Хто молиться за жінок і дітей – той бандерівець

Павел Смоленський

10 березня на цвинтарі в польсько-українському Сагрині на Холмщині відбулися жалобні урочистості до роковин смерті 606 людей, серед яких майже 400 жінок і дітей, вбитих в 1944 році Армією Крайовою та Батальйонами хлопськими. А після відзначень поліція перевірила документи їхніх учасників. Вони стали жертвою нового закону про ІНП?

Що вже сталося, того не зміниш. В березні 1944 року підрозділи Армії Крайової та Батальйонів хлопських спацифікували польсько-українське село Сагринь на Холмщині. Вбито 606 людей, серед них майже 400 жінок і дітей.

"Така надто непропорційна частка серед жертв беззахисних людей – атакуючі втратили одного вбитого, одного розстріляного за несубординацію та декілька поранених – свідчить, що це не була військова сутичка, а різанина цивільних", – зауважив Ігор Галаґіда з Ґданського університету і тамтешнього відділу ІНП. Результати своїх кількарічних досліджень професор опублікував в науковому періодичному виданні Інституту.

З Сагриня ми маємо також реляцію з перших рук. Прочитаймо, що опублікував в еміграції в Лондоні солдат Батальйонів хлопських, схований під псевдонімом "Вальдемар Льотнік":

"Ми дістали наказ вбивати всіх чоловіків, здатних носити зброю. Що робити з цивільним населенням, наказів не було, тому для тих в підрозділі, котрі жадали крові, було зрозуміло, що можуть вбивати і ґвалтувати кого хочуть і як хочуть. Українці робили нашим людям ще гірші речі.

Тхір завжди нападав на жінок – старі, молоді жінки чи середнього віку – це для нього не мало жодного значення. Ґвалтував їх, а потім вбивав пострілом в голову.

(...) Так само як Тхір, інший член підрозділу, якого я тут назву Шакалом, також отримував задоволення від того, що робив. Обидва змагалися у вбивствах. Одного разу я побачив, як вони схопили високого, як вежа, і міцно побудованого українця, який просто похитнувся, коли Шакал вдарив його по голові прикладом і який безперервно йорзав ногами і звивався по землі після того, як Шакал і Тхір впакували йому в груди дві кулі. "Б'юся об заклад, що він вбив більше поляків, ніж вміє порахувати," – верещав Шакал. (...) Більшість в підрозділі не вбивали задля самого вбивання, однак таким особам як Тхір і Шакал ми давали вільну волю (...) ".

В Сагрині на православному цвинтарі постав пам'ятник замордованим, тут проходять жалобні урочистості. Не відрізнялися і теперішні: 10-го березня, в роковини злочину, під хрестом молилися місцеві і приїжджі українці, в тому числі посол України і віце-міністр закордонних справ. Бо злочин в Сагрині (в цей день від рук польського підпілля загинули на Холмщині згрубша понад тисяча українських цивільних – повноправних громадян Польщі) є в українській колективній пам'яті символом страждання. Мають на це право, як і кожен.

Коли офіціоз від'їхав, з'явилася поліція. Перевірили документи учасників, звинувачуючи їх у прославлянні бандеризму. У світлі нового закону про ІНП це важке звинувачення, за яке загрожує категорична в'язниця.

Прославляння полягало в тому, що один з українців мав на собі вишивану сорочку, другий витягнув на хвилю червоно-чорний прапор УПА (що відразу зник, як підтверджують навіть неприхильні до українців медіа, а інші свідки кажуть, що прапора взагалі не було), третій сказав, що Степан Бандера є для багатьох українців таким самим героєм, як Юзеф Пілсудський для багатьох поляків.

Про цю негожу поведінку проінформував поліцію Веслав Гук з Товариства увічнення пам'яті вбитих на Волині поляків. Він не пояснив, що спільного має Волинь з Сагринем. Але повідомив, що його разили і вигуки присутніх: "Слава Україні" і "Героям слава".

Справу передано в прокуратуру. Прокуратура тепер перевіряє факти.

Можна сказати: от тобі маєш, так це в Польщі робиться. І знизати плечима.

Можна, в ритм тої самої абсурдної пісні про бандеризм і тих самих ІНП-івських параграфів, заявити в прокуратуру на Гука, бо в соцмережах він пише про Пілсудського, що той був агентом, "убивцею генералів Розвадовського і Загурського", "оженився з жидівкою", вписав "в польського орла масонські зірочки". Не можна ж так писати про польського героя, правда ж?

Але замислімся: в Сагрині увіковічено злочин проти польських громадян, люди зібралися тут на його роковини. Схилили голови перед помордованими. Такий сенс цих урочистостей. Прапорів УПА не було. А хоч би і були, яке це має значення в порівнянні з колективним вбивством?

Замислімся також, що відбудеться, коли прокуратура почне перевіряти сагринський бандеризм. Викличе кількох, найімовірніше найстарших, українців з Холмщини, яких залишилося там заледве жменька. Мені говорять польські громадяни українського походження: "Ми, греко-католики, можемо принаймні поскаржитися папі Франціску. Зрозуміє, бо ми є братами у вірі, а Франціска, коли він був хлопчиком, релігії навчали греко-католицькі священики, які осіли в Аргентині. Кому ж вони, православні, звіряться зі своїм страхом"?

От тобі маєш. Комусь доведеться за це заплатити. На цьому або на іншому світі.