Просимо вибачення і вибачаєм

Початок літа — а надто, якщо рік літа закінчується трійкою — є часом напруження у стосунках українського та польського народів. В цей час суспільство обох країн тихо рефлексує і голосно говорить  про Волинську трагедію, вже 70-та річниця якої минає цього року.

Поляки глибоко досліджують тему того, що відбувалося на Волинських теренах фактично від часу закінчення Другої світової війни. Українці ж допіру від здобуття Незалежності. Згоди, однак, в цьому питанні немає й досі. Волинська трагедія — рана, що кровоточить. Гоїть її хіба молитва…

«Молитва є найкращим засобом, щоби надати іншого виміру Волинській трагедії. Ми не можемо змусити замовкнути недобросовісних політиків. Але ми хочемо, щоб суспільство зосередилось на позитиві, який дає молитва», — сказав відомий дисидент Мирослав Маринович, який розом зі своїм колеґою з Українського католицького університету (УКУ), істориком Ярославом Грицаком напередодні днів пам'яті жертв Волинської трагедії звернулися до людей з ідеєю об'єднатися першого тижня літа в спільній молитві.

Ці двоє непересічних громадських діячів — Мирослав Маринович і Ярослав Грицак — фактично виступили організаторами майбутньої  українсько-польської акції зі вшанування жертв Волинської трагедії, яка відбуватиметься 6 та 7 липня і полягатиме в дискусії на тему тих історичних подій, але насамперед таки в спільній молитві.

Згідно з задумом, учасники акції 6 липня самостійно (власним коштом) з'їжджатимуться до Луцька. Перша зупинка — спільна молитва за жертвами трагедії у селі Павлівка, де 10 років тому постав монумент на знак такого бажаного примирення між українським та польським народами. Згодом у Східноєвропейському університеті (Луцьк), який долучається до ініціативи викладачів УКУ, відбудеться обговорення проблемних тем.

Того ж таки дня відбудеться прем'єра вистави, яку спільно поставили молодіжні театри польського Любліна та українського Харкова. Вона про те, як в обох наших країнах досі сперечаються про причини і наслідки Волинської трагедії. В постановці використано фраґменти наукових текстів, спогади тих, хто ті події пережив, коментарі істориків.

Ярослав Грицак переконаний, що ця вистава буде дуже простим, але водночас дієвим способом сказати правду. «Ми звертаємося до українських телеканалів з проханням показали цю виставу в своєму ефірі, адже це зможе донести суть Волинської трагедії і необхідність примирення до багатьох людей», — каже він.

Наступного дня спільна молитва відбудеться вже на польській території — в Сагрині.

«Те, що ми збираємося зробити на Волині, не є нашим відкриттям, — каже Ярослав Грицак. — Це продовження європейської післявоєнної традиції примирення, в якому дуже важливе місце відіграє діалог Церков».

«Ми, до речі, не претендуємо у цій ініціативі на жодну винятковість. Навпаки, повністю підтримуємо позицію українських Церков щодо цієї теми», — додає Мирослав Маринович.

На думку обох організаторів, що більше спільних акцій з ушанування жертв Волинської трагедії відбуватиметься, то якіснішим буде діалог з «людьми, які в своєму серці не можуть припинити воювати».

«Попри всі заяви, які прозвучали за останній час, ми хочемо, щоб примирення відбувалося за формулою "Просимо вибачення і вибачаєм"», — декларують вони.

«Примиритися — це віддати історію Богові, – каже академік Мирослав Попович, який теж долучається до ініціативи. — Усім слід зрозуміти, що прощення не є слабкістю — воно потребує великої моральної сили».

Очевидно, що українці та поляки мають і матимуть різне ставлення до подій на Волині 70-річної давнини. Взаємопрощення — не означає забуття. Йдеться лише про те, щоби пам'ять про події минулого не руйнувала майбутнє.

«Кресов'яки мають внутрішню потребу озвучити свій біль, і нам треба їх зрозуміти, — зазначає Мирослав Маринович. — Це одні з останніх роковин, коли лунатиме живий голос свідків». Відмінність цьогорічної безрадісної дати від минулих полягає в тому, що «кресов'яки» мають підтримку партії, яка входить в урядову коаліцію, а отже, проблема автоматично набирає політичного характеру. Хоч мета Польської селянської партії (PSL) залишається невідомою.

Ярослав Грицак каже, що зараз ані громадськості, ані політикам не час говорити про уточнення термінів, юридичне означення подій, які відбулися на Волині, — це справа науковців. Нагальнішим є примирення між народами, політичними і релігійними лідерами — людьми, які впливають на громадську думку.

І Мирослав Маринович переконаний, що для такого примирення, крім спільної молитви, конче потрібною є глибока дискусія на тему того, що відбулося в 1943–1944 роках: «Багато років тема ця не підіймалася. В людей назріла потреба виговоритися. Це треба пережити і йти далі. Тож краще, щоб ця дискусія відбулася сьогодні, ніж у невідомому майбутньому. Важливо тільки, щоб суспільство зробило правильні висновоки. Зрозуміло, що такі проблеми найкраще вирішувати у молитовному єднанні».