Що й казати – щастить нам на тихих вар’ятів з нового польського уряду. Мало того, що Томаш Жимковський, цей польський Бузина, називає Західну Україну «Східна Малопольща», то повторює давню байку московитських шовіністів, нібито «у польській традиції українців називали русинами, назву «українці» створили австрійці. Я не є філологом, але це було утворене від визначення «у края», тобто пограниччя. Це австрійці придумали».
Перед тим він вже прославився не однією брехнею, в тому числі вигадкою, буцім у Перемишлі українець накинувся на громадянина Польщі та зірвав з нього футболку з надписом «Волинь – пам’ятаємо!», хоча це польські нацики зірвали з учасника української церковної ходи вишиванку.
Якщо хтось не є філологом, а береться тлумачити походження назви якоїсь країни і її народу, то він бевзь. Іншого не дано. Московити й поляки віддавна ширили маячню про Україну як окраїну Росії, хоча синонім Украйна заперечує це, як і те, що існує Крайна в Словенії.
Більшість країн називаються дуже просто, якщо не сказати примітивно: Низька Земля (Нідерланди), Земля Льоду (Ісландія), Земля Тюленів (Зеландія, а від неї – Нова Зеландія) і т. д. Україна – не що інше, як просто країна. Без жодних фантазійних укрів.
Але московитам треба було показати нас, як своїх в дошку, бо «ми же адін народ і шо нам дєліть». Тому вони й вчепилися за окраїну, хоча це навіть не українське слово. І якщо глянути на мапу України, то Україна більша за Польщу і більша за питому Московію. То як може така територія вважатися околицею чогось меншого за неї? І чи погодився б якийсь народ називати і оспівувати свою країну, як околицю? Бо якщо «окраїна», то чого саме? Сусіда праворуч чи сусіда ліворуч?
Звісно, в польського політика були першоджерела цієї вигадки: саме на «окраїні» наполягав польський історик Грондський (XVII ст.), а пізніше й Карамзін.
Щодо так званої польської традиції називання українців русинами, то вона існувала паралельно з назвою «українці» і жодного стосунку до цього не мали австріяки, німецький штаб чи особисто Бісмарк.
Українці найактивніше стали називатися українцями з XVII ст., хоча паралельно писалися й русинами та рутенами. Проглядаючи списки студентів у європейських університетах XV – XVII, я натрапляв на сотні і сотні українців. Українці записувалися переважно як «русин» («rutenius», «ruten») або «роксолан» («roxolanus»), або ж просто «Johanes de Ruthenia». А часом і не уточнювали, до якої нації належать, хоча прізвище уже само про себе говорило: Гулевич, Щука, Запорочко, Мазурко, Маркевич, Щербак, Євстафій Волович, Станіслав Кішка і т. д.
Ба більше – представники славетної львівської родини Боймів (один із яких згодом відвідав Китай і описав свою мандрівку), чия каплиця й досі збереглася, теж записувалися всюди «русинами», хоч і були католиками.
Справжньою несподіванкою для мене було натрапити на такий запис: «Joz. Daniel Dzik, wikaryusz katedralny łucki, natione Vkrainensis de district Kiiouiensi». Себто «Йосип Данило Дзик, вкраїнець, з Київщини». Це у Падуї, а в кенігсберзькому університеті (Die Matrikel der Albertus-Universität zu Königsberg) опріч «русинів» уже десятки «вкраїнців» за період з 1547 до 1790 років: Greg. De Milloradowicz. Eq. Vkrainensis, Mich. De Hornowsky, eq. Starodub, in Ucrania-Russ. А були й такі, що записувалися козаками.
Траплялися й білоруси, чи то пак литвини, як їх називали, хоча так само називали і поліщуків та волинян, але жодного тобі прєдставітєля рускаго міра! Не бажали вони навчатися в Європі.
Очевидно, що після того, як московити привласнили наш етнонім, ми змушені були перейняти інший. І ще на початку ХІХ ст. терміни Україна, українець, український не викликали в московітів невдоволення, якось вони замикали на них очі. Та незабаром, а точніше після арешту кирило-мефодіївців, на зміну їм приходить Малоросія, хохол, хохлушка і т. д.
Але вже в XVII ст. Європа теж призвичаюється до нової назви Русі – Україна. В збірнику «Documente privitoare la istoria românilor» (1885) під роком 1674 читаємо: «ut mihi et huic Regioni Vkrainensis».
Поляк Szymon Okolski в «Orbis Polonus» (1641) вживає «Regno in campis Vkrainen».
Німець Sigismund Friedrich Wartmann (1658) – «Bawern in der Vkrainen».
Польські та польськомовні письменники початку ХІХ ст. теж постійно вживали термін українець та Україна: Діонизій Бонковський «Śpiewka do najpiękniejszej w Ukrainie Ukrainki», Міхал Чайковський, повість «Ukrainki», Ігнацій Коморовський, пісня «Ukrainiec» – це все окремі видання. А їхні автори не мали контакту з австріяками.
Російські політологи давно вже зробили висновок, що «Украина с плодородным черноземом, с богатым Донецким бассейном, с плотным населением и выходом в Черное море великолепно может существовать как самостоятельное государство без Великороссии, но что последняя, загнанная в Сибирь и тундры, отрезанная от Черного моря и прижатая к берегам Ледовитого океана, не может обойтись без Малороссии».
Оце і є головна доктрина путінської пропаганди. Росіяни нас не хочуть і не можуть відпустити, бо вони з усвідомленням своєї імперської мети жили віками. Чи далеко від них втекли поляки? Судячи з намагання нас принизити – ні.
28.02.2018