У Львові, дня 27 н. ст. цвітня 1893.
Ситуація в соймі галицкім, на скілько она проявила ся доси, представляє ся для Русинів непривітливою, часом навіть дуже прикрою, а Поляки — подібно як і правительство, зарівно центральне як і краєве — чи не розуміючи ваги справи рускої, чи й не хотячи розуміти єї, нераз роблять мов наумисно, щоби нормальний розвій справи рускої в Галичинї і взагалї в Австрії лише спиняти, — в наслїдках же такого поступованя виходять річи не лише шкідні справі рускій, але шкідні і нераз навіть дуже прикрі також чи то для Поляків чи для правительства.
Ми вже мали в остатних роках богато нагод ствердити се на примірах.
Таке н. пр. поступованє, як обсада семинарії учительскої в Самборі, котра, після запевненя намістника, мала мати характер рускій, а потім директор єї п. Керекярто навіть не узнав за потрібне бодай на таблици на будинку семинарії помістити побіч польскої написи також напись руску — або таке именованє учителькою в львівскій рускій женьскій школї вправ особи, котра не мала навіть кваліфікації з руского язика викладового і доперва недавно сїдала до испиту та й при тім испитї упала! — чи се все не шкідне і не прикре не лиш для справи рускої, але й для краєвої [фактично-ж польскої] ради шкільної і для правительства?
Або і в остатних часах — от хоч-би карне слїдство в справі москвофілів Козарищука і Купчанка. Першого увязнено, за другим вислано лист гончій, — потім правительство [ну, певно з пересвідченя, що карним процесом не дійдесь до цїли] справу убиває. Річ ясна, що така пригода єсть лише водою дуже доброю на млин галицкого і буковиньского москвофільства, котре потребує так званих "мучеників" або "неповинних жертв" як найбільше, аби могти — не лиш на шкоду чистої справи рускої, але й зарівно на шкоду когось другого — тим успішнїйше вести звістну пропаґанду в австрійскій Руси.
Нї, не туди дорога до поправи відносин на Руси! Деструкції скрутить ся вязи не арештами "на хибив-трафив", не збороною права петиціонованя, запорученого законами основними, — до того треба способів иншого рода, способів зовсїм ясних і дуже простих, "без ґвалту і крику" [як каже Шевченко] — треба лише усунути кривди руского народу і дати належні єму після конституції права. Отсе дорога — і чей-же ясна! Нехай би правительство лиш пійшло тою дорогою, а певно не почуємо анї про арештованя, анї про зборони права петиціонованя, бо всего того не буде потрібно. Гидра москвофільска живе лиш доти, доки має грунт для себе, а тим грунтом єсть не що инше, як лиш незаспокоєнє потреб руского народу і єго кривди... Ніс Rhodus!
Зараз на першім засїданю теперішної поновленої сесії сойму п. Хамец в имени видїлу краєвого на одну руску интерпеляцію посла д-ра Антоневича відповів — по польски. Тогдї д-р Антоневич заявив, що він польскої відповіди п. Хамця не обовязаний розуміти. І зовсїм справедливо! Так само як д-р Антоневич, був би заявив і мусїв би заявити кождий интерпелянт посол-Русин. Але питанє: з якого мотиву п. Хамец узнав за відповідне знеґувати руску мову, котру знає, бо і роджений на Руси, і був на Руси урядником державним, і читає та й підписує рускі реферати в краєвім видїлї. Львівскій кореспондент краківскої Now-ої Reform-и намагає виправдати п. Хамця тим, що д-р Антоневич, яко сторонник фракції москвофільскої, не узнає [мало]руского язика. Нам не хочесь повірити в такій мотив, — на нашу гадку, п. Хамец, як звичайно шляхтич польскій, збайдужив собі руску мову, — але-ж з якого мотиву се би й стало ся, рускій справі оно грубо шкодить, а знов єсть водою на млин москвофільства... І тут повторимо до Поляків то само, що звернули в горі до правительства: Нї, не туда дорога! — хиба що вам, панове, йде о то, щоби чума москвофільска не то не вигасала на Руси, але що-раз більше забирала жертв...
Та й взагалї мусимо нинї звернути увагу Поляків, що єсли им справдї йде о то, аби сумні відносини в краю поправились або бодай стали ся зноснїйшими, то соймова більшість польска мусить вступити на иншу дорогу в відношеню до народу руского, яко до нації, і в відношеню до міліонів селяньства руского [в якійсь мірі і мазурского]. Ми в рубриках "Справи соймові" і "Сойм краєвий" реґіструємо всї ті нинїшні прояви поривів і замахів до так званої "opieki nad chłopkiem", очевидно "опіки" интратної лише для опікуна...
Хоч і як усе то для т. зв. "єрархії суспільної" лакоме, — ми остерігаємо більшість польску перед такою газардною грою.
Люд — як рускій, так здаєть ся і мазурскій — розуміє вже свої потреби і вміє не лиш відчути, але й умом зрозуміти кожду свою кривду. Нинїшний люд — то не панщиняник заголомшений. Наше руске селяньство вислало сего року до ради державної кількасот петицій за реформою виборчою, — оно певно жде з напруженєм, як поступить більшість польска і в соймі з проєктом реформи виборчої внесеним оногди послом Телишевским.
В хвилях так критичних, як нинїшна, ми за велику похибку соймової більшости польскої уважаємо навіть таку на око нїби дрібну справу, як афера з рефератом посла Пилята в справі громади Винники при Жовкві. А коли нинїшну хвилю називаємо критичною, то не "от так собі", бо мабуть доси нїхто [хто би міг] не взяв ся ще за усуванє причин торічної еміґрації селян до Россії — бодай тих причин, на які вказав референт петиції Винник, проф. д-р Т. Пилят...
Caveant consules!
[Дѣло]
27.04.1893