Бої за Цитадель

Міська рада Львова гасить пожежу,  яку влаштувала власними руками. Однак питання про те, як надалі поводитися з місцями масової насильницької загибелі людей, залишається актуальним.

Восени 1918 року навколо Цитаделі вирували бойові дії – українці й поляки воювали за відновлення своїх держав. Минуло сто літ – і Цитадель знову в епіцентрі баталій. Щоправда, тепер «правнуки погані» намагаються завоювати фортифікації, щоби будувати там житло на кістках загиблих у кількох війнах.

Провтикали?

Мудра людина ніколи не потрапляє в складні ситуації, з яких розумна блискуче виплутується. Саме ця приказка спадає на думку через ситуацію, що склалася з рішенням сесії Львівської міської ради від 7 червня про передачу ТОВ «Сучасне місто» двох земельних ділянок на території львівської Цитаделі  Ординарне, здавалося б, земельне рішення – передати від одного суб’єкта господарювання до іншого земельну ділянку – ледь не переросло у міжнародний скандал.

Представники депутатського корпусу, з якими спілкувався Z, пояснили голосування за цей проект ухвали дуже просто і без жодних підтекстів: «Провтикали». Як правило, найпростіші пояснення є найближчими до правди – тож цілком можливо, що так і сталося. Нікого з депутатів, які тиснули кнопку «за», не насторожила сама адреса, адже вся Цитадель має один номер – Грабовського, 11, де розміщено кілька десятків об’єктів, що належать різним власникам. І ніхто не зміг пригадати, що ця територія є історичною пам’яткою національного значення.

Врешті, не поцікавилися й тим, як це питання потрапило до порядку денного. З цим історія цікавіша, бо ж внесли його як додаткове питання напередодні сесії, а ініціатором був не хто інший, як Григорій Козловський – знаний більше як власник ресторанів, готелів, будівельного бізнесу та як поціновувач талантів Періс Гілтон і «Модерн токінг». Очевидно, частина депутатів припустила, що коли Козловський вніс це питання, то його погодили на самій верхівці міськрадівського харчового ланцюга, бо інакше й бути не може. І проголосували.

Зараз вони розуміють, що даремно (чи таки не даремно?) знехтували простими правилами депутатської поведінки і не поцікавилися, що ж там під кришечкою. Як виявилося, депутати дали дозвіл не тільки на зміну власників ділянки, а й на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок на вул. П. Грабовського, 11 для будівництва й обслуговування багатоквартирних житлових будинків компанії, серед засновників якої є офшор з Кіпру, а кінцевим власником – киянка Олена Велика, дружина колишнього керівника Державної екологічної інспекції України Андрія Заїки. Дані про це розміщені у системі Youcontrol  і підтверджуються декларацією пана Заїки, яку він заповнив після звільнення з посади.

Насправді незрозуміло, чому до цього часу ЛМР на внесла зміни до свого регламенту, якими заборонила би вносити майнові та земельні питання з голосу. Адже очевидно, що у 87% це робиться для того, щоби уникнути нормального розгляду питання – через депутатські комісії. Якби питання по Грабовського почали опрацьовувати звичайним шляхом, то всі нюанси спливли б значно раніше – і цілком можливо, що до розгляду на сесії воно навіть би не дійшло або отримало відповідний розголос значно швидше. Принаймні, тоді депутати задумалися б, чи варто їм голосувати за пункт з порядку денного, який може поставити велику та масну пляму на репутації всіх депутатів і кожного зокрема.

Адже йдеться про місце, де в роки Другої світової війни був концентраційний табір. На його території загинули понад 140 тисяч військовополонених різних армій. Більшість жертв – бійці Червоної армії, а також французи, італійці та бельгійці. До цього часу там не проведено нормальної дослідницької роботи, не встановлено місця поховань та належним чином їх не впорядковано. Встановлено лише пам’ятний хрест, до якого приходять офіційні делегації віддати шану загиблим.

Першим втямив масштаби скандалу міський голова Андрій Садовий і заветував ухвалу. За його словами, ніякого житлового будівництва на цій території бути не може, бо це ж пам’ятка державного значення. Цікаво, що риторика Садового набуває жорсткішої динаміки – спочатку він також кивав на те, що, мовляв, поспішили, не розібралися, депутат з голосу вніс. А от ближче до сесії 21 червня мер пообіцяв розібратися із депутатами від своєї фракції, які практично у повному складі підставили очільника.

«Щодо будівництва житла на Цитаделі. Ухвала, яка взялася нізвідки, була подана депутатом Григорієм Козловським (БПП) з голосу і не була завізована юридичним департаментом. На жаль, я не був присутній на сесії – й одразу зупинив її дію, як тільки отримав в руки. Мені шкода, що під час розгляду не знайшлося жодного депутата, який би публічно виступив проти. Це стосується і депутатів від "Самопомочі", на яких особлива відповідальність, і з якими окремо обговорю ситуацію і доповім результати прихильникам. Чому мовчали всі інші – маєте можливість питати в тих, за кого голосували. Ті, хто зараз примітивно піаряться, а на сесії мовчали, виглядають жалюгідно. На Цитаделі жодного житла не буде! Ця територія – пам’ятка історії національного значення, і жоден депутат отак просто собі там нічого не збудує», – зазначив Андрій Садовий.

Григорій Козловський у сесійній залі ЛМР

Проблема лише в тому, що мер Львова злегка лукавить, бо ж депутат Козловський запропонував це питання до порядку денного під час засідання колегії при міському голові за день до сесії – а отже, про сам проект міський голова не міг не знати.

Постає й інше питання – чи збираються депутати долати вето, накладене міським головою, адже відповідне питання уже є в порядку денному сесії, й поки що можна прочитати його первісну редакцію. Під час виступу на одному з телеканалів директор юридичного департаменту ЛМР Гелена Пайонкевич сказала, що міський голова готовий позиватися до депутатів, якщо вони подолають вето. Однак тут теж закладений елемент піару, бо якщо Садовий тепер так послідовно йде проти цього рішення, то невже члени його фракції посміють не послухати шефа? А це, як відомо, найбільша фракція у ЛМР – і без неї дуже важко ухвалити будь-яке рішення, не кажучи вже про ухвали, де потрібно мати дві третини голосів.

Панове, всі ми ходим по кістках?

Поки всі ці політичні ігрища втихнуть, варто подумати над тим, що робити із Цитаделлю далі. Після спорудження на цій території п’ятизіркового готелю автор не один раз чув у відповідь на запитання, хіба в таких місцях можна будувати такі заклади, – що весь старий Львів є суцільним цвинтарем, і ми всі мимоволі щодня по цих місцях ходимо.

Так, історія Львова знає радикальні методи поводження з похованнями і цвинтарями. Досить згадати і старий єврейський цвинтар біля Краківського ринку чи старий Стрийський цвинтар, на місці якого виріс парк. Але з Цитаделлю ситуація дещо інша, бо йдеться про місце не упокоєння, а трагічної та страшної загибелі майже 140 тисяч осіб.  Місце, де мучилися від хвороб, поранень і знущань понад чверть мільйона людей. 

Під час Другої світової війни у цитаделі був концентраційний табір для військовополонених «Stalag 328»

Очевидно, що не вся територія Цитаделі є місцем вбивства та поховання полонених, однак це геть не виправдовує тих, хто задля гарної локації хоче збудувати тут житло чи інші об’єкти.

Міська влада мала би першою задуматися над тим, як треба поводитися з такими місцями – адже йдеться не лише про Цитадель. Львовознавець Іван Радковець у коментарі Z зауважив, що добрим виходом з ситуації було би ініціювати створення на території Цитаделі музею українського війська. І з огляду на мілітарне минуле цієї місцевості, і зважаючи на сторіччя від проголошення ЗУНР, яке святкуватимемо восени цього року. У ті часи на Цитаделі йшли жорстокі бої між українськими та польськими військами.

«Це може бути музей військової доблесті українських військ. Тут можна було би розташувати техніку, показати історію розвитку війська та проводити відповідні заходи – ті ж таки реконструкції боїв. Водночас треба провести комплексне дослідження Цитаделі, щоби віднайти можливі поховання і належно з ними повестися», – пропонує львовознавець.

Східну вежу-бастіон, що на Калічій горі, переобладнано під готель «Цитадель Інн»

Щоправда, для реалізації такої ідеї потрібен час, кошти і допомога держави. Адже зараз на території Цитаделі є десятки власників землі й майна. Тож для організації музею нерухомість і майно слід викупити, а це навіть за найскромнішими підрахунками – сотні мільйонів гривень. Звідки взяти кошти? Поки на це немає відповіді. Але політична воля потрібна однозначно. Задля спільного добра гроші можна було би частинами знайти в місцевих і державному бюджетах, а далі на етапі досліджень, наприклад, залучити партнерів із країн, чиї вояки поховані на Цитаделі. Адже йдеться і про їхню історичну пам’ять.