Частина послання російського президента Путіна в четвер звучала, наче фрагмент з фільмів про Джеймса Бонда з 1960-х. Путін сказав, що його країна розробила і випробувала крилату ракету з ядерним двигуном, підвоний човен-дрон та надзвукові ракети, які можуть рухатися удвадцятеро швидше за звук. Слова Путіна супроводжувало відео та комп’ютерна графіка. Він навіть сказав, що система протиракетної оборони США та країн НАТО стає «непотрібною».
У травні 1961 року ВПС США випробували прототип прямоточного повітряно-реактивного двигуна з ядерним реактором на ракетних санях – так званий проект «Плутон».
Сказати, що Захід непокоїть перспектива, що Росія матиме такі озброєння, – це нічого не сказати. Але одна з цих розробок – крилата ракета з ядерним двигуном – вже має прецеденти в роки Холодної війни. Це так званий проект «Плутон», який США почали розробляти наприкінці 1950-х, але від якого вирішили відмовитись з міркувань безпеки. «Плутон» був частиною ініціативи 1957 року, яка мала на меті розробку ядерних двигунів для надзвукових ракет з низькою висотою. Прототип такого двигуна з 500-мегаватним реактором навіть протестували двічі – у 1961 та 1964 рр. – на полігоні в Неваді. Однак від проекту відмовились: навіть в умовах напруги Холодної війни та нижчих, ніж сьогодні, стандартів ядерної безпеки у Пентагоні вирішили, що він надто небезпечний.
«Scientific American» поспілкувався з Едвіном Ліманом, старшим дослідником Союзу занепокоєних вчених Глобальної програми з безпеки (Union of Concerned Scientists’ Global Security Program), про моторошні паралелі між ракетами Путіна та маловідомим проектом «Плутон». Схоже, що світ потрохи забуває уроки Холодної війни.
– В якому сенсі проект крилатої ракети з ядерним двигуном Путіна нагадує проект «Плутон»?
– «Плутон» був спробою створити прямоточний повітряно-реактивний двигун з ядерною силовою установкою. Ідея полягає в тому, щоб за допомогою ядерного реактора нагрівати зустрічний потік повітря до дуже високої температури. Це розігріте повітря виходило б з сопла ракети з надзвуковою швидкістю, утворюючи тягу. Враховуючи довговічність ядерного пального, переваги такої ракети полягали би в тому, що вона могла б перебувати в повітрі дуже довго, маневрувати, оминати системи протиракетної оборони і точно влучати в ціль.
– Чи ядерне пальне на борту ракети також є частиною ядерного заряду, який би знищував ціль?
– Навіть не досягнувши цілі, сама ракета була літаючою «лабораторією смерті», незважаючи навіть на тип боєголовки, яку вона могла б нести. Конструкція реактора не передбачала свинцевого чи якогось іншого захисту від радіації, адже тоді б ракета була дуже важкою і не змогла б піднятися в повітря. Такий двигун випромінював б дуже інтенсивний потік нейтронів. Навіть перебувати поблизу нього було б смертельно. Ракета мала поглинати зустрічний потік повітря, нагрівати його до дуже високої температури через прямий контакт з ядерним пальним і випускати назовні. Отже, усі радіоактивні частинки і продукти розпаду потрапляли б в довкілля вздовж усього маршруту польоту ракети.
– Наскільки ВПС США наблизились до створення такої зброї?
– Вони створили наземний реактор, який підтверджував цю ідею. Але я думаю, що насправді інженерні роботи пішли далі. Можливо, були навіть тестові польоти. Важливо, що навіть в роки Холодної війни цей монстр здавався Пентагону надто жахливим, щоб взяти його на озброєння.
– Можливо, вони боялися, що ракета вибухне під час тестів?
– Ні, це були побоювання щодо ризиків роботи реактора. В брошурі Випробувального полігону в Неваді було сказало, що ракета «приглушувала б, сплющувала б і опромінювала б людей вздовж усієї траєкторії свого польоту». У ті часи Комісія з ядерної енергетики та Пентагон особливо не переймалися безпекою людей. Тоді ще тривали атмосферні ядерні випробування. Тож той факт, що навіть для них проект здавався надто небезпечним, є дуже тривожним знаком, якщо Росія справді має таку зброю.
– Скільки часу було потрібно Росії, щоб створити таку зброю, якщо припустити, що вона схожа на «Плутон»?
– Можливо, її створення почалося півтора десятка років тому, коли відносини між Росією і США почали погіршуватися після рішення адміністрації Джорджа Буша у 2002 році вивести США з Договору про обмеження систем протиракетної оборони. Розробку США і країнами НАТО систем оборони проти балістичних ракет Росія також могла сприйняти як виклик, хоча вони й наполягали, що системи спрямовані проти Північної Кореї та Ірану, а не проти неї. Крім того, іншими кроками в цьому напрямку було продовження США своєї досить сильної політики стримування та рішення адміністрації Трампа переглянути роль ядерної зброї в американській військовій доктрині. Якщо в них справді є такі системи, то їхня розробка мала зайняти не один рік.
– Наскільки правдоподібно, що така зброя у них справді є?
– Я не можу сказати напевне. Зазначу тільки, що сьогодні у Washington Post з’явилась стаття з посиланням на Fox News, в якій йдеться про те, що Пентагон знав про російські тести ракети з ядерним двигуном і що така ракета під час випробувань розбилась в Арктиці. Випробування зброї такого класу просто неможливо приховати. Якщо це правда, то це дуже велике занепокоєння, а також свідчення нерозсудливості російських політиків, на такий крок США не могли наважитися навіть в роки Холодної війни.
– Це означає, що уроки про руйнівний потенціал ядерної зброї з десятиліть назад проігноровані?
– У 1950-ті люди думали, що ядерний двигун можна поставити ледь чи не на все, що рухається. Виступ Путіна, а також заяви НАСА про те, що ядерні установки можна використовувати як двигуни космічних кораблів, свідчать про те, що ми потрохи повертаємося до цих мрій. Виглядає на те, що дві сторони знову готові відкрити скриньку Пандори. Але всі старі занепокоєння про неприпустимість використання ядерного пального у високошвидкісному транспорті досі дійсні. Це нагадує колективну амнезію. Політики і громадськість повинні повторити уроки, які ми, здаєтсья, вже потрохи забуваємо.
Russia's New Nukes Are Similar to a Risky Project the U.S. Abandoned
Scientific American, 2.03.2018
Зреферував Є. Л.
03.03.2018