Моя понеділкова колонка в АВС називається «Щоденник оптиміста», та часто я відчуваю спокусу дати їй підзаголовок у вигляді гасла «Ми дивимось не туди, куди треба». Наприклад, цього тижня італійські вибори здаються мені значно менш значущими і віщими, ніж клонування псів співачки Барбари Стрейзанд. Ця новина, опублікована в американській пресі, вряди-годи з’являється в Європі, де її не надто перевіряють і коментують. Так-от, схоже, що Барбара Стрейзанд, коли конає кожен з її псів-компаньйонів, заміняє померлого його точною копією, яка з’являється не в результаті схрещення самця і самки, а розвивається з клітини матері. Вартість такої точної репродукції сягає 50 тис. євро, це сума, що є досяжною для зіркової співачки. На цей момент більше нічого не відомо; ні породи пса, ні правдивості цієї інформації, ні назви лабораторії, яка відтворює цих псів. У нас є лише слово Барбари Стрейзанд. Попри відсутність подробиць, усі приймають цю новину, бо вона є правдоподібною і з наукової точки зору не є нездійсненною. Метод клонування, відтворення ідентичного створіння при допомозі одного лише продуцента, що було міфом в ХІХ ст., стало чимось технічно можливим, однак морально недопустимим наприкінці ХХ ст. І раптом зараз це є можливим і прийнятним, принаймні для домашніх тварин. А для людей? Є здійсненним і прийнятним? Ми все ще цього не знаємо.
Ця мрія – чи кошмар – створити з нічого живу істоту, що сягає своїми витоками Прометея, представлена в Середньовіччі міфом про празького Ґолема і згодом осучаснена пером Мері Шеллі, яка створила персонаж Франкенштейна. Нацистські лікарі без успіху перейшли до наукової фази і на довгий час створили погану репутацію клонуванню.
А потім в Шотландії з’явилася Доллі, перший клонований ссавець. Я мав честь познайомитися з Доллі в 2000 р. на її фермі біля Единбурга, укріпленій, мов замок, аби захистити її від маніфестантів-екологів. У той час я писав працю під назвою «Прогрес і його вороги», де один розділ був про клонування, а інший – про ГМО, генетично модифіковані організми. Якщо корисність ГМО, особливо у випадку кукурудзи і бавовни, здавалась мені доведеною, то про Доллі я не знав що думати. Ця вівця, точна копія своєї матері, якої я не знав, здалася мені такою ж, як всі решта вівці. В тому, що вона була британською, не було нічого дивного; британці завжди маніпулювали життям, від часів Середньовіччя схрещуючи псів, аби створити нові породи, і легалізуючи перші аборти, і Франкенштейн був англійським вимислом.
Доллі здохла доволі молодою, тож виникає питання, чи клонування не дає певного виробничого браку. Південні корейці, які також люблять ускладнювати життя, були першими, хто кинувся клонувати псів, можливо, тому що собаче м’ясо у цій країні є гастрономічним делікатесом.
Відтоді за ледве двадцять років ті великі емоції, що їх породжували дослідження у сфері клонування, стихли, і тепер клонування відновилося і стало настільки тривіальним, що пес Барбари вже вважається рядовою подією. Це засвідчує, до якої міри наука рухається вперед в своєму власному темпі, байдужа до політичних і моральних дискусій. Британський філософ Карл Поппер у 1960-і роки писав, що «вперед рухається лише наука». По суті, мистецтво не прогресує: Пікассо не є «просунутішим» стосовно печер Альтаміри. Політика не прогресує; дебати на Афінській агорі чи Римському форумі точилися довкола таких самих, як нині, тем: соціальна справедливість, імміґрація, громадянський обов’язок, війна. Мораль також не прогресує: сексуальний страйк Лісістрати був схожий на нинішній рух MeToo. Немає сумніву, що прогресує лише наука, та це не означає, що будь-який поступ є бажаний: антибіотики – так, але клонування? І хто може вирішувати, що певний науковий крок уперед не є бажаним? Якщо ми навіть не можемо завадити тому, щоб північні корейці володіли ядерною зброєю, хто заборонить в майбутньому, аби клонували людську істоту? Якщо Європа опиратиметься цьому, це зробить Китай, так само, як заборонений в Польщі аборт практикують в Німеччині.
Одним словом, наше людство «просувається» завдяки такій собі набутій швидкості і геометричному накопиченню знань, але через це не прогресує; вчені – розсудливі чи божевільні – вигадують нову зброю, якою політичні керівники вже не вміють послуговуватися, або створюють химерних тварин сумнівної придатності перед тим, як, можливо, взятися за людську євгеніку. Тим часом в політиці ми дискутуємо про незалежність фіктивних провінцій та інші абстракції. Але вчених не вибирають.
Guy Sorman
El perro de Barbra
ABC, 12.03.2018
Зреферувала Галина Грабовська
15.03.2018