Юлія Овсяник

«Виривайте з квітників те, що зів’яло, бо сухі квіти псують вид цілої грядки». Отець Роман Каленюк і в житті був не менш радикальним, ніж в словах:  в особистому, коли вирішувалася доля рідного сина, та в духовному, коли стояв перед вибором підписатися на православ’я. Навіть хобі мав дивне, як для його сану, – мисливство. Активно займався просвітою на своїх парафіях, завдяки своєму авторитету серед заможних людей зміг у нелегкі міжвоєнні дні збудувати церкви. 28 квітня минуло півстоліття від дня смерті отця Романа Каленюка.

 

о.Роман Каленюк

 

Рід Каленюків дав громаді Стрийщини низку священослужителів.  Батько Романа – Адам Каленюк – був також священиком, і його слідами пішло троє синів. Їхня мати – Климентина Каленюк – походила з Івано-Франківщини і була донькою отця Софрона Левицького. Усі п’ятеро синів отримали дуже добру освіту. Роман, Омелян і Зенон висвятилися на священиків. Молодий Адам Каленюк першу священичу практику мав у Благовіщенській церкві, що тоді знаходилася в передмісті Стрия. Неподалік була садиба  церковного дяка Михайла Бандери. Є версія, що молодий сотрудник – Адам Каленюк – хрестив старшого дякового сина Андрія, який теж став священиком і був батьком провідника ОУН. Згодом внучка отця Каленюка Дарія навчатиметься в одному гімназійному класі зі Степаном Бандерою.  Після Стрия в 1883 році о. Адам Каленюк був призначений на парафію в село Воля Довголуцька, про що свідчить «Історичний шематизим Львівської архиєпархії», який уклав о.-д-р Дмитро Блажейовський. З 1901 року по 1906 рік Адам Каленюк був стрийським деканом. Далі в житті цього священослужителя настають цікаві зміни: його вважали москвофілом, зокрема, підозри викликало те, що один із синів в роки Першої світової війни навчався у Петербурзі. У травні 1915 року отець Адам Каленюк опинився серед осіб, які були вислані з Галичини внаслідок воєнних дій. Його ім’я – у списку людей, які поселилися в селі Терни Харківської області. Там він попросився під протекцію архиєпископа Харківського Антонія і став служити у церкві Покрови¹. Яким чином повернувся додому, невідомо, але через п’ять років отець Адам Каленюк помер на своїй парафії у Волі Довголуцькій і його могилу, яку насипали на церковному подвір’ї, досі доглядають селяни.

 

На противагу батькові сини Адама Каленюка залишалися вірними греко-католицьким громадам. Роман Каленюк, закінчивши Стрийську гімназію та теологію у Львівському університеті, вступив на теологічний факультет Яґелонського університету у Кракові.² Його брат Зенон вивчав теологію та схоластику в колегіумі святого Йосафата в Римі. Старший від них Омелян Каленюк на той час уже був священиком: обслуговував парафії Львівщини та Івано-Франківщини. Згодом переїхав до Польщі і там помер. Ще двоє Каленюків – Орест та Євген – поховані у рідному селі Довголука: Орест свого часу відбував заслання на Уралі, а Євген працював податківцем в Кутах на Івано-Франківщині.³  

 

Найбільше відомостей збереглося про отця Зенона Каленюка, який на прохання митрополита Андрея з 1929 по 1940 рік перебував з душпастирською місією на Волині, зокрема, з 1932 в Заріччі (Полісся). Перші парафії отця Романа Каленюка, були села Головецько (тепер Сколівський район) та Надітичі (нині Миколаївський район) — відповідно 1906–1908 та 1908–1921 рр. У Надітичах він запланував будівництво церкви, але був мобілізований до війська. «(…) переконав сільську громаду взяти позику в австрійському банку і на ці кошти у 1911- 1914 рр. було збудовано нині існуючу церкву Пресвятої Трійці. Сам о. Роман, як польський духівник австрійської армії, потрапив у російський полон у 1914 році в складі залоги фортеці Перемишль. А селянам війна «списала» кредит, так як одним з її результатів стала ліквідація Австро-Угорської держави», – пише Іван Кахнич в історії села Надітичі.⁴

 

Згідно з шематизмом отця Блажейовського, у житті о. Романа Каленюка «незаповненими» залишаються майже десять років. Їх заповнювали війна, в яку він увійшов військовим капеланом, а потім чотирирічне ув’язнення в місті Перовськ (Казахстан), де він, до речі, познайомився з композитором Станіславом Людкевичем.  

 

На засланні в Казахстані (отець Роман сидить перший зліва, третій зліва сидить Станіслав Людкевич)

 

Згідно з документами, які опублікував у своєму блозі А. Бондарьов, після полону отець Роман потрапив у Терни на Слобожанщині, де служив його батько. «Завдяки документам відомо, що у 1917 році в поселенні Терни Лебединського району перебував військовий священик австрійської армії Роман Адамович Каленюк. Греко-католицького віровизнання. Взятий у полон разом з гарнізоном фортеці Перемишль. В Терни прибув з Київського табору військовополонених».⁵ Однак, на відміну від батька, Роман Каленюк не став служити під протекцією православного архиєпископа. Натомість листовно звернуся до митрополита Андрея Шептицького, з проханням аби владика посприяв його поверненню на парафію в Надітичі.

 

Мама отця Романа Климентина в центрі з родиною

 

Після смерті о. Адама Каленюка у 1920 році син Роман зайняв його парафії в селах Довголука, Воля Довголуцька та Монастирець Стрийського повіту. Довголука славилася просвітянським рухом. В селі жив відомий в краю землевласник Яків Тишовницький, якого відвідували такі діячі, як Іван Франко, Михайло Грушевський, Єронім Калитовський. Приятелював дідич і з місцевим парохом: разом ходили на полювання. «В селі розповідають таку байку: зимового недільного вечора  йде отець Роман на вечірню до церкви, а по його садку бігає заєць. «Прошу тебе, йди звідси!» – каже отець. Вертає з церкви, а заєць і далі в садку. Взяв рушницю і вистрілив», – розповідає недавній адміністратор тих парафій о. Микола Стручинський. Та завдяки дружбі зі ще одним завзятим мисливцем  Яковом Тишовницьким отцю Роману вдалося збудувати в селі церкву. «Іменем «Яків» названо дзвін на церковній дзвіниці», – каже о. Микола Стручинський. Також за отця Романа постав храм і в селі Воля Довголуцька, а в Монастирці так і не встигли збудувати до встановлення радянської влади. Церкви, які звели на парафіях отця Калинюка, були розписані відомим художником Антоном Монастирським. Воля Довголуцька також відома чудотворною іконою Божої Матері, до якої ще перед війною почали відбувати прощі.

Будівництво церкви в Довголуці

Отець Роман Каленюк активно долучався до розвитку сільської просвіти. У Довголуці очолював комітет з будівництва школи. Директор школи Стефанія Лесняк приятелювала з їмостю – Олександрою (Гамайчук) та старенькою мамою отця Романа – Климентиною. Племінниця Стефанії Лесняк – Оксана Бурин-Чижевська – пригадує, що родина Каленюків мала чимале господарство. «Крім душпастирської праці священик був добрим господарем. На його обійсті було декілька корів, кінь, порося, різне птаство. Селяни бачили, як він, оперезавшись рядном, сіяв зерно, косив сіно, працював у саду або при пасіці. (…) Вирощене і зроблене в його господарстві реалізовувалося на ринку, а виручені кошти поповнювали сімейний бюджет, з якого також оплачувалося навчання дітей».⁶ Що родина отця жила небідно, свідчить і  те, що вони купили в Стрию власний будинок. У Романа та Олександри (в селі їмость кликали Олесею) було двоє дітей: Тадей та Дарія.

 

Тадей Каленюк, син о. Романа

 

Особиста трагедія, яку пережили Каленюки, пов’язана із сином. «Хлопець був закоханий у дівчину з простої родини і ходив до неї в сусідню Волю Довголуцьку. Вимогливий і суворий тато не давав благословення на такий шлюб. У Тадея Каленюка народилася позашлюбна донька. Сам він пішов з дому і помер десь в стодолі від запалення легень. Навіть на похорон його одягали не в хаті, а в дзвіниці», – пригадує розповідь дяка Федора Козака о. Богдан Дмитрів, адміністратор парафії в Довголуці у 2001-2006 рр. Донька Дарія Каленюк також не створила сім’ї, тому єдиним нащадком  отця Романа Каленюка є невизнана внучка, яка перейшла на богослужіння в православну церкву.

 

Братство при церкві Івана Хрестителя в Довголуці, о. Роман в центрі

 

В 1924-1935 рр. Роман Каленюк очолював Любінецький деканат, який тоді охоплював частину Сколівського району (Луковицю, Корчин, Верхнє Синьовидне). Декана, як і колись його батька, підозрювали в москвофільстві, зокрема, за «руду бороду» (тоді греко-католицькі священики голилися на подобу римо-католицьким).  Однак Оксана Бурин-Чижевська пояснює носіння бороди тим, що отець Роман починав впроваджувати східні практики, як того вимагав Митрополит Андрей Шептицький. «Сучасники вважали Каленюків русофілами. Та схиляння перед російським стосувалося тільки побуту, – і о. Адам, і о. Роман служили греко-католицькій церкві. О. Каленюк був особисто знайомий з митрополитом Андреєм Шептицьким, зустрічався з ним, листувався та активно впроваджував у життя церковні реформи Владики»⁷, – пише дослідниця Довголуки. Оксана Бурин-Чижевська згадує також про зв’язки родини Каленюка і загону радянських партизанів. Зокрема пише, що її – дитину – в оселі отця Романа тримав на колінах Сидір Ковпак. «У 1941 році німецькі солдати без труднощів зайняли село і розташувалися в класах новозбудованої школи. Священикові часто приходилося бути перекладачем. Вдень окупанти «прочісували» село та краї лісу, а вночі ховались до будинку, виставляючи довкола надійну охорону. З настанням сутінок, як тільки німці ховалися у приміщенні школи, на подвір’ї плебанії з’являлись радянські партизани – загін Сабурова об’єднання Ковпака».⁸

 

Церковний хор в Довголуці, який організував о. Роман

 

Довголука пережила і град обстрілів у серпні 1944 року, коли німці розташувалися в підніжжі гори Парашки, намагаючись ввійти до Стрия. Зі спогадів тітки Оксани Бурин-Чижевської, обстріли почалися в неділю якраз після Служби Божої. Бої тривали кілька днів, люди забрали худобу і переховувалися в лісах. Хто не міг втікати, пересиджував у пивниці отця Каленюка. Сам священик постійно перебував в селі, приносив людям харчі з дому та фрукти з власного саду.

Їмость Олександра, сидить третя

 

У 1946 році отець Роман Каленюк не підписав перехід на православ’я. На диво, його не відразу виявили і, він ще якийсь час міг служити на парафіях. «Може далося взнаки те, що «ковпаківці» колись вечеряли в його хаті», – роздумує о. Богдан Дмитрів. – До 1950-го року отця Романа не чіпали, але потроху підкопувалися. Наприклад, якось йому довелося вінчати повстанця. Після того «бандерівського» весілля його викликали в ҐБ. Отець Роман захищався тим, що молодята мали розписку з сільради.

 

о. Роман і о. Зенон з директоркою школи Стефанією Лесняк

 

Іншим разом, розказував Федір Козак, прийшли до Каленюка три священики, нібито зі Сколівщини, та розпитували, чи він виписує газету «Московська патріархія» та чому служить як незареєстрований священик. Після того отця Романа викликали у Дрогобич з вимогою зареєструвати громади. Він поставив свій підпис на документах, а вже на вокзалі почув звинувачення у зраді. Отець повернувся і вимагав віддати йому ті папери, щоб їх порвати, та, ясно, що ніхто йому нічого не віддав. Мусів залишати парафії», – каже отець Богдан Дмитрів. «Якийсь час ще служив у резиденції підпільно, доки його буквально «не витягнули за бороду»  з хати – так згадували люди», – додає о. Микола Стручинський. Отець Роман перебрався у власне помешкання в Стрию і там разом з братом о. Зеноном підпільно відправляли богослужіння. Єдиним їхнім доходом була зарплата дочки о. Романа Дарії, яка працювала вчителькою в музичній школі. Церкви в Довголуці, Волі Довголуцькій та Монастирці стояли під замком.

 

Родина Каленюків в Моршині (сидить другий зліва о. Роман Каленюк, четвертий - його брат о. Зенон)

 

Отець Роман помер в Стрию 28 квітня 1968 року. Похоронна процесія несла його прах селами аж до парафій, де він служив. Люди, навіть, тайком відкрили Довголуцьку церкву, щоб відправити чин похорону. Досі згадують Каленюків як українських патріотів та діячів.

 

_________________

¹ Бондарьов А. «Слобожанщина і Галичина в 1914—1918 роках»

² Ханас З. Калинюк Роман/Стрийщина, кн.2. – Стрий:Щедрик, 2012. – С. 190

³ Ружилович О. Постать отця Зенона Каленюка в контексті розвитку жіночого чернечого життя у міжвоєнний період//Магістерська робота. Наук. кер. о. д-р. Богдан Прах. – Львів. – 2011. – С. 10-11

Кахнич І. Історія села Надітичі

Бондарьов А. «Слобожанщина і Галичина в 1914—1918 роках» 

⁶ Бурин-Чижевська О. Спогади мого дитинства. Фрагменти історії села Довголука. – Львів. – 2013. – С. 39

⁷ Там само.С. 31-32

⁸ Там само. – С. 39

 

05.05.2018