А ти що думаєш про Травень 68?

Коли ми дивимося на 1968 рік, то не бачимо купу утопічних руїн. Навпаки, це антидот проти покори. Бунтівна меланхолія. 

 

 

Мене запитують, що я думаю про Травень 68, і перше, що спадає мені на думку, – це тогочасне графіті «На іспитах відповідай питаннями».

 

Тристороння комісія, дуже впливова міжнародна організація, яку заснував Девід Рокфеллер, у 1975 р. зібрала групу впливових діячів у сфері політики, економіки, а також в академічному та університетському світі, аби вони діагностували, що ж сталося в бурхливе десятиліття 1960-х, особливо в той зачатковий рік, що дав назву революції 68-го. Ті «мудреці», більшість з яких поділяла ліберально-консервативну точку зору, дійшли висновку – для них тривожного, – що мав місце «ексцес демократії».

 

 

Ексцес демократії? Впродовж історії ми пережили багато ексцесів, але майже всі вони мають хижий імпульс авторитаризму, сп’яніння від деспотичної влади чи метастазів корупції. Чого нема ніде в історії – так це надміру демократії. Якою була б демократія з «ексцесом демократії»? Надто прозорою, надто партисипативною, надто демократичною? Пересит демократією є дуже винятковим почуттям тих, хто вважає себе, як назвав їх Адам Сміт, «господарями людства». Жага свободи, а не її надмір – ось що розбурхало шістдесяті. Свободу відразу відчуваєш на піднебінні, як пучку солі.

 

 

Є одна історія, що має свою дрібку свободи і гумору, яка відбувалася на давній прикордонній заставі Туї, що в Галісії, – її мені розповів лікар і письменник Анксель Васкес де ла Крус. Четверо іспанських та португальських вартових частенько збиралися, аби після обіду зіграти в карти. Корчму для цього вибирали раз там, раз там. 25 квітня 1974 року випало грати в барі на іспанському боці. Португальці не з’явилися. Ходили чутки, що в Лісабоні неспокійно – та є новини, які доходять аж через віки, коли живеш у середньовіччі. Факт – двійко іспанських прикордонників, стомившись чекати, перейшли через міст Міньйо, аби побачити, що коїться з їхніми партнерами по грі, і здибали двійко португальських вартових, які стояли струнко, з відсвітом Революції гвоздик в очах, і вигукували, немовби зовсім їх не знали: «Хай живе свобода! Іспанці – фашисти!» Утім, невдовзі гра в карти поновилася.

 

 

Діагноз Тристоронньої комісії видався мені тривожним, бо не лише вказував на проблему в минулому, а й залишався засторогою для майбутнього. І це майбутнє, в якому ми зараз живемо. Ці політичні системи є непорівнянні, але якщо ми поставимо поруч великих цабе, які нині правлять світом – Путіна, Сі і Трампа – вони точно збігатимуться в одному: їм  зовсім не подобається «ексцес демократії». Наприклад, китайський можновладець Сі, відомий як новий імператор, заборонив, щоби його називали імператором. Йому лише бракувало додати: «Мені докучають вихваляння, бо вони завжди надто короткі».

 

Можливо, те, що вважають «ексцесом демократії», є попросту демократією.

 

 

Багатьом людям хотілося б викреслити з історичного календаря місяць травень, весну, весь 1968 рік. Минуло півстоліття, але ті, хто піддають анафемі революцію 68-го, роблять це із сучасним гнівом – немов ставляться з підозрою не до тієї вже далекої весни, а до всіх, починаючи з весни 2018 р. Франсиско Фернандес Буей, філософ, який стільки зробив, аби пробудити оспалу лівицю, назвав те, що сталося в 1968 р., Великим переляком. Ним воно й було. І залишається, судячи з прокльонів гарячих голів.

 

 

Та для «господарів людства» це було щось більше, ніж Великий переляк. Значна частина того, що писали на стінах, зберігає свій сенс з бунтівною каліграфією. Там, де каже: «Наша надія може прийти лише з тими, у його нема надії», «Дія повинна бути не реакцією, а творенням»,  «На іспитах відповідай питаннями»… Травень 68 був у Парижі і Франції, з їхнім антиавторитарним спадком. Та він був чимось значно більшим. То була боротьба за громадянські права, антивоєнні настрої, що спинили війну у В’єтнамі, рух проти ядерної зброї, новий фемінізм, самоусвідомлення геїв, культура underground і жага демократії, що змусила тремтіти диктатури – в Чехословаччині чи Іспанії.  Зміна в планетарному погляді. Щось, що освітило найтемніші ділянки. А це вже революція.

 

 

Коли ми дивимося на 1968 рік, то не бачимо купу утопічних руїн. Навпаки, це антидот проти покори. Бунтівна меланхолія.  

 


Manuel Rivas
Y tú ¿qué piensas de Mayo del 68?
El País, 18.03.2018

Зреферувала Галина Грабовська

 

 

02.04.2018