(оригінальний текст див. тут: «О любови»)
1.
Любов – це коли поет торкається до світла і з їхньої любові народжується вірш.
Любов – це коли наперекір смерті за правду вилазиш на шибеницю, коли чолом зупиниш кулю.
Любов – це коли залишаєшся тихим, а вогонь серцем живиться.
І коли течію річки міняєш, аби спраглі мали де спрагу згасити.
І коли з великих доріг вибереш найважчу, щоби іншим, котрі по ній йтимуть після тебе, вона легшою була.
2.
Висловлювати любов — це не значить, що хлопець має сказати дівчині, чоловік — жоні, син — батькові, патріот — народові, що його чи її любить тільки через те, що дівчина, дружина, батько хочуть це чути. Такий вияв, що сповнює бажання і очікування спраглих любові, хоч би вони ту бажану любов і заслужили, є любов'ю безплідною, бо схожа вона на гру свідомого обману. Тобі це нічого не коштує, а мені є краще. Тільки та демонстрація любові, яка є оперта на правду і яку можна підкріпити ділом, є божественна, тобто Богом благословенною любов'ю.
Тобто та любов, яка пристосовується до нашого марнославства і освідчує нам те, чого ми бажаємо, завше понижує нас — від істоти, котру Бог створив яко своє краще втілення, до засобу, який хочуть використати всі, хто від життя бере своє облудою, а не те, що заслужили, мислячи, що за облуду ніколи не муситимуть платити. Я, між тим, вірю: якби не було остаточного обрахунку, у житті земному чи вічному, Бог би сам себе понизив.
Вірю, що не є він ані слабим, ані злим.
Він сильний і справедливий.
(переклад Юстини Добуш та Ореста Друля)
Див. також інтерв'ю з Юліаном Тамашом: «Історію вам писали вороги»