На Вербну неділю Він в’їжджає у Єрусалим на молодій ослиці. А якою брамою? Твердять, що Золотими воротами, що ведуть з Оливкової гори у Старе місто. Через тиждень, після прибуття до міста, відбудуться події, в яких первосвященики, Понтій Пилат, римські вояки та мешканці Єрусалима залишаться в історії Його життя і смерті на точно визначених ролях та відомих єрусалимських пагорбах і вулицях. І місця, якими Він йшов до своєї смерті у супроводі рибалок, євангелістів й зрадника, знані та існують понині в топографії Єрусалима. Одні віритимуть, що Він – Месія, інші – уважатимуть за злочинця. І кожного року під час читання Євангелія Ісус в’їжджає до Єрусалима. Цю драматургію подій викладено точно, наче записано математичними формулами. Усі слова, які мали бути сказані, – сказані й записані.
У Єрусалимі почуваєшся так: наче історія наступає тобі на п’яти й усі забудовані й заселені пагорби міста схожі на китиці винограду. Виноград й виноградники, що часто згадуються у євангельських притчах, – особлива символіка життя. Бачив, як одинока галузка пробивається з білого шліфованого каменю стін у Старому місті, пробивається до життя. Але камінь, припасований до каменя, і стіна, що припасована до стіни, виказують тобі свою міцність. Хто ж тільки не приходив під стіни Єрусалима? Хто його тільки не руйнував і не завойовував? Зовсім не дивно, що, входячи будь-якою брамою у Старе місто – Яффською чи Дамаською – й потрапляючи у туристичний блукаючий тлум, почуваєшся зовсім самотнім. Ні торгові ряди кварталів, в яких тьма-тьмуща краму; ні каварні, в яких можна перекусити; ні палюче сонце, від якого ховаєшся за будь-яку тінь, – не можуть вивести тебе зі стану самотності. Подібне відчуття самотності надходить тоді, коли пишеш або читаєш книгу. Бо пишеш сам і читаєш сам. Коли пишеш, то диктує тобі шурхіт піску, весняний дощ або хвилі океану. А коли читаєш, то прочитані слова запліднюють твої роздуми. Але ти мусиш бути тоді сам. Отже, переходячи квартал за кварталом Старе місто, ти одночасно пишеш й читаєш – і саме тому потребуєш самотності.
І християнські храми, і юдейські синагоги, і мусульманські мечеті, Via Dolorosa, печера, в якій сидів злочинець Варавва, Оливна гора, Кедронська долина – ось де одна історія чіпляється за іншу – й часи перетікають у слова. Єрусалим зіткано також зі слів, їх проговорено гебрейською та арамейською, а згодом й іншими мовами. Навіть гнізда єрусалимських горлиць у кожній мові мають свої слова, в яких птахи висиджують своє потомство. Горлицям потрібна стіна і надщерблення у камені, в якому можна звити гніздо. І нам потрібні слова, якими ми їх назвемо, бо дають право на життя.
Посеред двору коптського монастиря росла шовковиця, між зеленим листям – рубінові плоди, хоч деякі вбиралися у монашу одежу чорноти. Видно було, що сюди прилітають птахи, щоби поживитися. Від кількох інших дерев падали тіні. Було порожньо і незвично. Шість християнських конфесій поділили простір Храму Господнього, може, коптам забракло там місця і вони зійшли на дах, на якому облаштували внутрішній дворик, насадили дерев, провели електрику та водогін. Встановлено, що мусульманські роди Джудехів та Нусейбехів володіють ключами від головного входу Храму Господнього. Одні приносять ключі, інші – відчиняють або ж зачиняють вхід. Встановлено так, щоби жодна із конфесій не привласнила собі тих ключів й не зробилася головною. Священики і монахи у різні часи нерідко влаштовували «війни» за право володіння Храмом та доступом до Кувуклії.
Місто сповнене таємниць та містики. Не відомо, чи той, хто торкнувся Голгофи, перебуваючи у Храмі, чи той, хто ніколи не був у Єрусалимі, а знає лише з Євангелії чи інтернету, може уважати себе покликаним? А чи монахи, що живуть на даху разом з горлицями і шовковичними деревами, ближчі до розуміння Його метафор? Його зцілень, чудес, Нагірної проповіді, риби і хліба? Його тріумфального в’їзду в Єрусалим за тиждень до жертовної смерті? Єрусалим – двері таємниці. А який рід підносить ключі, а який відкриває? – також таємниця.
І навіть поліцейські та військові, які охороняють Старе місто, бо ж невідомо коли і за що може виникнути конфлікт на підозріло спокійних вуличках, здається, звикли до тлумів християнських паломників, юдеїв з молитовниками в руках та арабських жінок, які приходять сюди купувати. Але щороку Вербної неділі мусить в’їхати до міста Той, хто змінив усе. І охоронці не помітять Його серед юрби, яка щойно вийшла з екскурсоводом з автобуса. Бо як можна помітити прозоре слово у позолоті весняного сонця?
І, сівши у трамвай, віддаляючись від Старого міста, розглядаєш придбаний сувенір – дерев’яного ослика, спина якого покрита червоним рядном. Такі тчуть в цих околицях.
І таке відчуття, наче ти побував у іншому вимірі.
31.03.2018