданчики типу пристаней. Вони і насправді служать пристанями до належних їм будинків, до яких відвідувачі пристають на легких каїках набагато частіше, ніж входять з боку вулиці. Уся набережна, від початку до кінця, обкладена гранітом, з майданчиками, що випинаються у протоку і на яких побудовані маленькі купальні. Набережна прекрасно шосована, утримується з бездоганною чистотою і двічі на день поливається водою, для запобігання пилу. Будинки, що дивляться на набережну, складають літні дачі заможних і знатних людей, збудовані переважно із дерева, у два і три поверхи та вирізняються легкістю, вишуканістю і своєрідністю побудови, відповідно до клімату цього благословенного від природи куточка. Одразу за будинками берег протоки підіймається доволі круто, закінчуючись на вершині гострим гребенем із найдивнішими і живописними обрисами своїх ліній. У деяких місцях частини возвишення приховані прямовисно, обкладені гранітом і являють на горі тераси, прикрашені павільйонами, фонтанами, скульптурами, обставлені лавками серед влаштованих тут невеличких садків, зі спокусливою тінню і квітників, котрі строкатяться усіма можливими барвами найрідкісніших оранжерейних і туземних рослин. Уся пологість вершини зайнята парками, садами, виноградниками та городами, у котрих видніються стежки, що в’ються зигзагами серед зелені, з різноманітними переливами та відтінками кольорів розкішної рослинності. Величезні столітні дуби, товсті горіхові дерева, гіллясті чинари, яскраво зелені клени, своєрідні фігові дерева, стрункі пірамідальні кипариси, морські або італійські сосни, липи, бук, граб, миґдалі витворюють розмаїтість дерев тутешніх садів і парків, під тінню яких проводить усе літо населення Буюк-Дере, найрізноманітніше за національностями і способом життя.
Найбагатший і, після греків, найчисельніший тут клас, складають вірмени – багаті купці та банкіри, котрі мають у Константинополі банківські контори. Замкнуті у своєму середовищі, вірні заповідям своїх предків, роздумуючи тільки про курси і векселі, вони у європейському костюмі і у своїх розкішних палаццо залишаються такими ж невігласами, як і турки, серед яких вони знайшли собі притулок і багаті жнúва. Життя їх одноманітне, самітницьке, суворо-домашнє і мало відрізняється від гаремного життя прихильників пророка. До цієї пори їхні жінки зберігають східний костюм, схожий на турецький, але з чорним, замість білого, покривалом голови; до сих пір вони ховаються, подібно полонянкам, за залізними ґратами вікон і міцними замками, ревниво охороняються своїми чоловіками, як одаліски (невільниці) в гаремах чорношкірими хранителями жіночої вірності; до сих пір плов із баранячим м’ясом і таким же салом є для них найбільш ласою постійною стравою.
Греки складають майже виключне населення Буюк-Дере, і якщо вони дещо випередили вірменів зовнішністю європейської цивілізації, зате далеко перевершили їх у жадобі до грошей, користолюбстві незалежно від засобів, і тих дрібних плутнях та обманах, що їх вони пускають у хід у своїй дріб’язковій грошовій торгівлі – найулюбленішому занятті тутешніх греків. У веселу відверту хвилину грек сам зізнається не почервонівши, що перші в Константинополі шахраї – греки, за ними слідують вірмени, а за тими вже на останньому плані стоять євреї. Не зупиняючись перед жодними моральними перешкодами, не маючи нічого святішого за гроші, грек готовий на найцинічнішу розпусту для їх добування. Достатньо бачити дві-три турецькі кав’ярні, у яких прислужують грецькі хлопчики років десяти-дванадцяти, аби впевнитись, що окрім звичайного подавання відвідувачам люльок і кави, ці нікчемні діти грають тут роль надто мерзенну для людської гідності. Їхні викличні посмішки і нахабні очі на блідих, втомлених і по-старечому поморщених обличчях, мимоволі наводять на думку про багато безсонних ночей проведених ними у скотських оргіях перенасичених поклонників Корану, про ранню пристрасть до руйнівного впливу опію та гашишу. Низькопоклонство, грубі лестощі, плазування – природні наслідки довгого рабства, що тяжіло над греками, становлять інші відмінні риси їхнього характеру. Грек в душі ненавидить турка, позаочі він його непримиримий ворог; але гляньте як він вигинається, які низькі б’є поклони, прикладаючи поперемінно, за східними звичаєм, свою руку до лоба, до серця ідо землі, з яким смиренням, заледве не з побожністю цілує край поли халату у паші, чи мулли, якого випадково зустрів. Та як тільки зник ворог його і грек знову вступає в свою роль раба: плює на сліди пана, показує йому кулак і, трапся тут іноземець, неодмінно обізве турка собакою, запевнятиме, що вони скоро проженуть турків із Константинополя і будуть молитися в церкві Софії. Їхні надії та симпатії в цьому випадку обернені на Росію й імена Костянтина та Олександра фігурують у їхній мові, як їхніх майбутніх визволителів. Жодне плем’я у світі не спотворилось і не розбестилось як константинопольські греки. Очевидно, патріот, постійно зайнятий думкою про майбутнє панування Константинополя, грек зовсім забув свою історію і свої традиції; більша частина з них не бачила і не знає тих небагатьох залишків їхнього блискучого минулого, котрі вціліли від варварства турків і котрі пощадив час. Ая-Софія, наприклад, монументальний, вповні вцілілий пам’ятник колишньої величі і блиску Візантійської імперії, що його відвідують усі іноземці, котрі приїздять до Константинополя, аніскілечки не цікавить грека святістю своїх спогадів; він би ніколи й не пішов туди, аби не манила його надія отримати кілька піастрів від туриста в якості його чичероне (екскурсовода). Проте це ремесло не по характеру грека; він любить торгівлю, любить міняти гроші і бачити їх якомога частіше у своїх руках; по древностях Константинополя водять тепер євреї і бідні іноземці, що поселились тут.
Невелике число чорногорців та болгарів, що населяють Буюк-Дере, становлять клас садівників та городників, і варто віддати їм належне в бажанні, розумінні своєї справи і старанності у ній. Це бідне, але чесне плем’я, працею рук своїх добуває ті невеликі засоби до життя, котрих вони позбавлені на батьківщині жадібною турецькою владою. Чорногор і болгарин вважаються тут найпрацелюбнішим народом і охоче наймаються місцевими вірменами та багатими іноземцями для роботи у їхніх садах, котрими покрита вся Константинопольська протока.
Іноземний елемент Буюк-Дерського населення складають службовці при посольствах, їхні родини та невелике число осіб, що перебувають на турецькій службі. Всі ці різні класи суспільства живуть окремими колами, не змішуючись із іншими, починаючи з одягу і закінчуючи переконаннями.
Стосовно клімату Буюк-Дере славиться як найздоровіша і найпомірніша точка всього узбережжя Босфору. Розташоване недалеко від входу в протоку і не закрите від неї, місто доступне для північних вітрів, котрі дмуть із Чорного моря і значно стримують літню спеку. У місцях, що закриті високим берегом від півночі і тих, що лежать у тій частині протоки, яка від Буюк-Дере подається на O (схід), віддаляючись від входу в протоку, не дивлячись на дуже близьку відстань від Буюк-Дере спека літом здається більшою і задушливішою. Ця різниця особливо помітна між Терапією і Буюк-Дере; перша прямо дивиться на вхід у протоку, друге трохи закрите мисом і лежить дещо заглибившись у вигин; у Терапії спека відчувається менше, ніж у Буюк-Дере, хоча відстань між ними по прямій лінії не більше двох верст. Північні вітри майже господарюють тут впродовж літа зазвичай стихають і з високого берега несеться дещо волога від щедрої густої рослинності прохолода.
Шість днів червня і увесь липень пароплав “Тамань” простояв у Буюк-Дере, пришвартувавшись так близько до берега, що сполучення із ним відбувалось у шлюпці, котра йшла по леєру. Зайнятість команди обмежувалась легкими роботами з прибирання, чистки і приведення судна в належний порядок. Команда підіймалась зазвичай о п’ятій ранку, о шостій снідала, обідала близько полудня, о сьомій вечора вечеряла і о дев’ятій вкладалася спати. Припаси харчів купувались на ринку свіжими і в кількості вельми достатній. Двічі, чи тричі на день команда купалась; недільними та вихідними днями відпускалась на берег – словом, для здоров’я людей всі умови були надзвичайно сприятливими. [...]¹***
У серпні пароплав “Тамань” здійснив рейс до Ялти, постоявши тут два дні, повернувся в Буюк-Дере; тут, на азійському березі, навпроти Терапії, ми застали турецький табір, розташований на схилі берега правильними рядами наметів шатроподібної форми. Війська були виведені сюди з міста почасти для майбутніх зустрічей і церемоній для французької імператриці, котру тут чекали, почасти через нестачу води у місті. Константинополь забезпечується водою водопроводом із резервуарів, що побудовані у 16 верстах від нього на захід. Резервуари наповнюються дощовою водою влітку і сніговою навесні, при таненні в довколишніх горах. Однак буває, як і під час нашого перебування тут, що впродовж літа не випадає майже жодного дощу і снігу в горах узимку небагато, тоді жителі Константинополя страждають від нестачі води, яка продається у такий час вельми дорого. По Босфору ж в деяких місцях є джерела і проточні ріки і з них воду привозять у місто у шкіряних мішках, нав’ючених на спини ослів, часто за десяток верст. Місце, де влаштували табір, лежало на березі маленької річки з чистою проточною водою, якої так потребували в місті війська, а особливо кавалерія. Лазарету в таборі не було; хворих зазвичай відправляли на каіках до госпіталю у місто, не дивлячись на понад п’ятнадцятиверстову відстань. [...]²
У вересні пароплав “Тамань” ходив у Севастополь, де простояв один день для завантаження вугіллям, вирушив у Ялту, аби прийняти нашого посланця, котрий повертався з Росії в Константинополь. Пробувши два дні в Ялті, ми знову повернулись у Буюк-Дере. [...]³
У жовтні місяці у Константинополі і по всьому Босфору почалися приготування для зустрічі французької імператриці; флот витягнувся з гавані на рейд і розташувався в одну лінію на середині Босфору, між султанським палацом Долма-Бахче і кіоском на азійському березі. Попереду стали сім броненосців, за ними три парових тридечних кораблі, потім два парових фрегати, а за ними два корвети. Число військ у таборі збільшилось прибуттям нових із міста для огляду, що передбачався на честь імператриці. По всій довжині, по обидва боки Босфор прикрасили щитами для ілюмінації; усі будинки і дачі обвісили та обліпили різнокольоровими шкаликами. У самому місці здійснювалась реконструкція театру, виправлення вулиць і навіть розширення їх, що робилось у найоригінальніший, чисто турецький, спосіб. Широких та зручних для їзди вулиць у європейській частині міста тільки три: одна з них – із Галати в Перу, прорізає місто майже по всій його довжині; друга починається у Топхане та йде паралельно берегові до палацу; і третя позаду закинутого кладовища, яке називали малим Кампо. Проїзду із Топхане до Перу не було, туди вела вузька, звивиста і брудна вулиця, яку потрібно було переробити для проїзду імператриці із Топхане до французького посольства, що розташоване у Пері. Вулиця ці, від початку до кінця, була забудована дерев’яними, у два і три поверхи, будинками, переважно старими і дахами зверху вони сходились так, що вулицю зручніше було назвати критим коридором, або галереєю, якою насилу розминались двоє нав’ючених ослів, чи коней. Здавалося б, що розширення подібної вулиці неможливе, але турки думали не так. За велінням падишаха одного прекрасного дня з’явились пригнані сюди теслі і, не довго метикуючи, більшу частину будинків перепиляли від даху до фундаменту, а ті, які вже занадто виступали вперед розібрали у такий же спосіб. Половини будинків, що позосталися, ще довго стояли у такому спотвореному вигляді з відсутністю однієї стіни, яку турки хотіли-було замаскувати розмальованою парусиною, але чомусь роздумали; ймовірно, видатки для цього реставрування мали бути більшими, ніж для пиляння. З нагоди зустрічей, різноманітних церемоній і свят на честь колишньої імператриці, пароплав “Тамань” майже щодня здійснював рейси протокою до Константинополя і, нарешті, 9-го жовтня з переселенням нашого посланця із Буюк-Дере до міста, перейшов у Константинополь на постійну стоянку. Теплі, ясні і тихі дні дуже сприяли ілюмінації, феєрверкам та різним вогняним потіхам, до яких турки видатні охотники і якщо в чомусь іншому відстали вони від просвітленої Європи, то у мистецтві їх виготовляти вони її перевершили. [...]⁴
У листопаді погода змінилась; дні переважно були вологі, похмурі, часто туманні і нерідко дощові; вітри часто змінювались, сягаючи міри бурі; ночами і ранками було вже відчутно холодно. [...]⁵ Пароплав упродовж цього місяця ходив двічі в Дарданелли з послом, котрий відправився на відкриття Суецького каналу. У Дарданеллах посла очікував кліпер “Яхонт”, що прийшов із Пірею, на який він і пересів; іншим разом пароплав “Тамань” ходив аби прийняти посла із кліпера, по його поверненні зі Суецу.
Грудень своїми погодами мало відрізнявся від листопада: такий же сирий і похмурий, ще більш дощовий із сильними вітрами, що часто змінювались від усіх румбів компаса. [...]⁶
У січні 1870 року холод зробився ще відчутнішим; погода змінювалась вельми часто; нерідко зранку при чистому небі випадав невеликий сніг; за тим до вечора небо затягувалось хмарами і дрібний дощ, схожий на наші осінні дощі, змивав сніг, замість якого на вулицях з’являвся бруд. Коливання термометра були надзвичайно примхливими. [...]⁷ Лютий за станом погоди нічим не відрізнявся від січня, що йому передував. [...]⁸ У березні помітно почало відчуватись наближення весни; північні і північно-східні вітри змінились південними і південно-західними. Чисті, безхмарні дні прозирали частіше; тепло ополудні було найприємнішим. У кінці місяці зазеленіли береги і почали розпускатись дерева. [...]⁹ У квітні весна з’явилась у повному своєму блискові і розпалі: сади зацвіли, гори зазеленіли і покрились рясною рослинністю. Легкі вітри, переважно південні, дули впродовж дня і зовсім стихали до вечора, стримуючи помітну спеку полудня. [...]¹⁰
Травень – найкращий місяць нашого помірного клімату, відрізнявся тут значною спекою, яка в місті ставала просто нестерпною. Усі, хто мав дачі на Босфорі, покинули душне місто і перебрались до них. Пароплав “Тамань” також перейшов на літню стоянку в Буюк-Дере. Із самого ранку починалась чимала спека, котра до полудня посилювалась іще більше; ввечері надходила приємна прохолода, але разом із нею з’являлась така рясна роса, що палуба, здавалось, змочена водою і сукня після години перебування на відкритому повітрі ставала абсолютно мокрою. У садах вологість була іще помітнішою. [...]¹¹
У червні почали готуватися до відходу з Константинополя, звідки знялись 9-го числа і 11-го прибули у Миколаїв. Хворих впродовж цього часу не було.
_______________
*Колісний пароплав “Тамань” побудови 1849-го року списали орієнтовно у 1894 році. За деякими даними, обладнаний кількома гарматами, він брав участь у російсько-турецькій війні (1877 — 1878).
**Страдомський Василь Андрійович – старший судновий лікар Чорноморського флотського екіпажу. Народився 1 січня 1831 року в с. Семенівка Чернігівської губернії. Після закінчення у 1855 році Київського університету потрапив на службу до Чорноморського флоту молодшим лікарем. Брав участь у Кримській війні 1853-1856 років, за що був нагороджений двома медалями та орденом Св. Станіслава. У травні 1869 року призначений ординатором до Миколаївського морського шпиталю. Працював учителем фельдшерської школи, лікарем в училищі для доньок нижчих чинів, слідкував за доброякісністю продуктів на Воєнному базарі, був судновим лікарем, лікував майстрових і робітників Миколаївського порту. Крім офіційних обов’язків, виконував багато громадських справ. Під час морської служби побував у Греції, Туреччині, Закавказзі, Індії та інших країнах. Першими експонатами його особистої колекції стали екзотичні мушлі та корали. З Греції Страдомський привіз чудову археологічну колекцію. Мав велике зібрання документів XVI-XVII ст., серед них – грамота за підписом Київського митрополита Петра Могили, накази, укладені Корніловим та Нахімовим. Цікавився історією друкованого слова у Миколаєві, мав повні річні комплекти газет.
Помер Василь Андрійович 13 травня 1902 року у Миколаєві.
*** Окрім заміток Страдомський щомісяця фіксував у журналі погодні показники, кількість хворих та їхні хвороби, вони винесені в примітки.
¹ Найвища температура, яку ми спостерігали впродовж липня місяця, знаходячись постійно у Буюк-Дере, була: вранці – +22,градуси за шкалою Реомюра (1 градус за шкалою Реомюра – 1,25 градуса за шкалою Цельсія), у полудень – 24, і 19 увечері; найнижча: вранці +15, у полудень – 18 і 16 увечері. Середня температура липня: +18 вранці, 21 у полудень і 18 увечері. Найбільша різниця між температурами ранковою і полуденною була 5 градусів, між полуденною і вечірньою – 7 градусів і між ранковою та вечірньою 5 градусів. Хворих впродовж червня та липня було 13 осіб, із яких 5 лазаретних і 8, котри приходили тільки за допомогою. Із цього числа до серпня не залишилось жодного хворого, усі одужали.
Хворобами, що спостерігались між ними були: катаральна лихоманка у двох хворих (лазаретні), понос у 5 хворих (2 лазаретних і 3 звернулись за допомогою), венерична хвороба у трьох хворих (1 лазаретний і 2 звернулись за допомогою), забій 1 хворого (допомога), рана мізинця лівої руки у одного хворого (допомога) і костоїда (каріес) другого корінного зуба верхньої щелепи у одного хворого (допомога). Із п’яти осіб, що захворіли поносом, двоє мали всі припадки розвинутої холерини. Хвороба розвинулась майже без провісників і проявилась зненацька вночі сильними коліками в животі, болем під ложечкою, частими рідкими рисовидними випороженнями, рвотою і легкими судомними посмикуваннями кінцівок; відсутність цианозу і швидкого упадку сил, а також збереження пружності м’язів відрізняли цей випадок від холери, хоча інші напади були схожими на неї. Один із цих хворих захворів у Севастополі під час перебування в казармі, повернувшись увечері з роботи на пароплав і викупавшись із розігрітим тілом. Я знайшов його із сильно зміненим обличчям, що впало і осунулось, пульс був малий, прискорений, язик сухий, шкіра холодна. Відповідне лікування потроху ослаблювало напади хвороби і хворий заснув. Прокинувшись, відчував себе краще і міцніше, хоча ще скаржився на нудоту; випорожнення ще були частими, але не такі рідкі і забарвлені в жовтий колір. До вечора, після другого келиха пуншу, хворий почувався вельми добре і наступного дня вважав себе здоровим, скаржачись лише на слабкість. Цілковито такі ж явища і з таким же наслідком були у другого хворого, що захворів на судні 30-го липня, після нашого приходу у Константинополь.
² Найвища температура у серпні доходила вранці до 21 градуса за шкалою Реомюра, у полудень – до 23, увечері – до 19 градусів; найнижче спускалась вранці до 15 градусів, до 18 у полудень та до 14 увечері. Найбільша різниця між ранковою і полуденною температурою склала 4 градуси, між полуденною і вечірньою – 6 градусів, між ранковою і вечірньою – 5 градусів. Середня температура місяця: вранці 18 градусів, у полудень – 20 градусів і 18 градусів увечері. Дні впродовж серпня стояли переважно ясні, безхмарні, тихі, вітри дули переважно з NO та ONO; невеликий дощ падав двічі. Хворих на пароплаві було: катаральною лихоманкою троє, легким незначним запаленням плеври, запаленням зовнішнього вуха, опіком лівої кисті і наривом на коліні по одному. Всі одужали.
³ Хворих упродовж цього часу було: троє катаральною лихоманкою, четверо фурункулами, один поносом і один зубним болем внаслідок костоїди. Північні вітри почали поперемінно змінюватись південними; ясних днів ставало менше; після заходу сонця з’являлась рясна роса; дощі перепадали частіше й частіше. Середня температура місяця: вранці 15 градусів за шкалою Реомюра, у полудень – 17 градусів і 14 градусів увечері. Найвища температура вранці – 19 градусів, у полудень – 20, увечері – 17 градусів. Найнижче спускалась вранці до 10 градусів, до 11 у полудень та до 10 увечері. Найбільша різниця між ранковою і полуденною температурою склала три з половиною градуси, між полуденною і вечірньою – 4 градуси, між ранковою і вечірньою – 3 градуси.
⁴ Легкі вітри дули переважно з WSW, SSW та SW (S – південь, W – захід), зазвичай зовсім стихаючи до вечора. Найвища температура жовтня була: вранці – 16 градусів за шкалою Реомюра, у полудень – 19, увечері – 14 градусів. Найнижче спускалась вранці до 7 градусів, до 12 у полудень та до 8 увечері. Найбільша різниця між ранковою і полуденною температурою склала 6 градусів, між полуденною і вечірньою – 8, між ранковою і вечірньою – 3 градуси. Хворих на пароплаві було 6 осіб, котрі одужали всі. Припадало по одному випадку: легкого запалення сполучної оболонки правого ока, хронічного катару (запалення) легенів, гострого незначного ревматизму, гонореї сечовидільного каналу, забою правої гомілки і рани верхньої губи.
⁵ Найвища температура була: вранці – 14 градусів за шкалою Реомюра, у полудень – 16, увечері – 13 градусів. Найнижче спускалась вранці до 2 градусів, до 3 у полудень та до 5 увечері. Середня температура вранці – 8 градусів, у полудень – 10 градусів і 8 градусів увечері. Найбільша різниця між ранковою і полуденною температурою склала 7 градусів, між полуденною і вечірньою – 7, між ранковою і вечірньою теж 7 градусів. Хворих поступили з переміжною лихоманкою троє і з забитою раною великого пальця правої ноги – один; із них пропасні одужали, а з раною залишився на грудень.
⁶ Найвища температура була: вранці – 11 градусів за шкалою Реомюра, у полудень – 15, увечері – 11 градусів; низька доходила вранці до 4 градусів, до 8 у полудень та до 7 увечері. Середня температура вранці – 7 градусів, у полудень – 11 градусів і 8 градусів увечері. Хворих прибуло: 1 – з катаральною лихоманкою, 1 – з переміжною лихоманкою і 1 з нігтьоїдою (наривом) на великому пальці правої ноги. Як прибулі цього місяця, так і залишений з минулого із забійною раною великого пальця правої ноги, одужали і до січня місяці наступного року не залишилось жодного хворого.
⁷ Найвища температура вранці була 10 градусів за шкалою Реомюра, у полудень підіймалась до 14, а ввечері падала до 6 градусів; низька доходила вранці до 2 градусів, до 6 у полудень та 0 було увечері. Середня температура вранці – 4 градуси, у полудень – 9 градусів і 3 градуси увечері.
Хворі, що надійшли були: 2 з катаральною лихоманкою і одужали у цьому ж місяці; по одному з гонореєю та нігтьоїдою великого пальця правої ноги (залишились на лютий).
⁸ Хворих впродовж місяця разом з тими, котрі залишились із січня, було п’ятеро осіб; ті, що надійшли представляли 1 випадок катаральної жаби, 1 – запалення плеври і 1 – ревматизму. Четверо одужали, а один (з ревматизмом) залишився до березня.
⁹ Термометр уранці при найбільшій температурі підіймався до 12 градусів за шкалою Реомюра, ополудні до 17 і до 9 ввечері; при низькій падав зранку до 4, ополудні до 9 та ввечері до 2 градусів. Середня температура вранці – 6 градусів, у полудень – 11 градусів і 5 градусів увечері. Найбільша різниця між ранковою і полуденною температурою склала 7 градусів, між полуденною і вечірньою – 3, між ранковою і вечірньою 4 градуси. Хворих прибуло 4 особи: один із катаральною лихоманкою, один із рожею (бешихою) лівої руки, один із лівою паховою грижею і один із шанкром (статеве захворювання). За виключенням останнього, одужали всі, а також залишений із лютого хворий на ревматизм.
¹⁰ Термометр зранку показував найбільшу температуру 14 градусів за шкалою Реомюра, ополудні 19 і 11 увечері; Найменша температура була: зранку 7 градусів, ополудні 13 та 6 увечері. Середня температура вранці – 9 градусів, у полудень – 13 градусів і 8 градусів увечері. Різниця між ранковою і полуденною температурою склала 5 градусів, між полуденною і вечірньою – 6, між ранковою і вечірньою 3 градуси. Хворі у цьому місяці були: три катаральною лихоманкою, один проміжною лихоманкою, один рожею лівої ручної кисті і двоє вереничними язвами дітородного члена. З них до травня залишились двоє з шанкрами, решта, разом із тим, що залишився з минулого місяця венеричних хворим, одужали.
¹¹ Термометр зранку при найбільшій температурі показував 20 градусів за шкалою Реомюра, ополудні 23 і 17 увечері; Найменша температура була: зранку 13 градусів, ополудні 16 та 14 увечері. Середня температура вранці – 14 градусів, у полудень – 17 градусів і 15 градусів увечері. Різниця між ранковою і полуденною температурою склала 4 градуси, між полуденною і вечірньою – 3, між ранковою і вечірньою 1 градус. До тих венеричних хворих, котрі залишились із квітня у травні додались: один хворий проміжною лиххоманкою, один – запаленням підреберної пліви, один – фурункулом. Усі одужали.
З фондів Державного архіву Миколаївської області
21.06.2018