Малий фейлєтон
В Літературно-Мистецькому Клюбі у Львові відбувся реферат о. І. Назарка п. з. "Психіка сучасної молоді". На рефераті було значне число молоді.
Професор Лісевич читав у їдальні газету, а Ромко в сусідній кімнаті зав’язував перед дзеркалом краватку і під носом приспівував:
"Замкну хату на кілок,
гум-там-драм-там-гум-там-там,
А сам піду до дівок,
гум-там-драм-там-гум-там-там".
Професор підніс голову, поправив окуляри. — Оце теперішня молодь! Не встиг з'їсти обіду і вже знову летить у місто.
— Ромку, а ти вже куди?
— До товариша по книжку, татусю.
— А може б ти так сьогодні пішов до клюбу письменників на реферат про психіку сучасної молоді?
— Татусю, таж я і не знаю, що це таке психіка!
— А вганятися по кінах знаєш? Нічого, підеш і навчишся! Зрозумів?!
Професор Лісевич гостра людина, дискусій не любить. Що сказав, це святе. Ромко знає це і зразу ж кориться — дарма, що з Галею умовився сьогодні піти до кіна.
А втім, як це незабаром показалося, Галя зовсім не противилась тому, щоб піти на реферат. Іде Ірка, Марта, Орися...
Ось Ромко з Галею вже і в залі. Прелегент саме починає: "Психіка сучасної молоді не повстала, як "Деус екс махіна", а тільки зродилася..."
— Га.га-га, що тут знайомих! Цілі "Василіянки". Сервус! У диви — а й той фраєр прийшов з кубітою!
— Тихо, Ромку, слухай, це цікаве.
I справді цікаве. ІІрелегент говорить саме про шкідливий вплив злої лектури. "...Найгірший вплив мав натуралізм... Почавши від Ібзена, через Золю, аж до Запольської, червоною ниткою тягнеться..."
— Запольську я читав. Морово. Вapтo б ще прочитати тамтих. Пожди, пожди, як вони звуться?
Ромко витягнув олівець і скрупулятно записував: Запольська, Золя, Іб... — Пожди, пожди, я десь чув таке. Ібзен...
— Та це той сам, що написав той балет у театрі. Пер-Ґінт, чи як він зветься.
— Та ні, це зовсім що інше. Та то в театрі Пер Ґінт Ібзена написав. Ти помішала!
Галя почервоніла по самі вуха, бо й справді не була певна, хто кого написав — Пер Ґінт Ібзена, чи Ібзен Пер Ґінта.
"— Найбільше спустошення серед сучасної молоді ширить кіно. Воно забиває думку..."
— Ет, дурниці плете. Видно, не був на першокляснім кавалку.
Та прелегент мав щастя — на кінці похвалив молодь: "...вона ідеалістична, релігійна, патріотична". Зірвалася буря оплесків. Ромко бив браво, аж йому руки пашіли, аж Галя вуха затикала. (Мій Ромко плеще таки найголосніше з усіх!)
Почалася дискусія. Щось там говорили, щось одні другим доказували — говорили про ідеалізм у реалізмі, то знову про реалізм в ідеалізмі. Від ізмів закрутилося в голові. Ще найморовіше — то той пан кіна боронив. Правда, ніяк не міг сказати того, що хотів, але Ромко відчував, чого він хоче. І той радник загнув прелегента, як прецля, бо що бим то говорив про Америку, як я там не був! Ну й та дівчинка про Пласт файно говорила. Відважна дівчинка, така мала, а так говорила. Варто б до неї копнутися. Не знати, до котрої гімназії ходить... А кінець — то вже був пріма. Встав такий молодий бельфер і сказав, щоб дурно молоді не чіпалися, бо молодь нічого не винна. Казав, що молодь є золота, що винні батьки — не молодь, і казав, щоб на другий раз зійшлися тати й мами послухати реферату про себе самих.
Ромко та Галя вийшли з клюбу вповні вдоволені. Однозгідно ствердили, що було "холєрно файно". Добре, що пішли сюди, а не до кіна.
— До кіна підемо завтра.
— Підемо.
— Отже 6.45 під Одеоном.
— Добре, сервус!
— Сервус!
Була вже дев'ята година, коли Ромко постукав до хатніх дверей. Отворив йому вже пів-роздягнутий батько.
— Де ж ти волочився?
— Тату, маєш золотого сина. Мене не треба виховувати! Вас — батьків — треба виховати. На другу суботу на реферат підеш ти!
Професорові Лисевичеві дух заперло в грудях.
— Що-що? Ме-мене ви-хо-ву-ва-ти?!...
[Краківські вісті]
26.02.1943