Посол Барвінский підняв у раді державній думку про руский університет у Львові, при чому налягав найбільше на політичні мотиви: свого роду Orientem соnvеrtеndum. Звісно, думка добра, Русини мусять мати свій університет, хоч, певно й сам д. Барвінськйй не вірить, що вони мати муть єго сегодня або завтра. Теперішні обставини зовсім не дають раціі для инших надій. При теперішних наукових силах австрійскоі Русі можна з достоінством обсадити хиба кілька катедр рускими ученими, тай то тілько медицинских та природничих. На инчі прийшлосьби збирати сили може ще низчі, ніж ті, що збирали Поляки, коли перероблювався університет львівский з німецкого на польский. З Росіі покликати учених Украінців, як покликано кількох Поляків, теперішний австрійско-польский уряд не зважиться. Та хоч д. Барвінский і висказав надію, що напр. нова катедра історіі у Львові буде "поручена одному з найзнатнійших істориків руських" (очевидно, Украінцеви з Росіі), тілько ж ми думаємо, що ні один з поважаючих себе учених Украінців не підe на катедру при умовах, котрі недавно наставив орган д. Барвінского, то б то, щоби противудійствувати "світлу современних огнів". А як би хто з Украінців, не дуже ознакомлений з галицкими обставинами, й пішов на катедру у Львів, то наразивбися на такі розчарованя, котрі відбили би на довго у других охоту піти за єго приміром. За зловіщий знак для украінского ученого із Росіі на новій катедрі у Львові може послужити хоть недавне наріканє самоі "Правди" на те, що правлячі круги з гори ставлять єму в умову — не бути православним. І зовсім резонно, — аджеж ся катедра отворена з огляду на програму "новоі ери", де є й точка — вірність католицкій церкві...
Подібно, до радикальноі переміни всіх галицких обставин, не можна рахувати й на прилив молодіжи з Росіі до галицко-руского університету. З наукового погляду: сил професорских, бібліотек, лабораторій і т. и. галицкі вищі школи безмірно низчі від російских. До того молодіж у Росіі, хоть не має волі отвертих товариств, та звикла до вільних, радикальних думок у своіх кружках, в громадских відносинах, в сімях. В Галичині, покладаючись на нашу славетну конституцію, академіки Украінці приставали б до радикального руху, і наразилисьби на поліцейскі шикани, котрі попсувалиби йім карієру і в Австріі, і в Росіі. В загалі, говорючи про те, чи можуть дійти з Росіі в Галичину учені й студенти, не треба забувати того основного пункту, що в Росіі тепер реакція виходить з двора царского і поліціі, а в Галичині з громади, з сойму, з літератури...
Одним словом, по всему виходить, що й на полі університетскому, як і на многих других, Галичанам ліпше, по крайній мірі тепер, не заноситись думкою Orientem converte rе, а взятися за щось скромніще, за працю підготовляючу. На полі науковім досить би було, якби Галичане хоть самі привернулись близче до Заходу, то б то до европейскоі науки, до котроі тепер Росія безперечно близче, ніж Галичина. Найбільше рішучим ділом в сій справі були би командіровки молодих Галичан в Европу, подібні до тих, котрі робляться в Росіі, де звичайно чоловік, видержавший екзамін міністерский (докторат), має командіровку на 2—3 роки за границю. Та у нас уряд центральний за се не возьме ся, краєвий те ж ні, бо мусівби признати, що галицкі університети слабі. Тепер же навіть віденьский університет не має богато впливу на зріст науки в Галичині, бо там учаться з Галичан майже виключно медики. Остатними часами між Галичанами проявилось кілька осіб, котрі печатними студіями заявили свою здібність робити для історіі літератури, фольклору і т. и. та йiм не вистачає в Галичині ні вправи, ні навіть бібліотек для конечного наукового вихованя. Вони повинні би йіхати на Захід, та не мають на те засобів. При наших теперішних обставинах, можна було би рахувати тут хиба на поміч приватну, організовану товариствами, напр. хотьби Товариством імени Шевченка, котре тепер на силу повернулось у наукове. Тілько ж те товариство, щоби навіть зрозуміти свою наукову завдачу, повинно найперше позбутися таких своіх проводирів, котрі головну мету університетских катедр бачать у боротьбі протів "світла современних огнів"...
Звісно, треба би, щоби й література підготовляла се зближенє галицкоі науки з західно-европейскою. Се могли би робити навіть теперішні редакціі наших часописів, як би тілько у них стало на те розуміня і смілости розірвати з теперішньою реакцією. Може бодай вплив російских украінолюбців що небудь тут поможе, і в сій надіі ми прочитали допись д. Вільхівского в 2 нрі "Правди" з більшою радістю, ніж бучні фрази про наш будущий університет і просвіту, котру він би то понесе на Восток.
[Народ]
22.03.1893