Стівен Гокінґ був одним із найвпливовіших фізиків ХХ століття, а також, можливо, найвідомішою іконою сучасної науки. Ще коли йому було трохи за двадцять, у нього діагностували боковий аміотрофічний склероз (хворобу Лу Геріга), який призводить до дегенерації моторних нейронів і атрофії майже всіх м’язів тіла. В останні роки стан Гокінґа поступово погіршувався. Трохи більш ніж рік тому його госпіталізували під час подорожі до Риму.
Багато впливових науковців відгукнулися на його смерть. Астрофізик Ніл ДеҐрасс Тайсон, директор Нью-Йоркського планетарію, написав у Twitter: «Його смерть залишила за ним інтелектуальний вакуум. Але він не порожній. Подумайте про нього як про різновид енергії, яка наповнює тканину часу-простору і кидає виклик вимірюванням».
Фізик-теоретик із Кембриджського університету Рафаель Буссо, колишній студент Гокінґа, в інтерв’ю Nature розповів, що його вчитель був не лише блискучим фізиком, а й талановитим популяризатором науки. «Мало хто поєднує ці два вміння – робити науку і доносити її до широкої публіки», – сказав Буссо. За його словами, коли він познайомився з Гокінґом, то швидко стряхнув незручне благоговіння, яке спочатку відчував перед ним: «Стівен був веселою та життєрадісною людиною, яка не обтяжувала себе надміру поважними чи звивистими відносинами».
Гокінґ народився в Оксфорді 1942 року. Йому діагностували БАС, коли він був 21-річним докторантом із космології в Кембриджському університеті. Вперше Гокінґ відчув, що з ним щось не так, коли одного дня пішов з матір’ю кататися на ковзанах, впав і довго не міг піднятися. «Спочатку я впав у депресію. Хвороба, здавалося, прогресувала дуже швидко», – згадував він у промові з нагоди свого 75-річчя.
Хоча лікарі спочатку прогнозували, що він проживе лише кілька років, хвороба все-таки сповільнилась. Кілька десятиліть тривала активна кар’єра Гокінґа одночасно як фізика і популяризатора науки. Вчений за цей період поступово втрачав контроль над своїми м’язами, а протягом тридцяти останніх років міг спілкуватися виключно через голосовий синтезатор.
Із часом постать Гокінґа стала однією з найбільш впізнаваних у сучасній науці. Його книги, зокрема «Коротка історія часу», стали бестселерами. Він полюбляв з’являтися в епізодичних ролях у телевізійних ток-шоу, таких як «Стар Трек: Наступне покоління», «Сімпсони» та «Теорія великого вибуху».
Але з наукового погляду ім’я Гокінґа асоціюється передусім із фізикою чорних дір, які він почав вивчати ще тоді, коли вони були лише математичною цікавинкою в загальній теорії відносності Альберта Ейнштейна. На початку 1970-х його стало цікавити те, що квантова фізика може розповісти про горизонт подій – поверхню чорних дір, з якої немає вороття. Гокінґ шокував фізичний світ своїм відкриттям: виявляється, чорні діри випромінюють радіацію (сьогодні її називають «випромінюванням Гокінґа»), тож вони не такі вже й «чорні».
За його розрахунками, це випромінювання в кінцевому підсумку змусить чорну діру «випаруватись» і зникнути. Але навіть ще більш шокуючою для фізиків стала Гокінґова теза про те, що це випромінювання повинне стирати інформацію з Всесвіту – а це вже суперечить деяким базовим постулатам квантової теорії. Можливо, через те, що більшість його досліджень мають суто теоретичний характер і їх непросто перевірити емпірично, Гокінґ так і не отримав Нобелівської премії. У 2016 році здавалося, що Гокінґ таки одержить нагороду, коли фізик з Технологічного інституту в Хайфі (Ізраїль) Джеф Штайнгауер оголосив про підтвердження існування раціації Гокінґа. Правда, він знайшов її не у справжніх чорних дірах, а в їхніх лабораторних аналогах, утворених з ультрахолодних атомів. Дехто з учених вважає ці висновки неповними, а інші стверджують, що зв’язок цих об’єктів зі справжніми чорними дірами занадто непевний.
Однак гравітаційні хвилі, вивчення яких започаткувала Лазерно-інтерферометрична гравітаційно-хвильова обсерваторія (LIGO), можуть пролити більше світла на припущення Гокінґа. У своїх працях фізик, зокрема, пов’язав площу поверхні горизонту подій діри з її ентропією, тобто мірою хаосу. Коли команда Nature два роки тому брала в нього інтерв’ю з приводу відкриття гравітаційних хвиль, він сказав: сподівається, що в майбутньому детектори стануть достатньо чутливими, щоби підтвердити його передбачення у 1970-х: після злиття двох чорних дір в одну її площа повинна бути більшою, ніж сума площ оригінальних об’єктів, адже саме цього слід очікувати від ентропії, яка ніколи не зменшується. «Я б хотів, щоб вони перевірили мою теорему про поверхню», – сказав учений.
Davide Castelvecchi
Science Mourns Stephen Hawking's Death
Scienctific American, 14.03.2018
Зреферував Є. Л.
