З повагою, достоїнством, повною світлостію і вельми людно опровадили вчера [8 н. ст. марта] Львовяне ХХХІІ-гі роковини смерти Тараса. Велика саля "Народного Дому" наповнилась почитателями першого поета нашого по самі краї, в дословнім значіню. Окрім Львовян прибув сам цвіт интеліґенції з провінції зі всїх кінцїв, від Збаража почавши по Попрад, від Карпат по Сокальщину і Брідщину. Самих священиків з родинами було до сотки. А всї прибули з одушевленєм і таким настроєм духа, як на таке всенародне свято яло ся. Концертом в память Тараса заняв ся передовсїм наш "Львівскій Боян", а то з припорученя всїх львівских товариств руско-народних. На естрадї красував ся в живих цвітах бюст ґенія Руси.
Торжество відкрив краснорічивим словом заступник голови "Народної Ради" адвокат д-р Кость Левицкій. Він промовив:
Високодостойній Гостї!
Трицять і два роки минає від тої хвилї, як перестав співати наш україньско-рускій кобзар Тарас Шевченко, але піснь животворна Єго віщого духа жиє між нами та все будить до житя синів одної неньки України-Руси.
Чим Шевченко став великим і першим ґенієм Руси? Чом слава Єго имени ширшає що-раз то дальше?
Шевченко став світочем нового славяньского письменьства тим, що станув найблизше свого народу, єго долї-недолї! Поема Шевченка се не піснь звичайного поета, але піснь живуча цїлої України-Руси, а житє Шевченка — се образ подїй нашої вітчини.
Русь обезсилена незгодинами князїв має боронити своєю грудью цїлу західну Европу перед дикою Татарвою. Падуть князївства а буйне Козацтво підносить голову в имя свободи і христіяньскої культури. Серед тої боротьби тратить Україна-Русь свою самодїльність державну, але втративши єї — не упадає. Основа народна стоїть при своїм незрушно, хоть стани шляхотскої интеліґенції идуть в сторону Польщі а відтак Россії.
"І день иде, і ніч иде...
I голову схопивши в руки,
Дивуєш ся, чому не йде
Апостол правди і науки?!"
Невільники-кріпаки лишили ся і они то видали з-поміж себе апостола правди і науки! Шевченко, вийшовши з самого народу, зумів промовити чарівною народною мовою до всего свого народу та стати поетом простонародним, се єсть таким, котрого відчуває і розуміє цїлий нарід. I Шевченкові думки бороли ся за свободи людскости та за свободи рідного народу. I єго кріпощено, засилаючи в неволю, але не заковано духа живого. Голос мужика-кріпака гомонїв ще сильнїйше, виявляючи все, що болїло серце а давило душу народню. Тому голос Шевченка був більше могучій серед широкої Славянщини, як сучасного Мицкевича між Поляками або Пушкина між Россіянами.
Чого не вдїяв Котляревскій і Основяненко в часї відродженя нашого письменства, се промогла вдача Шевченкового таланту, — потрясаючи міліонами, взиваючи их до нового вольного житя. Шевченко першій из славяньских поетів станув за вольности закріпощеного народу, що й здїйстнилось! Шевченко станув против кривди, яку наносять з кождим днем сильнїйші одиницї безборонному народови. Він станув перед світом за добру славу матери України-Руси. Шевченко відозвав ся до усїх Славян, щоб стали добрими братами. Не поминув і своїх земляків, а між ними неслухняних відступників справи народної, завзиваючи, щоб стали людьми, бо і премудрих немудрі одурять! А і найблизшу серцю нашу пісню, звеличив Шевченко перед світом.
"Смій ся, лютий враже,
Та не дуже, бо все гине,
Слава не поляже;
Не поляже, а розкаже,
Що дїялось в світї,
Чия правда, чия кривда
I чиї ми дїти.
Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине..."
За Шевченком йдуть що-раз то дальші ряди завзятих борцїв за святу справу України-Руси, здобуваємо що-раз то ширші круги интеліґенції, нарід підносимо до самосвідомости культурно-національної, — а кому-ж як не Шевченкови завдячуємо житє і розвій идеї україньско-рускої? Тим то Шевченкова память і слава не проминаєсь але все більше зростає по всїх закутках землї, де жиє наш нарід. Чиста і непорочна идея любови та добра рідного народу аж до найменшого брата — не упаде нїколи! В тім лежить вся суть нашого питаня соціяльно-культурно-національного. В тім наша віра політична і наша побіда!
Правда, далекі ми нинї від сповненя заповіту Шевченкового, але наш нарід серед розбудженого самопізнаня боре ся о свої права а в тій боротьбі лежить основа до житя і будучности. Най Шевченкове житє, повне терпіня і боротьби, буде нам провідною в нашій роботї народній. Идїм сміло і неустрашимо вперед — поки встане правда на сїм світї.
"А де-ж твої думи, рожевії квіти,
Доглядані, смілі, викохані дїти?
Кому-ж ти их, друже, кому передав?
Чи може на віки в серци заховав?
Ой не ховай брате! розсип их, розкидай:
Зійдуть і рости-муть і вийдуть з их люде".
Гостї приняли промову грімкими оплесками.
Відтак наступили продукції вокальні. На естраду виступив хор мішаний "Бояна" в числї 65 осіб. Всї женщини одяглись в мальовничій стрій народний і се вже викликало рясні оплески. Під проводом діріґента свого, проф. Н. Вахнянина, відспівано "Веснянки" укладу Лисенка. Композиція, основана на народних мотивах з партами сольовими, дуетами, хором жіночим і мішаним, хоч трудна до виконаня, випала удачно. Мельодія народна лилась повними струями, а слухачі могли мати илюзію, що мають перед очима "улицю" україньску, на котру з різних боків зійшлась молодїж повитати весну і спитати єї: що она принесла з собою людям в дарі.
Крім "Веснянок" відспівав хор мішаний преміовану Сїчиньского композицію "Днїпро реве" з повним огнем і чудесними нюансами, дальше мужескій хор відспівав Колесси утвір "На щедрий вечер", нагороджений також премією на сегорічнім конкурсї "Бояна", а вкінци патріотичний хор Вахнянина "Живем, живем своїм житєм" з апострофою: "Ми не дамось, нас більше тут!" Хори мужескі — як дались чути голоси в амфітеатрі — перевисшили точностію виконаня продукції мішаного хору, а то, здаєсь по причинї, що женьскі члени "Бояна" на вид так численно зібраної публики поводились трохи трівожно. Однакож зазначити мусимо тут обставину, що знатоки музики признали вчера "Боянови" дуже значний поступ в єго розвою.
Кульмінаційною точкою концерту був виступ нашого артиста-співака оперового, п. Олександра Мишуги. Щирий сей наш земляк, що від кільканацяти лїт єсть окрасою оперових сцен европейских і яко Русин рознїс славу имени руского по широкім світї, — п. Ол. Мишуга дав ще перед двома роками проф. Вахнянинови слово [на Шевченковім концертї в Кракові], що скоро лиш загостить на виступи артистичні до Львова, возьме участь в концертї в память Шевченкову. Тепер як-раз лучилась нагода вивязати ся з приреченя. П. Мишуга носив ся передше з гадкою устроїти концерт в театрі скарбківскім на широкі розміри. Хотїв представити котрий-небудь акт з Лисенкової "Різдвяної ночи" або "Купала" Вахнянина. Концерт мав бути вповни сценічний, в костюмах і з акцією. Однакож до такого виступу сили "Бояна" ще за слабі і тому мусїв п. Мишуга обмежитись лиш на концертову продукцію. П. Мишуга співав Лисенкову пісню до слів Тарасових "Менї однаково, чи буду я жить в Українї, чи нї", відтак Вахнянина "Помарнїла наша доля", надпроґрамово Матюка "Цвітку" і дует з опери Артимовского: "Там за тихим, за Дунаєм" з панною С. Крушельницкою. Що-ж сказати нам про виступ п. Мишуги і як оцїнити єго спів, коли рецензенти світові забрали нам давно вже всї суперлятиви похвал і признаня для нашого артиста-земляка?! Скажемо хиба те, що відчула в души вчера публика руска і що голосили єї уста в часї продукції і пізно в ніч на комерсї поконцертовім.
Публика руска, одушевлена на скрізь, понесена піснею, як она виходить з уст п. Мишуги, в сфери надземні; горда на те, що видала такого світового артиста з посеред себе, та публика руска била в долонї по кождім виступі п. Мишуги і рада була би слухати єго вічно з тим жаром, як слухаєсь чарівного голосу соловейка. Сила з одної сторони, а нїжненька солодка мягкість з другої сторони — отсе прикмети голосу п. Мишуги. А володїє він ним так зручно, з такою легкостію, що пісня лилась раз немов спокійна хвиля ручая, то спадала каскадами гірского потока, то загреміла громом чорногорским. Душа слухачів таяла хвилево від сеї піснї як від теплого сонця снїги, то знов ворушилась у грудех і зривалась до дїла для добра вітчини, як се хотїв і велїв сам співак. Наколи Тиртеєви удавалось піснею вести Греків у бій кровавий, а Орфей зумів камінь оживотворити, то п. Мишузї удалось вчера скріпити в рускій души надїю, що настане для нас — лучшій час! Оплескам не було кінця нї міри. Артиста викликувано по кілька разів по кождім виступі, а по пісни "Помарнїла наша доля", по рефренї: "А вже прецїнь може час лучшой долї і для нас!" вручили єму пп. Шухевич і Вахнянин на естрадї, посеред бурі оплесків, лавровий вінець з лентами і присвященєм від "Львівского Бояна". П. Мишуга поцїлував синьо-жовті ленти кілька разів і пригорнув их до груди на знак, що Русь єму дорога і чує сердечну вдячність для публики рускої, котра приняла єго з таким щирим одушевленєм.
Не менше причинив ся до світлости торжества і сольо-спів панни С. Крушельницкої. Молода адептка штуки співала Лисенкову пісню: "На що менї карі очи?" потім другу надпроґрамово, а відтак дует з п. Мишугою. І для панни Крушельницкої зібрані гостї мали лише слова признаня і похвали на устах. Голос рівний, звучний та з широкою скалею сопрановою, хороше фразованє, чиста интонація, ясний вислів, нїжне виголошенє і відповідна деклямація — отсе прикмети, котрими вже нинї панна Крушельницка розпоряджує і котрі дадуть їй небавом можність увійти в круг артисток. Публика принимала продукції панни Крушельницкої дуже симпатично і нагороджала их рівно ж грімкими оплесками, в надїї, що молода адептка штуки колись і послужить Руси, котрої пісню вже нинї віддає з так красним артизмом і з такою теплотою.
Деклямацію Шевченкової поезії "Думи мої, думи мої" обняла сим разом панна Бережницка. Симпатична декляматорка віддала прекрасну сю поезію Шевченкову гладко, з нїжним, теплим чувством дївочим, — за що й зібрала богато оплесків.
По вичерпаній проґрамі вечерка гостї в сали і на ґалєрії відспівали складно і грімко "Ще не вмерла Україна".
По концертї зібралось кілька сот гостей на спільну вечерю в великій сали Frohsinn-y, в готели Жоржа. Тут при войсковій музицї, при піснях і промовах блискавицею пролетїло кілька годин поконцертових.
[Дѣло]
09.03.1893