Журналістика не є найгарнішою професією, але є однією з найнеобхідніших через оту властивість спільного блага, середовища свободи

Копіюючи з Інтернету, ми думаємо, що побачили і почули, хоча за нас це зробила машина. А ми сподіваємося, що обдурили пасивність. При освіченому неуцтві розум перетворюється на величезне сховище ектоплазми

Ми мусимо покласти край цій ері безмежного пластику. Іншого виходу немає. Він спаскуджує все. Хіба ви не зауважили, що навіть політичні промови вже з пластику?

Коли ми дивимося на 1968 рік, то не бачимо купу утопічних руїн. Навпаки, це антидот проти покори. Бунтівна меланхолія

Історична пам’ять і далі залишається незручною правдою. За ініціативи уряду можна було б покінчити з анахронізмом «країни канав».     Є люди, які заявляють, що втомилися від «історичної пам’яті». І навіть дуже втомилися.   Як керівник TVE, що його здибав кінорежисер Антоніо Хіменес Ріко, коли пішов представляти чудовий проект «Занепокоєння в раю»: «Він мені сказав, що ситий історичною пам’яттю по самі помідори».