Вчора, 12 березня, у Львові помер відомий художник і поет Мирослав Ягода.
я взнав що таке шалений
кулак художника стискає
біль ніщоту і відчай
невдахи
кулак художника витискає
з смерті її дари
кулак художника витискає
з пустоти ні і йде на прю
з темрявою мороку.М.Ягода
Мирослав Ягода народився 23 серпня 1957 р. в с. Гірник Львівської області. Художник, поет, сценограф. У 1986 р. закінчив Український поліграфічний інститут ім. І. Федорова у Львові, за фахом художник. Учасник багатьох виставок і перформенсів — поетичних, живопис, графіка.
Автор поетичних збірок «Черепослов» (2001), «Дистанція нуль» (2004), «Сяймо» (2007), «Паралельні світи» (2011), насичених, як пише Іван Лучук, макабричними візіями:
"у «Паралельних світах» автор не зраджує містиці, але у його віршах менше моторошності, легші смури, а головне – більше виваженості, ніж звикло. А ще – цікаві і пам’ятні образи, які потверджують – говоримо про Поета”.
Ягода більш відомий як ультраоригінальний андеґраундний художник. Був сценографом вистав закарпатського режисера Аттіли Віднянського. Його сценарій і сценографія вистави «Ніщо» творчого театру «Небо» — 2002 р.
Те, що час Великого За...обища все ближче та ближче, засвідчує не тільки наше глибоко тамоване внутрішнє сум’яття. Інтимні страхи асонують із суспільними. Ці останні відригують ерзацні прояви маскультної інтерпретації світу споживчих якостей, у якому загальна конвенція (задля стабільності, звісно!) вироджується до конформізму, пропонуючи Художнику такі спокуси, від яких він не має сил відмовитися. І тільки по-справжньому справжній (у даному випадку тавтологія – найменший із можливих гріхів, зрештою, можна сказати й “самобутній”) Митець, лишаючись наодинці з цим світом, здатен не тільки на протистояння, а й на пошуки власної дороги до істини, яка, зі свого боку, обертається для нього не так здобутим досвідом, як, власне, трансцендентним Шляхом пізнання через вихід-прорив із усталених рамок: суспільних, душевних і навіть тілесних. От тільки до чого? Про це – вистава “НІЩО”, поставлена в режисурі Марії Верес за однойменною п’єсою Мирослава Ягоди.
Кілька останніх років жив відлюдником. Три з половиною роки тому розповідав журналістам, що взагалі до Львова не виходить. Втім, у серпні 2014-го до Львова вийшов таки, щоби допомогти солдатам – організував у галереї МО «Дзиґа» благодійну виставку-продаж.
«Цей художник є класиком у хорошому розумінні цього слова, – говорив про Мирослава Ягоду арт-директор «Дзиґи» Влодко Кауфман. – І які б депресняки чи жахи він не малював, у своїй царині Мирослав Ягода все одно залишиться поетом.
Це один з небагатьох художників, який творить. Його не цікавить: платять за його роботи гроші, не платять. Він робить це, тому що в нього є внутрішня потреба і він блискавично реагує на те, що відбувається навколо нього».
«Мирослав Ягода – патріарх львівської художньої сцени, представник ще радянського богемного Львова, один з тих небагатьох олдових митців, які не змінили ні місця проживання, ні діяльності, ні способу життя, — писав Андрій Бондаренко, аносуючи інтерв'ю з ним під час цієї виставки. — Бізнес, менеджмент, само-піар для нього залишаються абсолютно чужими словами, він ще досі мешкає у старому підвалі-майстерні, де час від часу приймає делегації своїх палких шанувальників з Польщі чи Австрії. У західних країнах роботи Ягоди отримують захоплені оцінки та виставляються у модних галереях, але митець не особливо цим переймається. Він взагалі мало чим переймається – окрім творчості".
“Мирослав Ягода – постать, яка в кириличних хрестоматіях з історії мистецтва завжди буде останньою, – свого часу зауважував про автора Юрко Іздрик. – Останньою в силу специфіки самої лише літери “Я”… Однак специфіка літери “Я” не вичерпує проблеми, змушує не просто ставити автора в кінці абетки, але, задля гарантії, відокремлювати комою – таким чином Мирослав не лише опиняється останнім у ряду – він завжди буде за дужками мови, будь-якої мови. Тут уже не йдеться про кирилицю, а радше про коплексну екзистенційно-семантичну маргінальність. Однак це не та плюгава маргінальність, яка сьогодні так добре продається й так охоче купується, це та від “М” маргінальність, за яку платиться найвищою ціною, отримуючи взамін лише оті “м” і “я”. Але цього виявляється достатньо, аби жити далі, визріваючи отією терпкою ягодою миру слави”.
Мирослав ЯГОДА
Трійця варварів
(маніфест)
З народного досвідчення – «вилізти на ряску»
З власного досвідчення – «якого хліба
тобі дитино – насущного»
Знак + А = А ?
Художник повинен поставити знак запитання, щоби віднайти себе і пройти до історії.
Він – як людина-катапульта вибирає вісь прагнення, тобто подорожує поза простором, як оса, яка вибирає собі ціль, кидаючись на ворога, що порушив її спокій. Хтось вибирає басейн, хтось дерево, а хтось, може, камінь. Пустеля трьох починається від лінії – край образу, що гнеться, ніби лук, з якого треба вистрелити в крапку і осягнути універсум. Блакитна крапка в кінці тунелю. Створіння власного контексту в історії – то вибір медитаційного варвара, який є злочинцем в естетиці знищення або творення. Просіває його решето історії, він же буде падати дощем на ваші голови. Художник є звабником дівочих ліній і фарб; вирушає в незвичайні подорожі надчутливості – до кінця периферійного нейтрону почуттів.
Вперід – без зупинки-запізно!
Завжди в нас є щось з дерева.
Забудеш кінець початку.
Все нетривале стане тривалим.
Нуль стане правдою чисел.
Від Я до Я. Все випарується,
А = А! Я + GOD = А!
Починаючи від деструкції, тобто від цегляної стіни, художник веде до затиснутого п'ястука, і то є Гармонія. Все треба порівнювати: малювання картини, то танець шамана перед нею. То оргія фарб і гра світла з шаленою енергією, яка виходить поза картину.
Вийти поза картину, за її рамки – то зробити крок в Універсум. Пензлі сховані в голові. Зблиск картини щораз більше поглинає поза свідомість, як пожива для підсвідомого Я. В картині – в студію – сповнюється багатовимірність через внутрішньопредметне діяння.
Художник – блазень в ковпаку, половина в білому, половина в чорному амоній – його сповідь в молодості приводить до аскетичності, як до Гори. Гіпнотизер гріха, людина, яка після сповіді, тобто після акту творення, вичерпується як остаточний крок в Ніщо, який має досвід переможної поразки, створивши шедевр.
Чи можна проникнути з своїм золотим яйцем до нутра таємниці, тягнути цілий код живих і мертвих? Чорна дзюра втягує в себе все, що її оточує.
Релігія – гігієна.
Політика є накинута.
Незнана мова – то свідома мова.
Не вимовлена мова – то
Мова смерті та одкровення.
Малювання картини – то як кохання під час автомобільної аварії. Мистецтво – це є рецепторний люфт.
В стародавніх часах казали, що правдивим є (прекрасне – реальне), яке описувалось словом – Декорум, всі звірі і ціле діло існуюче і жодному людському праву не підлягаюче, тільки від Царя Небесного!!!
Я є маленька краплина в взаємопов'язаному світі. Мій ангел падає в Небо. Глибина вимірює висоту, невимовне. Зброя художника скерована до нутра – епіцентрум Космосу. Ніщо дивиться наскрізь картини і збоку займається твоєю космічною здобиччю, як видіннями. Тим, що виходить поза горизонт, тим, який зайшов до забороненої кімнати в палаці, – людина, знаюча Ніщо.
3) Львів – місто – пивниця, в якому відбувається карнавальна забава, зв'язана з багатьма стихіями, де варвар сидить в кріслі, як Орфей, і споглядає на свою гру – хвору уяву, де щурі вигризли в його тілі дзюри. Орфей в забаві баче світ мертвих, але в ритм його музики і співу не всі вийдуть з спраги і з ядра Землі. Хочу намалювати стогін Землі – і то є правда!!
Яка тривалість неіснування ?!
Не бути – як це є?!
Через хребет – до рум'янців. Чи по галереї будуть ходити вовки і дивитись на народжену з піни і на Оголеного? Пошанований дає тобі код – з вузликів Землі – до вузлика Землі. Між ними сніг. Обдарувати своєю присутністю прийдешніх, як в відбитку, в якому восковий портрет споглядає з ехом. Чи не трісне нитка життя: Чи затримаєш свою пам'ять в портреті соняшника, який відмірює час, керуючи безмежністю, на шляху або на надгробку існування чужих тіл?
Ті, які приходять з вогню, не дозволять тобі ввійти в гру, тільки ти бавишся, як тобі ввійти в гру, тільки ти бавишся, як та акула чи вовк в лісове братство. Хочу намалювати стогін Землі. Змучений. Лютий. З скреготом зубів, Трійця варварів дійте до триєдності.
Тлін падає на прах. Мистецтво – то кохати в собі і далекому ближньому Творця. Але найбільше мистецтво – то мистецтво виживання. О, мій Боже!!!
(2008)
13.03.2018