Сьогоднішня "Gazeta Wyborcza" принесла сумну звістку – від гострої форми раку упокоївся блискучий журналіст, легенда польської преси, незрівнянний публіцист, знавець ізраїльської та української проблематики, яким він присвятив чимало книжок, і приятель України, рівних якому можна полічити на пальцях однієї руки, Павел Смоленський. Спочивай з миром, дорогий приятелю!
Павел у 2017 році став кавалером ордену Незалежного культурологічного часопису "Ї" "За інтелектуальну відвагу", а мені припала честь виголосити в останні дні грудня на Межі Року традиційну лаудацію нагородженому. Публікуючи її нині, довелося змінити в тексті теперішній час на минулий.
Павел Смоленський народився 7 липня 1959 року в Варшаві й, попри далекі мандри та неймовірне розмаїття побаченого, залишився вірним рідному містові.
У комуністичній Польщі він працював у підпільних виданнях, пов’язаних із "Солідарністю", під псевдонімом Томаш Єж публікувався в паризькому часописі "Культура", там побачили світ кільканадцять його репортажів. У 1989 році став журналістом "Gazety Wyborczej", де працював досі, зокрема пишучи точні, влучні та яскраві коментарі-колонки про найважливіші події, що траплялися в Польщі та світі.
Павел безумовно асоціював себе з поколінням "Солідарності", отої героїчної, суперечливої, самовідданої "Солідарності" Валенси, Круглого столу, Бальцеровича, Куроня, Міхніка, отця Тішнера і реального здобуття незалежності. Це покоління подолало Совєтський Союз, здійснило зразкову трансформацію в Польщі, досягнуло польського економічного дива на міру азійських тигрів, впровадило Польщу до НАТО та Європейської Унії.
Цей шлях був непростим, а подекуди й дуже важким. Доводилося чинити складний вибір і демонструвати відданість принципам. Скажімо, 15 років тому, 27 грудня 2002 року, Павел Смоленський опублікував у "Ґазеті Виборчій" статтю "Ustawa za łapówkę czyli przychodzi Rywin do Michnika". Так почалася одна з найбільш скандальних справ новітньої польської історії – справа Льва Ривіна, який пропонував Адамові Міхніку дати гігантського хабаря "групі, яка утримує владу", щоб та пропхала через парламент вигідний для спілки "Аґора" закон про медіа. Міхнік відмовився й пішов до суду. Закон не було ухвалено, "Аґора" втратила дуже принадний ринок телебачення, Лев Ривін сів у в’язницю, так і не зізнавшись, хто стояв за ним, а політичні опоненти середовища "Ґазети Виборчої" "перевели стрілки" на лібералів, демократів і прихильників держави прав людини, спритно зманіпулювавши частиною громадської думки. Проте усвідомлюючи всі ризики і знаючи, що дуже часто на жертву падає тінь вчиненого проти неї злочину, Павел Смоленський тоді, 15 років тому, пішов на цей крок, свідчив разом із Адамом Міхніком у суді, зробив усе можливе для того, щоби постав прецедент суворого покарання за корупцію.
Про розмаїття інтересів і широту охоплення найважливішої, на думку Павла Смоленського, проблематики може засвідчити список його книжок:
A na hucie strajk... [А на металургійному комбінаті страйк…] (Wolne Pismo „Most”, Варшава, 1988);
Pokolenie kryzysu [Покоління кризи] (Instytut Literacki, Париж, 1989);
„Gazeta Wyborcza” – lustro demokracji ["Ґазета Виборча" – дзеркало демократії"] (Noir sur Blanc, Монріше (Швейцарія), 1991);
Salon Patriotów [Салон Патріотів] (Oficyna Wydawnicza „Rytm”, Варшава, 1994);
Opowieści amerykańskie [Американські оповіді] (Prószyński i S-ka, Варшава, 1997.
Pochówek dla rezuna [Похорон різуна] (Wydawnictwo Czarne, Воловець, 2001; український переклад Андрія Бондаря, В-во Наш час, Київ, 2006);
Irak. Piekło w raju [Ірак. Пекло в раю] (Świat Książki, Варшава, 2004);
Izrael już nie frunie [Ізраїль уже не пурхне] (Wydawnictwo Czarne, Воловець, 2006);
Powiatowa rewolucja moralna [Повітова моральна революція] (Znak, Краків, 2009);
Bedzies wisioł za cosik. Godki podhalańskie (wraz z Bartłomiejem Kurasiem) [Висітимеш за дещо. Підгалянські балачки (до спілки з Бартоломеєм Курасем)], Znak, Краків 2010);
Arab strzela, Żyd się cieszy [Араб стріляє, єврей радіє] (Świat Książki, Варшава, 2012);
Balagan. Alfabet izraelski [Балаган. Ізраїльська абетка] (AGORA, Варшава, 2012);
Kruca fuks. Alfabet góralski (z Bartłomiejem Kurasiem) [Круца фукс. Ґуральська абетка (до спілки з Бартоломеєм Курасем)] (AGORA, Варшава 2013);
Oczy zasypane piaskiem [Очі, засипані піском] (Wydawnictwo Czarne, Воловець, 2014);
Szcze ne wmerła i nie umrze – wywiad rzekę z Jurijem Andruchowyczem [Ще не вмерла і не вмре – книга розмов із Юрієм Андруховичем] (Znak, Краків 2014);
Zielone migdały czyli po co światu Kurdowie [Зелений мигдаль, або ж розсіяні світом курди] (Wydawnictwo Czarne, Воловець, 2016);
Wieje szarkijja. Beduini z pustyni Negew [Віє шаркія. Бедуїни з пустелі Неґев] (Wydawnictwo Czarne, Воловець, 2016);
Krzyżyk niespodziany. Czas Goralenvolk (wraz z Bartłomiejem Kurasiem) [Несподіваний хрестик. Час ґораленфольку (до спілки з Бартоломеєм Курасем)] (Wydawnictwo Czarne, Воловець, 2017);
Syrop z piołunu. Wygnani w akcji „Wisła” [Сироп із полину. Вигнанці з акції "Вісла"] (Wydawnictwo Czarne, Wołowiec 2017, український переклад Олени Шеремет, в-во Темпора, Київ, 2021)
Згодом вийшли ще дві книжки:
Królowe Mogadiszu [Королі Моґадішу] (Wydawnictwo Czarne, Воловець, 2018).
Wnuki Jozuego [Онуки Йошуа] (Wydawnictwo Czarne, Воловець, 2019).
Аналітики з Польського інституту книжки наступним чином характеризували творчість Павла: "Репортажі Смоленського барвисті, захоплюючі, ці оповіді приваблюють увагу читача передусім тому, що автор уникає в них публіцистичних узагальнень, обмежує коментарі від автора, не висуває на перший план власної особи. Його цікавлять історії людей, котрі творять велику політику й цілком пересічних. Смоленський ретельно їх визбирує та співставляє. І допіру завдяки мозаїці людських історії, оповідей і поглядів виринає проблема, яка його цікавить, яка проявляється раз як виразний узор у цій мозаїці, а іншого разу – як ледве розмита тінь. Завдяки цьому він запрошує читача до дискусії, заохочує до самостійного осмислення представлених у репортажах проблем. А на це здатні тільки найкращі репортери".
Павел – лауреат Нагороди Польсько-Українського Примирення 2003 року за книжку "Похорон різуна", він відзначений нагородою ім. Курта Шорка за тексти, присвячені Іраку, у 2006 році отримав нагороду ім. Беати Павляк за збірку репортажів "Ізраїль уже не пурхне". Цього року [2017] він номінований на нагороду імені Ришарда Капусцинського за свою репортерську творчість.
Середовище Незалежного культурологічного часопису "Ї" поділяє вартості, які все життя сповідував і публічно представляв Павел Смоленський на шпальтах паризької "Культури", "Ґазети Виборчої" й на сторінках своїх численних репортерських книжок. Особливо важливі для нас його публіцистичні тексти останніх років і видані в 2001 і 2017 в видавництві "Чарне" книжки "Похорон різуна" і "Сироп із полину" – пронизливі свідчення людських доль Павлових співвітчизників, польських громадян українського походження, які стали жертвами бурхливих конфліктів ХХ століття.
Павел Смоленський належав до тієї групи чесних і порядних польських інтелектуалів, які пам’ятають і віддають належне жертвам комуністичного злочину, операції "Вісла", постійно нагадують землякам про багатоманіття історичної та сучасної Польщі, пропонують реальні шляхи співпраці між двома державами-сусідками, засновані не на історичній міфології, а на усвідомленні спільних інтересів у єдиній цивілізованій Європі. Їм було нелегко. Уряд Польщі кілька років поспіль намагався переписати історію боротьби "Солідарності" на користь "своїх", виключити з політичного життя "інших", у т.ч. представників різних меншин, інакодумців, правозахисників, вільну пресу, не гребуючи поліційним застрашуванням і залученням у вуличну політику хуліганів і погромників. "Орден за інтелектуальну відвагу" для Павла був жестом солідарності з творцями незалежної демократичної Польщі, учасниками громадського руху за відстоювання принципів і вартостей європейської правової держави, журналістами "Ґазети Виборчої" та інших незалежних видань, які витворюють у Польщі атмосферу і середовище вільного слова, продовжувачів традиції співпраці вільних з вільними і рівних із рівними в Польщі й Україні. Павел Смоленський – знакова постать цієї інтелектуальної парадигми, й тому Капітула не могла не відзначити його вагомого внеску.
Вічна пам’ять!
02.05.2023