з полонених Українцїв у таборі Фрайштадт і вимарш 1-го куріня на Україну.
Думка зорґанїзувати ще тут у полонї з національно-свідомих полонених Українцїв спеціяльні військові віддїли, які при першій же потребі могли-б відкрито стати в ряди борцїв за волю України та права й інтереси українського народу, — зродила ся у зорґанїзованих Українцїв ще тодї, як тільки почала ся революція в Росії. З дальшим розвитком подїй в Росії і на Українї ся думка кріпла й ширила ся серед усїх полонених. З тою метою зорґанїзовано товариство "Сїч" імени гетьмана Петра Дорошенка, впоряджали ся віча з дискусіями на теми про потребу орґанїзації народнього національного війська і т. ин. Число членів "Січи" дуже скоро зростало й товариство користало ся досить великою популярністю серед усїх полонених. На жаль, лишень обставини невільницького життя і всякі инші труднощі були дуже великою перешкодою для правильного розвитку дїяльности "Сїчи".
Та не зважаючи на всї трудности й перешкоди, як тільки почали надходити вісти про погрози большевиків, а потім і про руйнуваннє Рідного Краю ватагами червоної ґвардії й инших збаламучених максималїстів і розбишацьких банд, сїчовики рішуче взяли ся до дїла. Навіть вороги мілїтаризму робили ся завзятими прихильниками та пропаґандистами думки про необхідну й негайну потребу орґанїзації всїх національно-свідомих елєментів українського народу в найміцнїйше здисциплїновану Національну Армію.
Дня 9 лютого, як тільки надійшла вістка про мир між осереднїми державами й Україною, а разом і трівожні вісти про положеннє на Українї, на урочистім надзвичайнім засїданнї центральної таборової орґанїзації — Головної Української Ради — піднято питаннє про необхідну потребу негайної орґанїзації першого полку з сїчовиків і всїх тих полонених горожан Української Народньої Республики, що добровільно зголосять ся до полку, який віддасть себе до цїлковитого розпорядження Української Центральної Ради й Ради народнїх мінїстрів. Після короткої виміни думок одноголосно ухвалено зразу-ж приступити до орґанїзації полку імени гетьмана Петра Дорошенка й вибрано для сїєї цїли спеціяльний комітет, який потім прийняв назву "Бойова Управа".
Як тільки стало відомо про сю ухвалу в таборі, полонені почали зголошувати ся масами. Зорґанїзовані полонені навіть не сподївали ся такого успіху. Одні лише Жиди публично заявили, що вони тримають ся в справі орґанїзації полку "невтральности", а хто з Жидів посмів нарушити ту "невтральність" і записав ся до полку, того викидала з жидівської орґанїзації.
Тодї-ж, як полонені Українцї довідали ся, що представники Української Центральної Ради звернули ся до осереднїх держав з проханнєм як найскорше пустити на Україну тих полонених Українцїв, що свідомо хотять стати до боротьби з чужинцями, які нападають на Українську Народню Республику й руйнують її, майже всї полонені фрайштадтського табору зголосили ся до полку. Доводило ся багатьом відмовляти, бо записало ся більше, нїж треба було для першого транспорту. Багацько полонених плакали, як дїти, що для них не було вже місця в першім транспортї. Багацько Жидів також було охочих записати ся, але через їхню підозрілу "невтральність" і ворожі попередні виступи проти орґанїзації полку Бойова Управа не прийняла їх. До першого транспорту прийнято лише двох Жидів, які від самого початку відмовили ся від "невтральности" й записали ся до полку, хоч їх і виключили з жидівської орґанїзації.
Вела ся вся та робота самими полоненими салдатами при помочи двох відпоручників С. В. У., але дня 22 лютого до фрайштадтського табору прибули з Йозефштадту пятьох полонених офіцерів-Українцїв на чолї з капітаном Петром Ганжею, які перебрали цїлий провід полку в свої руки.
Увечері 23 лютого Бойова Управа скликала загальнотаборове віче при участи прибувших офіцерів і двох поважних гостей — галицьких Українцїв — військового лїкаря ґенерала Я. Окуневського (письменник) і військового суддї ґен. Павлюха, які прибули до табору тогож дня, що й офіцери, щоб познайомити ся з просвітно-орґанїзаційною роботою у фрайштадтськім таборі.
На віче зійшли ся полонені в такій скількости, що не стало місця в барацї. Багато полонених стояли коло дверей і вікон. Віче відбуло ся при такім піднесенім настрою в серед такого незвичайно великого захоплення, що се не піддаєть ся описови. Бурливі овації в честь української народьої армії, українського офіцерства та всього українського народу, привітні промови з боку полонених салдатів і офіцерів та гостей, які лили ся зі щирої душі промовцїв, безнастанні оплески й оклики "слава" робили надзвичайне вражіннє на всїх присутнїх. Заля просто дріжала від усього того, що там дїяло ся.
На сїм вічу вперше наш салдат-полонений почув щире слово від свого офіцера, відчув щире товариське відношеннє офіцера до салдата. Се не ті офіцери колишньої царсько-російської армії, що дивили ся на салдата, як на останнє бидло, що крім "так точно" і "нїкак нєт" нїчого не хотїли чути від своїх салдатів. Нї. Се офіцери — щирі товариші своїх салдатів. Спільна ідея їх зрівняла. Вони разом ідуть на те, щоб закріпити здобуту братами волю і незалежність Української Народньої Республики й подали руки та слово бути лише товаришами, рівноправними горожанами. І все се відбули на вічу й салдати й офіцери.
Товариші! — промовив командант першого баталїону полку, капітан Ганжа — від Української Центральної Ради дістали ми офіцери в Йозефштадтї заклик, щоб ми ішли сюди формувати ваш баталїон. Треба було 5 офіцерів, а охочих було 200. Ми рішили ся тягнути жереб і моя рука трясла ся, бо я бояв ся, щоб не витягнути недобрий нумер. Але я щасливий. Ми всї щасливі, що прийшли тепер між вас, товариші. На нашу Україну натягли чорні хмари большевицьких банд, що грабують і мордують. Нашим завданнєм є будувати і хоронити нашу рідну Україну й завести там порядок і лад, якому загрожують большевицькі банди. Ідете з нами, товариші?
— З вами, під вашим проводом підемо всї в огонь і воду, на смерть підемо, а не зупинимо ся серед шляху! — Дочуло ся з грудей всїх присутнїх. Душу й тїло положимо на нашу свободу! — лунало в залї.
Закінчуючи віче, голова "Бойової Управи", вказуючи на портрет Т. Шевченка, звернув ся до присутнїх: "Перед обличчєм сього мученика за волю України зложіть кожний чесну присягу, що не випустите зброї з своїх рук так довго, як довго не буде заведений спокій і лад на Українї!"
Всї руки піднесли ся вгору й почуло ся з самого серця: "Клянемо ся!"
Потім із грудей щирих синів України понесло ся: "Вже воскресла Україна" й віче закінчило ся.
Після віча всї салдати обступили своїх офіцерів і почали ся найщирійші товариські розмови.
В найблизші днї почали полонені готувати ся до від'їзду на Україну.
Тому, що до полку вступило дуже багато полонених Українцїв, які належать як активні дїячі до ріжних українських таборових орґанїзацій, на денний порядок прийшла Справа лїквідації культурно-просвітної роботи в таборі.
Для сього скликано надзвичайне засїданнє Головної Української Ради — централї українських таборових орґанїзацій. Головна Українська Рада, обговоривши справу, прийшла до тої думки, що зараз перенести повну лїквідацію орґанїзаційної роботи не можливо й не слїд з тої причини, що фрайштадтський табор поки-що не розвязуєть ся остаточно, що він буде збірним пунктом для полонених Українцїв, відки будуть вони відправляти ся на Україну. Рішено отже вибрати "Лїквідаційний комітет Головної Української Ради", який би, хоч в меншім обємі, провадив роботу далї, аж до цїлковитого розвязання фрайштадтського табору. Всї т-ва мають негайно лїквідувати свою роботу крім Видавничого Т-ва, яке має вибрати споміж себе редакційний комітет і доручити йому провадити дальше виданнє часописї. Також чайня і фотоґрафічне заведеннє т-ва "Світло" функціонують під управою Лїквідаційного комітету. Ухвалено також поробити всї можливі заходи, щоб в перший транспорт увійшли всї ті т-ші, що записали ся до полку імени гетьмана Петра Дорошенка, яких налїчувалось тодї вже понад 900. Але потім виявилось, що се тяжко перевести з тої причини, що багато товаришів, зайнятих в різних таборових майстернях, і команда не може всїх їх відпустити зразу, аж поки не знайде відповідних людей, щоб їх заступити. Порішено назву полку змінити на "1-й фрайштадтський курінь Оборони Рідного Краю".
Дня 1 березня перший курінь Фрайштадтцїв приготовив ся до відїзду з табору на Україну. Вимарш відбув ся дуже урочисто і зробив на всїх учасників таке сильне вражіннє, яке залишить ся у кожного на все життє.
Про вимарш першого куріня "Оборони Рідного Краю" з фрайштадтського табору до залїзницї подаємо далї допись д. Дмитра Гаркуші.
Тогож дня, коло 2 год. в ночі Фрайштатцї переїздили через Відень. Галицькі Українцї, що пробувають у Віднї, завчасу дізнавши ся про переїзд, постановили привітати їх на залїзничім двірцї. По півночі на східнім двірцї зібрало ся понад сто людей, поміж якими був посол парляменту Окуневський, ґен. Павлюх і Я. Окуневський, співробітники Союза визволення України, кількадесять Сїчових Стрільцїв під командою п. Катамая і ин. Перед приходом поїзду всї присутні уставили ся в ряди. Як тільки появив ся гарно прибраний прапорами потяг, почули ся радісні окрики "Слава". Комітет віденської української громади увійшов до сальонового ваґону, в котрім їхали офіцери. Командант першого куріня і 4 инші офіцери вийшли з ваґону. Почула ся команда Сїчових Стрільцїв, а потім четар зарапортував командантови Фрайштадтцїв. Обійшли фронт чети. З ваґонів висипали ся козаки першого куріня "Оборони Рідного Краю". Присутнє жіноцтво обсипало їх живими квітами й понесли ся кличі: "Слава!", "Слава українським козакам-борцям за волю України!" Козаки в свою чергу гукали: "Слава Сїчовикам!" "Слава галицьким Українцям!"
Потім почали ся промови. Перший говорив командант Сїчовиків. Йому відповів командант Фрайштадтцїв. Від Української Парляментарної Репрезентації привітав Фрайштадтцїв посол Окуневський, а від Союза визволення України полонений Українець Ів. Мороз, який до останнього часу був головою Головної Української Ради Фрайштадтського табору, а тепер є у Віднї. Говорили також козаки й офіцери першого куріня. Командант П. Ганжа, зворушений промовами, щиро дякував за таке сердечне привітаннє. "В імени всїх моїх товаришів, присягаємо, що нам або волю Українї добути або вдома не бути!" — заявив він присутнїм. Після промов залунав гимн "Вже воскресла Україна", а потім почали ся балачки й співи Фрайштадтцїв.
Година припинення потягу пройшла миттю. Потяг рушив під сердечні оклики "Слава!".
У вечері 6 марта Фрайштадтцї переїздили через Львів. Там їх зустріли посол до парляменту др. Л. Цегельський і багацько инших галицьких Українцїв. Говорили ся привітні промови. Фрайштадтцї відповідали. Коло 9 год. увечері курінь рушив зі Львова до Володимира Волинського.
Виславши з Фрайштадту перший курінь "Оборона Рідного Краю", Бойова Управа взяла ся до орґанїзації дальших курінїв. До табору прибувають потроху люде з инших таборів і охоче записують ся. З робітничих команд надходить дуже багато прохань, щоб їх як найскорше перевели до Фрайштадту та прийняли до української національної армії. Полонені Українцї-офіцери також масово зголошують ся до армії.
[Вістник полїтики, лїтератури й життя]
17.03.1918